Розподіл бюджетних грошей - завжди гострий і навіть скандальний процес. Більше всіх, як завжди, "гострять" і "скандалять" ті, кому дотації не дісталися. А ще частіше ті, хто нічого не зробив, щоб їх отримати. Інформаційні війни, які ведуться з приводу бюджетних мільярдів, створили складний клубок міфів, часто заснованих на перекручуванні фактів.

Не вдаючись в оцінки, ми проаналізуємо, на що йдуть бюджетні дотації, навіщо вони потрібні і яку користь приносять. Адже дотування сільського господарства - загальносвітова практика. Його щедрість залежить тільки від бюджетних можливостей конкретної країни: чим вона багатша - тим щедріші дотації. Система їх отримання і, головне, жорсткий державний контроль за виділеними коштами викликають невдоволення фермерів і в Європі, і в США, і в Канаді. Аграрні дотації - тема і привід для постійних тарифних конфліктів між лідерами світової торгівлі агропродукцією. Часто зміна системи дотування агровиробництва в одній країні-експортері провокує зустрічні санкції на ринках країн-імпортерів. Немає ідеальної системи дотування. Є лише системи, що дають більш-менш помітний економічний ефект у виробництві, зайнятості та експорті.

МІФ 1: дотування аграрного сектора з'їдає "скажені гроші" з бюджету

Щоб спростувати цей міф, проаналізуємо бюджет і порівняємо цифри. По-перше, сума дотацій: 5,9 млрд гривень на 2019 рік згідно з проектом бюджету. Обивателю, який звик оперувати десятками або максимум сотнями тисяч, така цифра може видатися фантастичною, але це просто "магія великих чисел". Однак це хороший фундамент для побудови легенди і маніпуляцій, що "в агросектор держава вкладає шалені гроші".

Для порівняння уточнимо: річний обсяг роздрібного товарообігу в Україні становить близько 600 мільярдів гривень - приблизно 30% ВВП. Такі гроші проходять через сферу, яка нічого не виробляє, а лише продає: супермаркети, різні магазини і лотки. А якщо врахувати, що тіньова частина економіки України становить 50-60%, то щоб отримати реальну цифру роздрібного товарообігу, його "параметр Держстату" можна сміливо помножити на два - отримаємо трильйон гривень. Приблизно такий же обсяг доходів держбюджету - трохи більше трильйона гривень, а обсяг українського ВВП - трохи менше 4 трлн грн, з яких АПК (зауважте, це виробництво!) забезпечує до 20%. Чи здається на цьому тлі 5,9 мільярда гривень великою сумою? Ні.

МІФ 2: бюджетні дотації в агросекторі дістаються олігархам і агробаронам

Цей міф розвінчується ще простіше - досить подивитися на перелік програм держпідтримки в агросекторі. "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі шляхом здешевлення кредитів" в обсязі 127,16 млн грн; "Фінансова підтримка розвитку фермерських господарств" - 800 млн грн; "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" - 400 млн грн; "Державна підтримка галузі тваринництва" - 3,5 млрд грн; "Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників" (на сільгосптехніку) - 0,8 млрд грн; "Надання кредитів фермерським господарствам" - 244,5 млн грн.

З цього переліку видно, що основну масу бюджетних грошей у вигляді різного роду дотацій, фінансової підтримки і компенсації кредитних ставок отримають агропідприємства різного масштабу, а разом з ними і фермерські господарства, і навіть сімейні фермерські господарства. Хоча багато хто зі "споконвічних фермерів" виявляють відкрите невдоволення системою розподілу державної підтримки, мало хто з них за нею звертається. Саме завдяки розтиражованим в ЗМІ міфам Міністерству агрополітики довелося проводити роз'яснювальну кампанію - визнав Віктор Шеремета, заступник міністра аграрної політики і продовольства України: "Упередження вдалося якщо не повністю зняти, то істотно послабити, і активність щодо фермерських програм підтримки значно підвищилася. Якщо в травні була всього 31 заявка, то в серпні ми отримали 471, у вересні - 569. Восени кількість заявок продовжує активно рости". "Ті, хто шукає - знайдуть, а хто стукає - тому відкриють", - говорить біблійна мудрість. Дійсно, не буде ж держава ловити кожного фермера і просити взяти бюджетне фінансування або допомогу. Логіка проста: кому потрібно - той звернеться, хто не звертається - тому не потрібно.

