Хто більше за всіх постраждав в авіаіндустрії та коли ми знову почнемо літати? – відповідає Юрій Мірошников

Якщо розглядати галузь у комплексі, то вплив не самого вірусу, а реакції на нього урядів та влади всіх країн, наслідки системних та несистемних карантинних обмежень на пересування людей – виявився вкрай болючим.

На жаль, назвати нинішній стан виходом з локдауна можна з великою натяжкою. Як і раніше багато прямих заборон та обмежень – наприклад, нещодавнє рішення уряду України про закриття кордонів для іноземців.

В Україні пожвавилися чартери та внутрішні перевезення. На внутрішньому сегменті навіть щось типу конкуренції несподівано намітилося. А міжнародна регулярка, схоже, відкинута років на двадцять назад.

Під впливом обмежень транзитний хаб у Борисполі де-факто припинив існування. Зменшилася кількість маршрутів та частот, зникли транзитні потоки через Бориспіль, що підтримували існування великого числа прямих маршрутів з Києва.

Українці знову змушені літати через Стамбул, Амстердам, Франкфурт – добре, що більшість закордонних урядів підтримують свою авіацію, тому їхні авіакомпанії можуть дозволити собі літати напівпорожніми.

Постраждали та ще постраждають глобальні мережеві авіагравці.

В основі мережевої моделі – вільне пересування людей між країнами та континентами. Мережа тим успішніше (зручніше для пасажира!), чим вона ширша та краще синхронізована. Саме по цих елементах вдарила пандемія своїми обмеженнями.

Авіакомпанії будують та вдосконалюють свої мережі роками. Швидко зупинити це можна, але неймовірно дорого (що і сталося навесні), а запустити знову, натиснувши магічну кнопку, не можна.

Це тривалий та дорогий процес реанімації, реабілітації. І поки прогнози, які роблять ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації) та ІАТА (Міжнародна асоціація авіатранспорту) раз від разу тільки погіршуються.

Мені здається, найменше постраждали вантажні авіакомпанії. На вантажоперевезення не було карантинних обмежень, там ще й бум виник.

Десь посередині цього "діапазону страждань" лоу-кости. Їхня модель не передбачає глобальних маршрутів, а у регіональних перевезеннях все зараз більш передбачувано. Але ця модель критично залежить від обсягів та інтенсивності діяльності, можливості забезпечити максимальне пасажирське завантаження. Польоти на напівпорожніх літаках різко збільшують собівартість крісла, а тут ще додаткові витрати на дезінфекцію та інші карантинні заходи.

Так, у провідних лоу-костів хороша ліквідність. Банки та інвестори їх полюбляють, і це дозволить утриматися на плаву, але ціна питання є і для них. Компенсацію збитків їм доведеться шукати у гаманцях пасажирів та персоналу.

Україна непередбачувана. Іноді у нас виходило істотно випереджати середньосвітові показники динаміки зростання. Правда, це пояснювалося низькою відправною точкою (наш ринок сильно провалився у результаті розпаду Радянського Союзу) та успішним залученням транзитних потоків.

Але у цій ситуації я не чекаю рекордів, особливо, якщо уряд не змінить підхід до транспортної галузі та не почне їй ефективно допомагати, як це робить більшість країн.

Кращий для нас сценарій – не сильно відстати від середнього світового прогнозу та відновитися до рівня 2019 року десь до літа 2024.

Закордонні уряди вливають десятки мільярдів у свої авіакомпанії та аеропорти, розуміючи їхню соціальну значущість.

У нашому випадку прохання галузі про допомогу залишилися без відповіді від держави.

Допомогти бізнесу зберегти робочі місця. Особливо в авіації, де навчання та підтримка кваліфікації займають багато часу та коштують дорого.

Організувати централізовані програми кредитування для виплати заробітної плати. Взагалі, запропонувати практичні, а не декларативні механізми довгострокового кредитування та фінансової підтримки.

Це, з одного боку, підтримало б купівельну спроможність людей, з іншого – допомогло б бізнесу швидше відновлювати діяльність у міру зняття обмежень.

У результаті вийшло б замкнуте коло у хорошому сенсі. Після зняття обмежень є пропозиція транспортних та туристичних послуг, і є платоспроможний попит.

Але, на жаль, у силу певних причин та обставин, нічого цього в Україні не сталося.

А нещодавнє спонтанне рішення закрити кордони, хоч усі й розуміють його підґрунтя – взагалі дуже поганий сигнал ринку.

