середа, 02 жовтня 2013 09:09

"Клімат московський мені не підходив. Застуда на застуді, нариває і гниє шкіра"

 

Віктор Грачов відмовив Лобановському й той 13 років із ним не вітався

– З усіх тренерів, з якими працював, найбільше враження справив наставник московського "Спартака" Костянтин Бесков, – каже 57-річний Віктор Грачов, колишній гравець донецького "Шахтаря" та московського "Спартака".

Зустрічаємося в київському готельному комплексі "Форум Сателіт". Грачов працює експертом на телеканалі "Футбол". До столиці прилетів із Донецька, де мешкає, аби коментувати матчі 1/16 Кубка України.

– Наприкінці 1981-го мене одночасно покликали до себе Лобановський і Бесков. Пішов у "Спартак", а не в київське "Динамо". Бесков був головним тренером збірної, яка 1982 року мала виступати на Кубку світу в Іспанії. Костянтин Іванович умів поставити командну гру. Але теоретичне заняття тривало 3 години. На передсезонних зборах я почав бігати й поводитися, як звик у "Шахтарі". Спочатку Бесков, потім Юрій Гаврилов і Федір Черенков популярно пояснили мені: гасати не треба. Головне – відкритися у штрафному майданчику. "Ти відкрийся, а м'яч ми тобі покотимо", – казав Федір.

Тоді ви жили на квартирі в голкіпера збірної СРСР Ріната Дасаєва.

– Так. Рінат ще неодружений був. Узнав, що мені ніде жити, – запросив до себе. З Дасаєвим частенько залишалися після тренувань і відпрацьовували вихід один в один, подачу кутового, 11-метрові. Дуже спокійний був. Але, якщо пару раз заб'єш йому знущальницький гол, міг розізлитися добряче. Після тренувань кілька разів намагався догнати мене й побити. Щоправда, відходив швидко.

Чому в "Спартаку" не закріпилися?

– Клімат московський мені не підходив. Я ж раніше рік пограв у "Торпедо". На передсезонці в Адлері – все нормально. Варто перебратися до Москви, і починається. Застуда на застуді, нариває і гниє шкіра, травми одна за одною. ­Морально дуже тиснуло. Всі грають, а я лікуюся. Не витримав, попросився назад до "Шахтаря". Тоді після першого кола "гірники" йшли на останньому місці. Тільки приїхав у Донецьк – усі болячки кінчилися. Заграв із такою злістю, що ніхто не міг втримати. В останніх п'яти матчах треба було здобути вісім очок. Ми взяли дев'ять.

Ви по колишньому Союзу добряче поїздили. А як опинилися у Туркменії?

– 1974-го мене, 17-річного, взяли в дубль "Шахтаря". Тоді така традиція була: збірна молодих талантів області грала проти основи "гірників". Спочатку відібрали 200 хлопців. Грали турнір і щодня відсіювали слабших. Я пройшов усі етапи. На матч проти "гірників" мав вийти в основі. Але привезли дублерів "Шахтаря" і випустили замість нас. Десь до 75 хвилини вони програвали 0:9. Тренер каже: "Виходь, поміняєш 14-го номера". Я до поля, а тут із лави запасних "Шахтаря" кричать: "14-го номера не міняти!" Я виріс на Донбасі й за словом у кишеню не ліз. Повернувся й кажу: "Пішли ви всі зі своїм футболом!" Подіяло. Швидко випустили на заміну. Як почав крутити в'язи захисникам! Двох-трьох обводив. Вийшов сам на сам із тодішнім воротарем збірної СРСР Юрієм Дегтярьовим. "Дегтяр" перекриває кут. Я побачив мого напарника Женю Платова й покотив йому м'яч. Гол! Глядачі нам овацію влаштували. Із 200 осіб у дубль взяли тільки мене. Випустили проти дубля московського "Динамо". П'ять разів виходив сам на сам, але жодного гола не забив. Із дублем "Торпедо" історія повторилася. Тренер сказав, що мій рівень – друга ліга. Я поїхав до російського Орла. Звідти забрали в прикордонні війська в Туркменію. Але тренер орловців Борис Татушин написав листа в Ашгабат. Мене викликали у спортроту. Потім перевели до клубу першої ліги "Колхозчі". Грав разом із нинішнім наставником "Рубіна" Курбаном Бердиєвим.

Яким Бердиєв був футболістом? Уже тоді можна було помітити, що з нього вийде добротний тренер?

– Курбан був центральним півзахисником, грав під нападниками. Дуже розумний, інтелектуальний футболіст. Роздавав паси тонкі, приховані від суперника. Був у нього один фінт, який ніхто не міг повторити. Явно показував, що віддаватиме, а потім різко розвертався і біг в інший бік. Його покликали у вищу лігу. В алматинському "Кайраті" теж вів усю гру.

Один із найяскравіших гравців "Шахтаря" радянських часів – Віталій Старухін. У чому його феномен?

