Російська армія стала нас боятися - кіборг про оборону ДАПу

13 січня 2015 року під час масованого обстрілу впала диспетчерська вежа Донецького аеропорту. Вона була "очами оборони", саме із неї наші кіборги спостерігали за переміщеннями супротивника і корегували вогонь артилерії.

242 дні попри спеку і зимові холоди наші добровольці героїчно тримали оборону цього об'єкту. Ворог неодноразово намагався захопити ДАП, але з кожним разом кивав п'ятами. В якийсь момент вони почали називати українських захисників кіборгами.

Про те, як будівля та її захисники розвіяли міф про російську "непереможність" розповів Gazeta.ua кіборг Тарас Коваль, який тоді служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.

 

Чи виправданою була така тривала оборона ДАПу? Чи виконала своє завдання?

- Зі стратегічної точки зору, і з тактичної та з точки зору підтримання бойового духу оборона Донецького аеропорту була повністю виправдана.

Тримати ДАП було варто, чи мали відразу його знищити?

- Варто. Якщо просто знищити інфраструктуру, щоб ворог не зайняв позиції та не легітимізував ті авіаресурси — це одне. А от саме оборона — це був той стратегічний маневр, завдяки якому противник був змушений велику кількість своїх ресурсів направити саме на будівлю, а не на інші напрямки, де наша оборона була слабшою. В будь-якій книзі по веденню бойових дій чітко написано, що для успішного штурму потрібно мати перевагу в живій силі в 4-5 раз більшу, ніж тим, хто обороняє.

Тобто оборонятися завжди легше.

Які вигоди нам дала оборона ДАПу?

- На мою думку оборона ДАПу дала нам довгострокову перспективу заявляти на весь світ, що російська армія не така вже і непереможна. І заявити про те, що наші ЗСУ, які багато разів скорочували, які всі ці роки знищували, нібито реформовані — все ще достатньо сильні. Весь світ побачив, що обороноздатність країни не втрачена і в майбутньому з нами можна співпрацювати, що за ці роки було не раз доведено результатами навчань і в протистоянні російським загарбникам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Всеосяжне перемир'я" на Донбасі: 11 обстрілів і поранений воїн ЗСУ

Що відбувалося в день, коли впала вежа?

- Я тоді не перебував на ДАПу. 4 грудня нас відправили на ротацію. А в цей день ми перебували між Зенітом та Авдіївкою. Це було так — туман, сирість багнюка і постійні обстріли. Ввечері, після наради, ми дізналися, що хлопці не виходять на зв'язок. На душі було паскудно. Хотіли йти вперед, але знали, що так війну не виграти.

Для росіян ви були кісткою в горлі. Ви можете сказати, що армія РФ боялася вас?

- Так. Коли противник, маючи ресурси, війська і резерви проводить першу-другу-п'яту операцію і не може захопити об'єкт починається паніка. Падає бойовий дух, особливо, коли пропаганда промила мізки і вони вважали себе непереможними, а тут ми. І починає падати бойовий дух. Боєць боїться, починається недовіра до командування, з'являється страх і розуміння, що їх рівень не відповідає критеріям.

З'являється думка, а якщо ми зараз не можемо взяти цей об'єкт, що далі буде?

Після цих невдач та втрат зі сторони росіян пропаганда преподносить ім цю Пірову перемогу як свято. Вони увійшли в непотрібну і пусту будівлю отримавши величезні втрати всього. Росіяни просто не могли показати своїм людям, що вони конкретно "обісралися" з цим аеропортом.

 

Чи знали росіяни, що їм протистоять добровольці?

- Вони скоріш за все знали, що ми - добровольці. Але їхнє командування називало нас елітними спецвійськами. Їм пояснювали, якщо вони нас знищать, то резерву не буде. І далі в них все "піде по маслу".

В більшості своїй в нас особовий склад був з мобілізованих. Хоча були й ті, хто мав солідний військовий досвід. Зовсім небагато було професійних військових.

Вважаю, що поміняти нас на 90-й батальйон було прорахунком. Вони були добре підготовлені, але реального бойового досвіду не мали.

В нас був більший бойовий досвід. Але люди не роботи і їм треба відпочинок.

×