Це питання до ВООЗ, але конкретної відповіді і там немає, я впевнений. І це не тільки у ставленні українців, це всіх громадян світу стосується.

З дотриманням запобіжних заходів та відмовою від усталених звичок, думаю, через півроку, рік. Принаймні на це хочеться сподіватися.

Тут дуже важливу роль зіграють та ж ВООЗ і, напевно, ще ООН і ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації). Якщо вони приймуть єдині, обов'язкові для всіх держав та урядів норми та стандарти, що дозволяють покінчити з хаотичним розмаїттям заборон, обмежень та зонуванням, які сьогодні роблять подорожі непередбачувано ризикованими, а часто безглуздими.

Попри те, що коронавірус змінив звички та наше нормальне життя, засадничі правила й закони життя він не змінив.

І після вірусу (як і до нього) безкоштовний сир залишився у мишоловці. Це я до того, що для розвитку та привабливості туристичної індустрії потрібні кошти та мізки.

Я б сформулював "Три І" – Інвестиції, Інфраструктура, Інформація. Мій особистий і професійний досвід, у тому числі, дуже свіжий досвід поїздок Україною, говорить про відсутність цього поєднання й це не дозволяє нашій економіці отримати гідні доходи від туризму.

Необхідно інвестувати кошти, інвестувати з розумом не тільки у реконструкцію, але й у збереження об'єктів (іноді справжні, добре охоронювані руїни набагато цікавіші та привабливіші за бездушну реконструкцію), а також в інфраструктуру, що оточує та підводить до об'єкта – дороги, готелі, заклади громадського харчування, магазини та, вибачте, туалети. І в інформаційно-вказівну систему, у тому числі, з використанням основних іноземних мов, у рекламно-виставкове просування України.

Безсумнівно. Країна велика, зі стародавньою історією. На жаль, її не пощадили війни та революції, багато втрачено, але багато й збереглося, і це треба берегти, реставрувати, охороняти. Виправляти колишні помилки, переймати успішні приклади в Іспанії, Італії, Англії – і тоді вкладені з розумом кошти – і державні, і приватні – окупляться сторицею.

 

Дуже потрібен. Особливо, якщо не буде глобальних рішень, про які ми говорили трохи раніше. Тоді регіональний тревел-пузир для України мав би включати (виходячи з туристичних та бізнес-аспектів) країни ЄС, тепер уже окрему від них Великобританію, Ізраїль – місце та джерело двосторонніх потоків прочан. Туреччину та Єгипет, близькі серцю українських пляжних туристів і територіально далекі, але дуже важливі для нас США та Канаду.

Напевно, можна згадати мотиваційні поради, які були на кільці царя Соломона – "Все проходить, і це пройде".

Але ж нам треба, щоб не просто пройшло. Нам треба дістати урок, стати сильнішими, перестати повторювати одні й ті самі, свої та чужі, помилки. Це побажання всім, починаючи з самого себе та закінчуючи так званими можновладцями.

Побажання владі – розробитивиробити реальну, а не декларативну стратегію подолання наслідків пандемії, захистити робочі місця та купівельну спроможність населення. Добре продумати пріоритети для використання тих обмежених коштів, які країна має у своєму розпорядженні. Мобілізувати на реалізацію цієї стратегії фінансові ресурси банків та інтелектуальні ресурси бізнесу, всього суспільства. Постаратися почути суспільство та бізнес, що для них важливе, що їм допоможе подолати кризу. І разом це реалізувати. Влада повинна зіставляти свої дії з причиною, що їх викликала, та наслідками.

А побажання бізнесменам і просто українцям – виходити із зони комфорту, ламати шаблони, шукати у ситуації, що склалася, нові можливості для бізнесу, розумно ризикувати, раціонально заощаджувати, піклуватися про співробітників, про клієнтів, про своїх близьких.

Це не перша та не остання криза, яку переживає людство. Не перша епідемія і не остання. Просто світ епохи глобалізму виявився не готовим до такого розвитку подій.

Але ми напевно навчимося це долати та отримаємо новий досвід, нові захисні реакції. Не можна чекати чарівної пігулки, вакцини, після уколу якої можна відразу жити як раніше.

Як раніше вже не буде, буде якось інакше. Як саме, залежить так чи інакше від кожного з нас.

Не буває безвихідних ситуацій, бувають зневірені люди.

Тому будемо діяти, а не впадати у відчай, і все у нас вийде.