– Рідкісне відчуття позиції мав. Досі перед очима його гол у матчі з "Араратом" на 70-тисячному стадіоні "Раздан" у Єревані. ­Ніколи нічого подібного не бачив. Іде подача з флангу. Старухін на дальньому куті штрафної. Стрибають два вірменські захисники. Коли вони були у вищій точці, "Старий" лише починає стрибок. У польоті встигає глянути, де воротар. І акуратно кладе м'яч у дальню "дев'ятку". Стадіон онімів. Потім вибухнув овацією. 2 хвилини плескали. 1980-го я встиг із ним пограти. "Старого" два захисники пасли, мені залишалась маса простору.

Тоді "Шахтар" мав виступати в Кубку кубків, але замість вас грало тбіліське "Динамо". І здобуло трофей.

– Фінал проходив на День фізкультурника – 23 серпня. До того часу УЄФА вимагав назвати учасника від СРСР. Керівники федерації не вгадали переможця. Думали, що більші шанси в тбіліського "Динамо". А виграли ми. Перед фіналом приймав перший секретар Донецького обкому партії. Каже: "Даємо за перемогу 5 тисяч рублів". Старухін сидить в останньому ряду. Говорить: "5 тисяч кожному – це небагато". Секретар аж закляк від здивування. Каже: "Ні, ви мене неправильно зрозуміли. 5 тисяч – на всю команду". Тбілісцям обіцяли 25 автомобілів "Волга" і по 5 тисяч – кожному.

1984-го "Шахтар" міг виграти Кубок кубків. Що завадило?

– Досі заноза в серці. В 1/16 "винесли" клуб із Данії. В 1/8 фіналу двічі обіграли "Серветт". Після матчу швейцарці погукали мене ніби по справах і зачинили в порожній кімнаті. Думали, залишуся і стану емігрантом. Я вирвався й полетів додому. У чвертьфіналі потрапили на португальський "Порту". Перша гра – на виїзді 7 березня. Вийшли на стадіон, а там зелене поле. Ми до цього лише багнюку в Адлері місили. Тричі забили. Два голи суддя зарахував, а мій – ні. Я обвів воротаря й бив у порожні ворота. Боявся промахнутися, тому не "влупив" на силу, а бив на техніку. Не побачив, що захисник біжить. М'яч залетів у ворота на метр, коли португалець у підкаті вибив його. Суддя гол не зарахував. Потім "Шахтар" здав фізично. Господарі забили нам тричі. Один м'яч – із пенальті. Через 13 років той суддя зізнався, що "Порту" платив йому за потрібний результат із нами, і з "Абердіном" у наступному колі. У Донецьку ми довго вели 1:0, але за кілька хвилин до кінця Уолш забив головою.

Взимку 1985-го Лобановський покликав вас до київського ­"Динамо". Чому відмовилися?

– Тепер ніхто не піддає сумнівам велику команду "Динамо"-1985. Мовляв, ще взимку на зборах усім спеціалістам було зрозуміло: кияни того року будуть неперевершеними. Та нічого подібного! На весіллі в Андрія Баля Лобановський відкликав мене вбік. Попросив перейти до "Динамо". Каже: "Мені потрібно два роки, щоб створити нову команду. Вітю, допоможи". Тобто тоді навіть сам Валерій Васильович думав, що команда сира, їй треба два роки, щоб стати на ноги. Але обоє ми помилилися. Лобановський – у термінах створення команди, а я в тому, що відмовив киянам. Думав, мені вже 29 років. Куди знов зриватися? Хто ж знав, що "Динамо" наступного року виграє Кубок кубків.Замість вас запросили майбутнього володаря "Золотого м'яча" Ігоря Бєланова з Одеси.– Точно. А Лобановський після моєї відмови перестав зі мною вітатися. 13 років не розмовляв. Потім, коли я тренував "Таврію", ми "горіли" в Сімферополі проти "Динамо" – 0:3. Але відігралися – 3:3. Лобановський підійшов, усміхнувся, потиснув руку й привітав.

"Шахтар" з 2004 року тренує Мірча Луческу. Стиль гри, який він прищеплює донеччанам, більше нагадує футбол Бескова чи Лобановського?

– Бескова. Вони з ним навіть чимось внутрішньо схожі. Лобановський не такий. І його футбол на теперішній "Шахтар" не схожий. Там швидкість і сила, тут – хитрість і техніка.

Хто з ваших колишніх партнерів міг би заграти в нинішньому "Шахтарі"?

– У захисника Олексія Варнавського швидкісний дриблінг був, у Михайла Соколовського – найсильніший у Союзі удар. Валентин Єлінскас міг стояти на воротах. Ігор Петров допоміг би в центрі поля. І Віталій Старухін – на вістрі атаки.Хто зараз – найталановитіший гравець у "Шахтарі"?– Дуглас Коста. Правда, я мало бачив Бернарда. Але в Дугласа є все, щоб стати зіркою. Згодний з Рінатом Ахметовим, який каже, що за потенціалом нинішній "Шахтар" – найсильніший. Навіть від торішнього сильніший. Вірю, що настане день, і команда привезе Кубок чемпіонів у Донецьк.

Зараз ви читаєте новину « "Клімат московський мені не підходив. Застуда на застуді, нариває і гниє шкіра"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути