- Коли у бою бачиш ворога, тоді знаєш, що очікувати. А так - бліндажна війна, яка давить на психіку. Сидиш у окопі й думаєш: розірве тебе міна навпіл, чи ти доживеш до ранку, - розповів Gazeta.ua Михайло Ухман. Боєць зараз на самому "передку", під Авдіївкою.
Ранок на передовій починається не з кави, а з обстрілів бойовиків. Зараз під Авдіївкою працюють снайпери, міномети й танки.
Коли повертався з чергування, якесь бидло " сєперське" відкрило вогонь з кулемета, - розповідає боєць з позивним "Віктор", - Біля голови кулі свистять. Упав на сніг, дивлюсь у землю й думаю: Бл*ть, там гарячий чай холоне, а я в снігу лежу!
- Перечекав, на живіт перевернувся і в бліндаж поповз. Влаштував собі свято шлунка: наївся по саме нікуди й чаю попив. Потім поспати ліг. А через кілька годин знову стрільба до глухоти.
Найбільше бійцям під Авдіївкою допомагають волонтери. Вони привозять їжу, одяг, вирішують юридичні питання й купують військовикам квитки додому.
- Організація "Вільна доля" зранку привезла кілька комплектів форми, бутильовану воду, фрукти хлопцям. "Санітар" (Андрій Білоног) сам у добробаті, не з інтернету знає, що хлопцям потрібно, - пояснює Михайло, - Армійського спорядження вистачає всім. Але хто хоче докупити собі щось типу "горки", то тоді за свої гроші. Волонтери продають солдатам форму за зниженою ціною. Добровольцям - безкоштовно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волонтер показав вражаючі фото з відвойованих позицій
Умови як умови, - розповідає про життя на передовій - Живемо у бліндажах. Усе залежить від командирів і від самих солдат. Якщо кожен собі зробить укривку, настелить дерев'яних піддонів, то все буде терпимо - вода не дійде. Наші самі собі умивальник облаштували, можна зранку вмитися й почистити зуби. Раз на тиждень приїжджає баня.
- Їмо усе, що привезуть волонтери. Якщо не лінуватися, то можна приготувати собі й суп, і картоплю. Армійська їжа - це яйця, тушонка. Але все одноманітне й мало вітамінів, - розповів Михайло Ухман.
Після січневого наступу бойовики під Авдіївкою притихли. Обстрілюють мирне місто й звинувачують у цьому ЗСУ.
- "Градів" зараз не чуємо, - говорить Михайло Ухман, - Бойовики б'ють по- різному. Чи вони бачать, чи знають, де наші хлопці. Мені дуже тяжко заїжджати в ліс: молоденькі дерева, а геть осколками посічені. Якщо відповісти мінометом, то потрібно дозвіл командування. Автоматом і кулеметом. Якщо сильно нагліють, можна й самим відповісти. РПГ ще їм закинути, щоб затихли. Сепаратисти на початку січня ходили в контратаку. Намагалися загнати наших у котел. Зараз сидять на місцях.
- Це їм так не минеться, - говорить боєць 72-ї бригади з позивним Постороній, - Все можливо, тільки б дали нам наказ. Всю цю компанію воєнну, потрібно було закінчувати давно. Тоді б не було стільки жертв, крові і руйнувань.Чому бути, того не оминути. Я воюю, мій син воює. А як інакше?
1 
25817
Коментарі