Вранці 31 жовтня на території Міністерства оборони України у Києві збираються військові. О 9:00 починається церемоніал вшанування пам'яті загиблих бійців у російсько-українській війні.
14 жовтня 2018 року тут відкрили Залу пам'яті, в якій вшановують загиблих. На вулиці інстальований великий Дзвін пам'яті. Закріплений на прострілену металеву стелу. З обох боків стоять вартові зі зброєю. За чотири роки війни 31 жовтня на Донбасі загинули 8 солдатів.
Для вшанування, військові на вулиці стають шеренгами. Грає трубач. 18 солдатів окремої групи почесного караулу марширують по плацу. Троє з них крокують до дзвону. Решта – розтягуються шеренгою по подвір'ю. Троє ідуть до Зали пам'яті. Там збирається півсотні військових - курсанти, службовці міністерства та Генерального штабу, родичі загиблих. Серед присутніх - міністр оборони Степан Полторак.
"31 жовтня перестали битися серця мужніх захисників України, які самовіддано захищали рідну землю від російського агресора", - оголошує через динаміки диктор. Перше прізвище - загиблий солдат Віктор Зілінський із 24-ї окремої механізований бригади. У дзвін вдаряє солдат караулу. За ним оголошують старшого сержанта Віктора Ковальчука, Віталія Мореку та Андрія Семчишина. Коли оголошують прізвище загиблого лейтенанта 24-ї окремої механізованої бригади Юрія Новіцького, у дзвін вдаряє його дружина Оксана Федорівна.
Далі йдуть загиблі 2015 року - два капітани 53-ї окремої механізованої бригади Віталій Кравченко та Володимир Труш. Останнім ударяють у дзвін за загиблим торік молодшим сержантом 57-ї окремої мотопіхотної бригади Георгієм Саралідзе.
Заходимо до Зали пам'яті. Там на вшанування зібралися курсанти Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серед людей у військовій формі стоїть молода жінка з маленьким хлопчиком. Це донька загиблого Юрія Новіцького зі своїм сином.
"Батько загинув у 2014 році. Пройшло 40 днів – я завагітніла, - каже донька загиблого, Вікторія. Хвилюється і починає плакати. – Єгорчик родився дуже схожий на діда. Йому вже 3 роки.
"На війну батько сам пішов, добровольцем, - продовжує Вікторія. - Його спочатку не хотіли брати. Проходив навчання в Яворові, у Львівській академії сухопутних військ. Тільки коли загинув, дізнались, що він на війні. Татові друзі казали, що він у Харкові на полігоні. Заборонив казати, що поїхав на війну. 29 жовтня ми цілий день йому телефонували. Відключений був телефон. А першого листопада прийшли військові і сказали, тата вже нема. Ми догадувались, що він на війні, але хотілося вірити, що не потрапить туди".
Бійці 24-ї бригади дислокувалися у селі Кримське Луганської області. 51-річний Юрій Новіцький був командиром взводу. У підпорядкуванні мав 20 бійців.
"Їх почали обстрілювати, коли окопи копали, - продовжує донька загиблого бійця. – Поруч стояла машина з боєприпасами. Коли почався обстріл, якби снаряд потрапив у машину – загинув би весь взвод. Тато сів у машину і вирішив її відтягнути, щоб врятувати своїх хлопців. Машина вибухнула. Хлопці приїжджали на могилу до нього".
Родина Новіцьких проживає у Фастові. Місцева влада допомагає родинам загиблих солдатів.
"Нас із іншими родинами, де є маленькі діти, возили в Межигір'я, зоопарк. Кажуть, щоб завжди зверталися, коли є проблеми", - каже Вікторія.
Посеред зали на столі лежить Книга пам'яті. У ній записані імена бійців, які загинули цього дня. Щоранку під час церемоніалу сторінку перегортають. Над книгою у стелі зроблений вітраж зі знаком Міністерства оборони: червоний хрест з гербом по центру. На стінах висять таблички з прізвищами полеглих. Першими закарбували загиблих у миротворчих місіях українських військових із 1992 по 2012 рік. Там 42 прізвища. Внизу біля стендів лежать свіжі квіти.
Найбільше прізвищ загиблих на стендах 2014 року, найменше – 2017-го. За 2018 рік додали 90 табличок з іменами бійців.
"Сюди, поки що, приходять тільки родичі і друзі загиблих вшановувати пам'ять, - каже Євгеній Шупік, представник Національного військово-історичного музею України. – Церемоніали проводять щоденно. Площадка з Дзвоном пам'яті на території Міноборони доступна півгодини. Родичів загиблих Міністерство запрошує заздалегідь. Хто має змогу – приїжджає. Кожного дня запрошуємо сюди курсантів військових закладів, з метою патріотичного виховання. Молоде покоління має бачити, як держава ставиться до загиблих.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На нього чекали дві доньки: на Донбасі загинув боєць 59 бригади
Зараз на пілонах 2527 табличок з іменами полеглих. На жаль, люди гинуть. Таблички поповнюватимуться, як і сама Книга. Будуть передруковувати раз на певний період. Двобічні сторінки не дозволяють її дописувати. Досвід перейняли від меморіальної зали в Оттаві в Канаді. Вона знаходиться у Башті миру канадського Парламенту. Там створили меморіал полеглих канадців у Першу світову ще 1916 року. Його доповнили. Тепер це меморіал загиблих канадців у різних війнах.
На церемонії вшановують військових Збройних сил України, які загинули лише внаслідок бойових дій або від поранень, отриманих у боях. Тут немає прізвищ добровольців, Нацгвардії, МВС рятувальників. Дещо інша ідея. Це не зовсім пантеон загиблих АТОвців. Важко будувати пантеони загиблим, коли війна незавершена", - каже Євгеній Шупік.
На церемонію вшанування можуть прийти всі охочі. Вона триває з 8:55 до 9:30. Зала пам'яті відкрита щодня до 18 години.
32 дні на рік не битимуть у дзвін у Залі пам'яті на території Міністерства оборони. У ці дні не гинули українські солдати у війні на Донбасі. У решту днів, на фронті за чотири з половиною роки, загинув хоча б один солдат.
1 
25817
Коментарі