"Угода США і Німеччини – однозначна поразка України": що треба негайно зробити

Однозначно, так. "Північний потік-2" - не економічний, а геополітичний проєкт Росії. Його метою є встановлення домінування на теренах Євразії. Таким чином Путін прагне перетворити Росію на глобальну державу. Основна його ідея – зміна статусу Росії з федерації на імперію. Він хоче відродити контроль Москви над Європою, який та мала у ХІХ столітті, після наполеонівських війн.

Перед Кремлем зараз стоять такі завдання – витіснити американців з Європи, повернути Східну Європу під власний вплив та розчленувати Західну.

Проблема у ставленні західних політиків до Росії. Німеччина має економічний інтерес щодо "Північного потоку-2", тому й іде на зближення з Росією. Серед європейських політиків досі живе ідея демократизації РФ, яка для них найперше - економічний партнер.

Американський президент Джо Байден планує використати Росію на противагу Китаю. Справжньою метою його візиту до Європи була зустріч із Путіним. Також Байден планує консолідувати Європу, і це має відбуватися за допомогою Москви.

Хоч західні лідери в цій угоді запевняють, що всіляко підтримують територіальну цілісність України, це лише формальні слова. Непорушність територіальної цілісності держави – це міжнародне право, яке мають підтримувати цивілізовані країни. Однак реальних дій щодо захисту України нема. Оскільки в очах країн Заходу Росія є не агресором, а посередником, з яким вони прагнуть налагоджувати економічні зв'язки. Агресором РФ вважають лише ті країни, що межують із нею.

Україні за цією угодою обіцяють один мільярд доларів компенсації. Однак із запуском "Північного потоку-2" ми втрачаємо три мільярди доларів щорічних прибутків від транзиту газу, а також близько 10 тисяч робочих місць.

Зеленський під час зустрічі з Меркель казав, що Україні важлива безпека, однак його слова не почули. Меркель наполягає на втіленні плану Штайнмаєра, що фактично означає капітуляцію для України та визнання ОРДЛО політичним суб'єктом. Від нас вимагають виборів на окупованій території. Але це неможливо в принципі, бо там значна частина населення вже отримала російські паспорти. При цьому Меркель не згадує про російські війська на сході України, що унеможливлюють вибори в тих місцях.

Якщо раніше там це будівництво сприймали як щось негативне, то тепер його активно рекламують як прогресивне явище. Польщі, яка висловлювалася проти, закрили рота.

Фатальною помилкою Заходу є погодження на розподіл сфер впливу у Європі. Путіну потрібна не тільки Україна, а щонайменше уся Східна Європа. Байден дав мовчазну згоду, що гратиме на боці Росії. Відтак у світі знову складається біполярна ситуація, як у часи "холодної війни". В Європі формується нова вісь – Москва-Берлін-Париж.

Основна причина наших дипломатичних поразок – ми офіційно не визнаємо російської агресії і не усвідомлюємо, що перебуваємо у стані війни. Тому й світова спільнота вважає російсько-українську війну внутрішнім конфліктом. Україна не звернулася до ООН з нотою про те, що ми зазнали зовнішньої агресії. Не ввели воєнний стан, не розірвали дипломатичні відносини з країною-агресором. Росія не визнає наявності своїх військ на території України – мовляв, то все збройні сили ДНР-ЛНР. Так само наші західні партнери не визнають російської присутності на теренах України.

Американці вбачають загрозу у союзі Росії з Китаєм. Байден хоче створити антикитайський альянс, тому прагне, щоб Росія була або його союзником, або тримала нейтралітет. Заради цього він готовий піти на поступки, зокрема коштом України. План дій щодо членства в НАТО Україні не дали, перспектив вступу немає.

Слід визнати, хоч і з запізненням, що ми є жертвою агресії, посилаючись на 51-у статтю Статуту ООН (гарантування права на самооборону члена Організації у разі збройного нападу. – Gazeta.ua). Тепер це зробити важче – адже американці і французи будуть проти. Також маємо розірвати дипломатичні відносини з Росією. Бо інакше сподіватися на допомогу марно – розповідати про агресію Росії в той час, коли в Україні працює російське посольство, безглуздо.

Бойові дії, що розпочалися 2014 року, тривають уже сім років. Однак ми не обороняємося – ми лише охороняємо лінію розмежування. Ми не ведемо бойових дій – нашим солдатам заборонено стріляти у відповідь. Це призводить до деморалізації наших бійців. Треба проводити реформи у військовій сфері, переозброювати армію, розбудовувати флот. Дмитро Кулеба як міністр закордонних справ дуже активний і цілеспрямований. Однак дипломатичні засоби на війні неефективні.