Голова іноді ще болить. Але вдячний керівництву ГУНП у Донецькій області за допомогу коштами та харчами під час лікування, дали скерування в санаторій "Хмільник" на Вінничині. Перед тим мав травму в грудні 2015 року в селі Чермалик - потрапив під обстріл. Зараз там одна з найгарячіших точок. З одного боку наші позиції, а за 50 метрів, через річку Кальміус — сепарські. Були там у патрулі. З того боку почали стріляти по нам. Як тікав, то зламав ногу в двох місцях. "Швидкою" завезли в лікарню. Визнали, що травма отримана при виконанні службових обов'язків, але лікувався за свої кошти.

А раз мене за життя мало не поховали. В липні 2014 року 40 військовослужбовців 51-ї бригади і декілька з 72-ї з боями вийшли з оточення на Луганщині і перейшли на територію РФ. Росіяни мали їх передавати українській стороні. Ми супроводжували автобуси, які мали забирати бійців із пункту пропуску "Успенка". Чекали більше доби. Згодом нам повідомили, що передавати їх будуть в Новоазовську, поїхали туди. Як відїжджали від "Успенки" військові попередили нас, що з "зеленки" (кущів, - Gazeta.ua) працює снайпер і перед тим був обстріл із мінометів. Коли повернувся на базу і відкрив журнал обліку, я там значився як незаконно відсутній. Просочилась інформація, що нас розбили. Мій керівник думав ми загинули і нас списали.

У червні 2014 року по команді вийшли з Донецька. Жив трохи у селі Сєдовому. Служив в Новоазовську. Тоді бойовики місто захопили. Ми відійшли до села Безіменного, зупинились на 2 дні там. Потім пішли на Виноградне і звідти в Маріуполь.

У липні 2014 року був у патрулі, спостерігав, як в бік Донецька рухається колона вантажівок та іншої техніки. Очевидно, бойовики Гіркіна відступали зі звільненого українською армією Слов'янська. Зв'язався із керівництвом. Сказали: підійдіть, запитайте хто такі. "Даішникам" підійти до озброєних до зубів бойовиків? Нас би там поклали на місці.

Ці організації свого часу створювали колишні міліцейські, СБУшні та армійські генерали. Козацтво ділилось на паланки, донські, запорізькі, кальміуські та інші. Деякі перетворились у охоронні фірми.

У нас наприкінці 2013 року була команда взаємодіяти з громадськими формуваннями. Як і під час Помаранчевої революції, був лозунг "Міліція з народом". Коли у місто прийшли озброєні люди, їх ще можна було нейтралізувати. Не було наказу від керівництва. Ніхто не знав як діяти. Почнеш захищати одну сторону, звинуватить інша і навпаки.

Якщо це мирний мітинг — будь ласка. Але коли йде агресія у бік поліції, держустанов чи проти територіальної цілісності України - це має присікатись. Відповідати має керівник, який дає команду. Звісно, якщо поступить наказ "Всіх розстріляти" - він незаконний. Або якщо я починаю бити лежачого — я злочинець.

Розділення почалось з Майдану - за ти чи проти. Велась робота російських пропагандистів, підливало масло в вогонь і українське телебачення. Потім почали з'являтись провокатори з прапорами ДНР. Ґрунт для цього готували давно - ще 2005 року Віктор Янукович з Партією регіонів проводив сепаратистський з'їзд в Сіверськодонецьку. Вже тоді ми почали програвати інформаційну війну.

Навесні 2014 року стояли на блокпосту між Макіївкою і Донецьком. Під'їхали незрозумілі люди, почали викрикувати щось за Росію. Кажу їм: "Панове! Чого ви тут кричите? Які ваші лозунги, чого ви хочете?" Вони такі - "Та ми за Росію, короче, за високі зарплати, за краще життя". Питаю, - "А серед вас є українці?". А хтось з натовпу каже - "Та, українці - то чмо і дебіли!". Я тоді не витримав і випалив: "Тобто ви навіжене стадо вважаєте, що розумніші мене — українця? Можемо подискутувати на цю тему!". Тоді хтось з їхніх старших одразу їм скомандував - "Все, все, в машину!". Сіли і поїхали.

У багатьох любов до Росії - це вищі, ніж у нас зарплати і пенсії, а також дешеві газ і бензин. Я завжди питаю: "Яка тоді різниця — росіянин ти чи хто? Китайці он вищі зарплати отримують в юанях, будь китайцем тоді". І вони будуть китайцями. Продажна людина не має нації.

Ще була перед тим історія. На блокпосту стояло нас два "даішника" і чотири міліціонери. Прилетів натовп, кричать — Здавайте зброю! Ну, з Божою допомогою вдалось їх спровадити. Зброя залишилась у нас. Через дві години приїхали представники управління міліції області. Кажуть: "Будемо думати як вас убезпечити". Забирають в міліціонерів автомати і їдуть. У нас залишаються пістолети. Через годину приїхали представники від ДАІ і забрали у нас патрони. І я стою з пістолетом без патронів. На блокпосту. Навколо ходять незрозумілі люди, повна анархія. Пістолет без патронів — це вже не зброя, а шматок металу.

