Шахтарі з Кривого Рогу вирішили піти воювати, не змовляючись. Батько з сином розповіли один одному про це рішення одночасно і почали шукати бригаду, щоб на фронті бути разом.
Ігорю довелося поїхати і прописатися в бабусі в Івано-Франківську, бо з рідного міста його на фронт не брали, пише "24 канал".
Вони понад рік воюють поруч, лише у різних відділеннях. Нині – у передмісті Горлівки. Але, не змовляючись, коли телефонують додому, кажуть, що сидять у тилу, що природа гарна, сонце світить, ромашки цвітуть.
Ромашок тут і справді багато. Вони всіяли найближче поле, маленькі білі зірочки, за крок від яких стоїть червоний знак із написом "Обережно, міни!".
– По рації чую, що обстріл. Може, уже й нема. Навіть страшно дзвонити, а раптом не відповість, – розповідає син. - У нас теж почав стріляти 120-міліметровий міномет. Богу молився, щоби живі всі були".
Вони розповідають, як їм пощастило з бригадою, із хлопцями, які воюють поруч. Бо завжди підтримають, прикриють.
"Вони – як сім'я. Буває, сваримось, але це нормально", – говорить Ігор.
Ще жодного разу, кажуть, не шкодували, що пішли на фронт разом. Відчувають підтримку один одного. Та й поради батька, який воював в Афганістані, допомагають сину.
Юрій навчив Ігоря найголовнішого: "Коли чергуєш – слухати тишу. Так майже завжди можна почути "вихід" і підготуватися до "прильоту".
Контракт Ігор підписав на три роки, а Юрій — до закінчення особливого періоду. Сподіваються, що невдовзі характер бойових дій зміниться з оборонних на наступальні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ампутація руки, ноги, 20 операцій і неймовірна жага до життя - історія мужності 39-річного воїна
Командувач військ США в Європі Бен Ходжес під час зустрічі з міністром оборони України Степаном Полтораком виступив із промовою. У ній він оцінив сміливість та бойовий дух українських військовослужбовців.
1 
25817
Коментарі
1