МІФ 3: процедура отримання державних дотацій вельми бюрократична

Спробуйте взяти в банку кредит на автомобіль: потрібно надати документи про свій фінансовий стан і доходи, оцінити і надати заставу, надати документи, що предмет застави належить вам, застрахувати його, завірити у нотаріуса безліч супровідних документів. Чому ж держава повинна не дивлячись жбурляти направо і наліво гроші платників податків? Адже з чиновника теж запитають: на якій підставі видано завідомо безповоротні гроші? Адже це кримінальний злочин. Тому держава теж має оцінити доцільність надання такого фінансування, а якщо мова йде про кредити - оцінити платоспроможність позичальника. Всі ці дані вимагають документального підтвердження. Якщо людина може зібрати документи на покупку кредитного авто, то чому та сама людина не може зібрати документи на отримання бюджетної дотації?

МІФ 4: держава нав'язує фермерам банки, які здійснюють обслуговування держпрограм дотування і підтримки

Простий життєвий приклад: ви довірите випадковій людині, яку зустріли на вулиці, 500 доларів, щоб передати їх вашому родичу? При здоровому глузді - навряд чи. Чому держава повинна довірити чиїсь гроші неперевіреному "кур'єру", яким в даному випадку є банк? Природно, держава проводить відбір банків, яким можна довірити бюджетні гроші - простіше кажучи, ці "кур'єри", які доставлять дотацію одержувачу, проходять ретельний фейс-контроль. Точно так само, цілком закономірно, держава доручить доставку цих грошей державним банкам - адже ви з більшою ймовірністю довірили б гроші своєму родичу або давньому знайомому, якого добре знаєте. Комерційні банки, які допущені до обслуговування держпрограми, проходять строгий відбір. Уявіть собі, що фермер, який зацікавився високими ставками і нереально привабливими умовами, відкрив рахунок у вмираючому зомбі-банку, а на нього прийшли державні дотаційні гроші. А в один прекрасний день - ні банку, ні дотацій!

МІФ 5: бюджетні дотації роздають тільки великим агрохолдингам і сільгоспвиробникам

Чому бюджетні дотації не беруть дрібні і середні виробники і фермери, ми з'ясували раніше: не звертаються зовсім або не можуть або не вміють зібрати потрібні документи. Іноді навіть не вважають за потрібне - своїх коштів вистачає на ведення бізнесу. У той же час у великих агрохолдингів і виробників є штат юристів, фінансистів і діловодів. Оформлення і збір документів - їх робота і професія. З цієї причини найбільшими одержувачами дотацій є найбільші підприємства АПК. Наводити перелік навіть немає сенсу - ця інформація доступна будь-кому в мережі. А тепер подивимося на питання про розмір отриманих дотацій під іншим кутом.

Великі агрохолдинги - це групи компаній, що забезпечують роботою десятки тисяч людей. Часто не тільки в аграрній галузі, а й у суміжних: будівництво, консалтинг, машинобудування і т. д. Невже було б краще, щоб ці десятки тисяч людей стали індивідуальними фермерами? Навряд чи. По-перше, не всі люди підготовлені для цього професійно: хтось - технічний фахівець, інший - ветеринар, третій - інженер, четвертий - офісний працівник.

Кожен з них, зберігаючи низьку кваліфікацію і продуктивність, зажадав би бюджетну дотацію. Ціна для бюджету може виявитися ще більш високою, ніж дотування великих холдингів, професійних фермерів і спеціалізованих господарств. Але система дрібного масового фермерства законсервує середньовічні технології натурального господарства. При цьому бюджетні гроші підуть, як вода в пісок, а українська аграрка залишиться інфраструктурною пустелею: дрібні фермери не можуть фінансувати розвиток технологій, їм недоступне передове обладнання, вони не зможуть побудувати сучасні птахофабрики або тваринницькі комплекси, порти і елеватори.