У Макіївці до війни діяло 11 шахт, зараз 3. В даних "джентльменів удачі", — одна мета — вирізати, вкрасти і втекти.

В селі Сєдовому, де я зупинявся, зараз єдиний курорт ДНР із доступом до моря. До війни на море їздили в села Ялту та Урзуф. А в Сєдове навіть собак не возили купати. Це брудне болото, і загиджені пляжі. В старих пансіонатах зробили косметичний ремонт і деруть по дві тисячі російських рублів (760 грн. - Gazeta,ua) за номер. У пансіонатах все по путівках тільки. Дороги туди теж убиті.

Але це ще не найцікавіше. На в'їзді у Сєдове поставили великий блокпост. І щоб простим смертним з Донецька чи Луганська потрапити туди, потрібно заповнити міграційну карту та вистояти довгу чергу. Бо там відпочиває еліта ДНР. До того ж, після 23.00 там комендантський час, ходять патрулі. Ти приїхав відпочити, але в 23-ій вечора лягай спати або не виходь з номера.

Якщо їх за щось хотіли покарати, то наказувати треба в рамках закону, а не через самосуд. Ця історія досі залишається загадкою.

Судячи по відео, діяли професіонали. Їхній підхід до машини, тактичним кроком зі зброєю напоготові - це не проста босота. Знову ж таки, це вбивство стало можливим і через недосконале законодавство. "Даішники" побоялися взяти в руки зброю і відкрити вогонь. Хоча, бачили, що біжать на них зі зброєю.

З початком Операції об'єднаних сил на Донбасі діє особливий режим, що частково розширює повноваження правоохоронних органів в "жовтій" та "червоній" зонах. Це дозволяє нам входити в житлові приміщення, перевіряти транспортні засоби та майно громадян, зобов'язує останніх носити при собі документи.

Місто патрулюємо разом з бійцями Військової служби правопорядку. Тут вони розміщуються в одній будівлі з міським відділом поліції та дитячою музичною школою.

На Донеччині довіра до поліції значно вища, ніж будь-де в Україні. Поряд йде війна, а у нас в Авдіївці люди спокійно ходять вулицями, матері з візочками. Навіть пізно ввечері не бояться гуляти містом. Працюють кафе, нічний клуб, більярд, стадіон. Такого, як вбивства, розбої, крадіжки автомобілів взагалі немає. Патрульну машину можу не закривати, не боюсь.

Звісно, є алкоголіки, іноді метал крадуть. А квартирних крадіжок набагато менше, ніж у Києві. Найчастіші виклики — побутові, домашнє насильство, чоловік посварився з дружиною або сусід голосно пісні співає. Та й якщо вкрав авто — не втечеш. Ми завжди можемо зв'язатися з блокпостами і закрити місто. Коли без світла сиділи, то разом із військовими ставили в місті намети, роздавали хліб і продукти. Якщо є виклик. їдемо на "промку", там, де останні вулиці. І якщо буде обстріл міста, будемо рятувати людей. Зараз саме місто не обстрілюють. Бувають тільки прильоти по околицях.

В Авдіївці ще багато людей дивляться російські пропагандистські канали і слухають ФМ-радіо. Їхні рідні і знайомі приїжджають з тої сторони за дешевими харчами і плачуть, яка там бідність та голод. Тоді тут люди починають прозрівати. Маємо більше проводити роз'яснювальну роботу, відвідувати школи, працювати з населенням, чути людей. Бо найстрашніше, коли люди розчаровуються.

Коли за порушення правил дорожнього руху зупиняю автомобілі з Донецька, обов'язково намагаються дати гроші. Хочу побороти їхнє мислення. Перший раз роблю попередження про відповідальність. Бо не завжди покарання приносить користь. Якщо не допомагає, виписую постанову. Кажу: "Он банк, платіть туди, якщо не маєте, де гроші подіти". Багатьох це шокує, бо не звикли таке чути. Але тоді бачать зміни.

Відчувають, що тут діє закон, а в Донецьку не діє нічого. Там закон сили. Один чоловік був настільки здивований, що оплатив штраф, прибіг і тиснув руку, потім зателефонував на 102 і дякував за сумлінну роботу. Хочу, щоб до українського поліцейського була повага, любов і довіра. А якщо почну брати хабарі, то чим відрізнятимуся від сепарів?

Престиж держави залежить і від моєї поведінки - як підходжу до людини, що говорю. Донецьким є з чим порівняти. Розмовляти починаю завжди державною мовою. Коли бачу, що людина не розуміє, пояснюю російською.

Я 40 років прожив в Донецьку, втратив квартиру, друзів, п'ять років не можу поїхати на могили своїх мами і тата. Але я не втратив - честь, гідність і Батьківщину. Ось чому я в 2014 році кинув все і вийшов сюди.

Бувало, телефонували старі знайомі, які залишились на окупованій території, і питали чи стріляв я по своєму місту. Кажу їм: "Я давав присягу народу України, а не жителям Донецька чи своїм сусідам. Я не зрадив нікого".

Реформа потрібна і вже має позитивні зрушення. Треба ще зробити так, щоб поліцейського не могли спровокувати грошима. Зараз ми отримуємо десь таку ж зарплату, як охоронець в супермаркеті. Хоча останній там життям не ризикує.

Або коли у мене, наприклад, вислуга 24 роки, а зарплата така ж, як і у того, у кого 4 місяці. Тоді задумуєшся - для чого я стільки часу відслужив? І новобранець думає: "Я відслужу стільки років і також буду нікому не потрібний? Якщо не братиму хабарі, я буду як оцей старий їздити на велосипеді і жити на орендованих квартирах?".

Щоб побороти корупцію, зарплата в співробітника поліції має бути хоча б 20 тисяч. Країна має дати квартиру. Після, наприклад, 15 років вислуги вона переходить у твою власність. Але якщо візьмеш бодай 100 грн хабаря і це доведуть — втратиш все і отримаєш тюремний строк. Тоді будеш дорожити цим.

Не маємо права утримувати порушників в відділі поліції. Приїжджає поліція на виклик. П'яний чоловік буянить на кухні і заважає спати сусідам. Вручили йому протокол за порушення громадського порядку і поїхали. А він далі гудить і гуляє. Ще згадав, що дружина є, побив її, налякав дітей. Забрати можу лише на 3 години для встановлення особи. І то, якщо у нього немає при собі документів. А якщо повернеться і когось уб'є?

Або алкоголік йде по вулиці п'яний, брудний. Згідно 178 Статті КУпАП (поява в публічному місці в нетверезому стані. - Gazeta.ua) я маю право лише зробити йому попередження. Він його просто не зрозуміє. Якщо попадеться вдруге — штраф 51 грн. Тільки як їх стягнути з нього?

Чомусь у розвинених країнах поліцейський може посадити порушника в камеру, бо його треба ізолювати від суспільства. І одразу суд, який присуджує штраф і немалий, або 15 діб арешту чи громадські роботи.

Маю статус учасника бойових дій та куди мені по тих пільгах їздити? Хіба до сина в Маріуполь. Отримати грошову допомогу для внутрішньо переміщених осіб (442 грн в місяць, - Gazeta.ua) я не можу. Мене немає в списках осіб, які перетинали контрольно-пропускні пункти. Документи залишились в Донецьку, зараз відновлюю.

Постійно маю доводити, що я переселенець. Чомусь чиновники не розуміють, що як працівник поліції, я не можу поїхати в Донецьк. Я туди нев'їзний. На першому ж ворожому блокпості покладуть обличчям в асфальт і приставлять пістолет в потилицю.

Для переселенців і учасників бойових дій діє програма — допомагають коштами на отримання житла. Почав збирати документи, а мені кажуть, що треба рік часу бути прописаним на одному місці. А я по службі бував в різних містах Донбасу. Працював в Слов'янську, Краматорську, тепер в Авдіївці. Казав: "Дайте хоча б тимчасове житло". Цей підвал вважається гуртожитком і сина тут не маю права прописати, бо він вже повнолітній.

Такі структури, як поліцію, потрібно будувати на патріотах. З колишніх працівників ДАІ Макіївки тут залишилось працювати двоє, а виходило звідти людей 30. Всі решта — назад туди повернулись, працюють в так званій "Госавтоінспеції ДНР".

Був такий міліціонер Тимур Миколайович, прізвища не пам'ятаю. Влітку 2014 року бив себе в груди, казав: "Я укроп, я українець. Розмовляйте зі мною лише державною мовою". А коли Росія в серпні 2014 року пішла в наступ на Маріуполь — він на ту сторону звалив. Думав, то вже кінець Україні. Зараз там великий "деенерівець". І таких багато.

Держава має цінувати людей, які довели свою любов до Батьківщини.

З цього приводу зараз можна почути багато зради, але нам головне взяти під контроль кордон, а з сєпарами вже розберемось. Головне, щоб поліція тут мала серйозне озброєння і транспорт. А наші збройні сили стояли позаду нас і тримали рубежі. Якщо люди на окупованих територіях будуть бачити, що зайшла українська поліція на сучасних броньованих машинах і діє в рамках закону, то буде порядок.

Сидіти вдома на дивані мабуть не зможу. Можливо підпишу контракт із Збройними силами України. З автоматом бігати у мене вже вік трохи не той, але можу служити водієм.

Водійський стаж у мене немалий. Якось на 10-ці (ВАЗ 2110. - Gazeta.ua) переслідував порушника, що тікав на "Ниві" (ВАЗ 2121). Він з'їхав з траси на поле і думав, що на позашляховику відірветься, але я його все одно наздогнав. Просив нікому не розповідати, що "зробив" його на бездоріжжю на звичайній машині.