Якщо хтось думає, що дрібний фермер може забезпечити суперсучасне масштабне виробництво - це помилка. Дрібні фермери - це зайнятість на місцях, вони переймають технології у великих виробників. Інвестиції в передові наукові розробки, якими згодом користуються фермери, також роблять великі виробники.

Якщо все аграрне виробництво звести до дрібного фермерства - це відкат в середньовіччя на рівні технологій. Не кажучи вже про масштаби виробництва - фермери не зможуть прогодувати населення планети, що прагне до 8 мільярдів чоловік. Весь світ рухається до великотоварного виробництва: саме вертикально інтегрованим холдингам доступні дорогі передові технології і техніка, вони вміють раціонально здійснити бюджетування всіх процесів, щоб запропонувати покупцеві розумну ціну на продукцію.

МІФ 6: Україні слід підтримувати дотаціями розвиток нових технологій

Давайте говорити чесно: цей міф тиражують ті, хто намагається конкурувати з аграріями за бюджетну підтримку. Простіше кажучи - це боротьба лобістів від різних індустрій за бюджетні гроші. Важко заперечувати, що Україні потрібно розвивати сферу IT або передові індустріальні напрямки. Але реальність така, що основний постачальник валюти в країну - агроекспортери. І валюта нам потрібна "тут і зараз", в той час як новітні технології зможуть забезпечити такий же приплив валюти через роки. Зараз за оцінками Міністерства економічного розвитку і торгівлі, експорт продукції АПК забезпечує до 80% (!!!) валютних надходжень від експорту - близько 20 млрд доларів США. Жодна з галузей не може запропонувати подібні обсяги припливу валюти. Тому проста логіка - без романтизму, тільки економічний прагматизм - підказує, що потрібно підтримувати ті галузі, які забезпечують валютний баланс. І, що важливо, забезпечити зайнятість в галузі, на якій сьогодні тримається вся тендітна економіка країни. Україна зараз не в тій ситуації, коли можна дозволити собі йти на поводу романтиків-новаторів і починати сміливі економічні експерименти. Це схоже на спробу перевірити на практиці ідею: "А чи можна вижити, зістрибнувши з 5 поверху?" Адже якщо ми втратимо аграрну галузь, ми втратимо і своїх аграрних фахівців, в розвиток яких вкладені величезні кошти і час. Доведеться залучати професіоналів з Європи, Китаю, США, Канади або інших країн.

ПІСЛЯМОВА

Вам не здається дивним, що серед безлічі голосів, які критикують надання та розподіл аграрних дотацій з бюджету, їх суми та одержувачів, ми практично не чуємо пропозицій, як поліпшити цю систему, зробити її більш ефективною, прозорою, а кошти для фермерів і агрогосподарств доступнішими?

Вас не дивує, що ті, хто критикує систему державних бюджетних аграрних дотацій, не пропонують нових, більш прогресивних механізмів їх надання та розподілу?

Ви не вважаєте, що критики бюджетних дотацій могли б направити свої зусилля в більш конструктивне русло: на просвітницьку або консультаційну роботу на місцях серед дрібних фермерів і власників невеликих агрогосподарств?

Замість цього вони продовжують плодити і створювати міфи про недоступність цих дотацій для рядового фермера або агрогосподарства, ускладнюють і демонізують досить прості речі, знижуючи мотивацію селян навіть до спроб отримати бюджетні дотації на розвиток виробництва, технічне і технологічне переозброєння.

Ці міфи і пересмикування фактів - лише відлуння одвічної боротьби різних зацікавлених сторін, які відлякують від отримання дотації рядового фермера і борються за перенаправлення цих грошей в свою користь. А суспільство внаслідок тиражування даних міфів "придворними експертами" - лобістами виявилося в полоні перекручених уявлень про дотування агровиробників.

×