Пам'ятаємо усіх захисників України, які загинули у квітні

22

 

21 бійця втратила Україна у квітні 2018 року.

Восьмеро — бойові втрати. Інформація про деяких — неповна.
Наймолодшим із загиблих у бою воїнів було 20 років, найстаршим — 50.
25 квітня сталося найбільше обстрілів — 76. 11 бійців поранили.
Найспокійнішими на фронті були 1, 2, 4, 5, 11, 22 квітня. 20 квітня загинули найбільше — троє воїнів. Протягом цих днів обійшлося без поранень, за даними прес-штабу АТО. Впродовж місяця 88 військовослужбовців були поранені.

Ворожі війська порушували режим тиші 1365 разів.

8 квітня
Володимир "Май" Майборода, 50 років, із Мелітополя Запорізької області.

 

Підірвався на міні неподалік селища Зайцевого на Донеччині. Прапорщик, заступник командира взводу розвідки 24-ї механізованої бригади Збройних сил імені короля Данила. Воював з літа 2015 року. Спершу був бійцем батальйону Нацгвардії "Донбас".

Виконував найбільш важкі й відповідальні задачі на позиціях Авдіївська промка, шахта "Бутівка", "Орел" та інших.

Підірвався на міні під час бою з терористами. Його тіло бойовики виявили у степу 13 квітня поблизу власних позицій. Повернули українській стороні 15-го числа.

Військовий зі своїми бійцями перебував на спостережному пункті.

"Спостерігачі помітили підозрілий рух, і командир вирішив особисто перевірити обстановку. Близько 16:00 неподалік себе побачив противників, які групою у чотири-п'ять осіб намагалися обійти українських військових. Прийняв рішення атакувати ворога з двох боків. Двох бійців відправив в одну сторону, а сам пішов у другу, — кажуть у 24-й механізованій бригаді. — Реалізувати задумане завадила міна. За даними противника, вони з цього бою отримали двох убитих і трьох поранених. Але Майборода не повернувся. Від контузії після вибухів він ймовірно втратив орієнтир і поранений відповз у протилежний бік від своїх окопів".

Залишилися мати, дружина й донька.

12 квітня

Денис "Чечен" Начосний, 31 рік, із Генічеська на Херсонщині.

 

16 квітня
Максим Черкун, 20 років, із Кривого Рогу Дніпропетровської області.

 

Загинув під час мінометного обстрілу селища Піски на Донеччині від осколкового поранення. Сержант, командир протитанково-кулеметного відділення у 34-му батальйоні "Батьківщина" 57-ї бригади ЗСУ. Контракт із ЗСУ підписав після свого 19-річчя, у березні 2016 року.

Освіту здобував в автотранспортному технікумі за спеціальністю "автомеханік". Працював в ТОВ "Сільськогосподарське підприємство" Скорпіон ".

"Він ріс дуже самодостатнім і волелюбним. Коли навчався в 7 класі, він, нікого не попередивши, навіть батьків, сів на маршрутне таксі і поїхав до Дніпропетровська на олімпіаду з програмування", - сказано у статті на Цензор.нет автора Я.Осоки.

Мріяв вступити до авіаційного училища.

У школі входив до складу пошукової групи Криворізької громадської організації "Військово-патріотичний клуб "Пошук", яка займається організацію і проведенням польових експедицій, пошуково-дослідницьких робіт з метою виявлення, ексгумації, ідентифікації та перепоховання військовослужбовців, загиблих під час Другої світової війни, пошуком їхніх родичів, встановленням пам'ятних знаків, обелісків та здійсненням громадського контролю за їхнім збереженням.
Залишилися батьки й сестра.

17 квітня
Михайло "Лемберг" Шозда, 50 років, зі Львова.

 

Загинув від наскрізного поранення в шиї кулею снайпера поблизу Горлівки на Донеччині. Це сталося на третій день після ювілею, який відзначав на фронті. Старший сержант, боєць 24-ї бригади ЗСУ імені короля Данила. Закінчив 10 класів школи № 27, згодом навчався у НУ "Львівська політехніка". Військову службу проходив у Чехословаччині, в артилерійських військах. Після військової служби працював у магазині будівельних матеріалів, згодом - директором СП ВІСКО.
Підписав контракт на службу в січні 2017 року.
Про смерть військового повідомила його дочка Ірина Шозда на своїй сторінці у Facebook.
"Татку, я не можу повірити, що більше ніколи не поговорю з тобою! – написала дочка Ірина. – Тобі ж в суботу лише виповнилося 50, ми ще не встигли його разом відсвяткувати! Пробач мене, пробач, що я тебе інколи не слухалась, пробач за все! Я тебе дуже люблю і любитиму завжди! Ти завжди залишишся для мене найкращим і у моїй пам'яті".

Похований 20 квітня на полі почесних поховань №76 Личаківського цвинтаря міста Львова.

"14 квітня ти відсвяткував 50! Там на фронті, під кулями! Ще вчора ти говорив по телефону. Сьогодні тебе немає! Михайлику! Ти завжди був душею компанії, ти вмів розвеселити в тяжку хвилину, ти вмів співчувати, ти вмів підтримати!" – написала у Facebook львів'янка Теодозія Микитка.

Залишилися батьки, брат, сестра, дружина, син та донька.

20 квітня
Євген "Подгон" Хоменко, 20 років, із міста Вільногірськ Дніпропетровської області.

 

18 квітня отримав важке осколкове поранення голови від вибуху снаряду в Павлополі на Донеччині. Помер 20 квітня у лікарні імені Іллі Мечникова в Дніпрі. Операція з порятунку бійця тривала 20 год. Навідник гаубиці в полку Нацгвардії "Азов". Був на війні з липня 2016-го.
Хлопець здобував освіту в металургійному технікумі. Рішення піти в АТО прийняв після того, як його сім'я на початку війни, у 2014 році, прийняла у себе родину вимушених переселенців із Торецька.
2015 року на останньому курсі технікуму, він повідомив мамі, що йде до лав полку "Азов".

"Весь рік навчався й паралельно готувався до вступу в "Азов": фізично тренувався, продовжував займатися боксом, щоранку бігав по 10 км, склав іспити на отримання водійських прав. У червні 2016-го, після урочистого вручення диплому, на яке хлопець вдягнув вишиванку, він віддав мамі диплом та сказав: "Все, мамо, тепер я готовий іти", – йдеться у статті Я.Осоки.

Взимку 2016 року також склав іспити до Національної металургійної академії у Дніпрі.

Про смерть сина повідомила у Facebook мати воїна Тетяна Звягінцева.

"Кілька годин тому душа моєї дитинки відлетіла на небо. Запам'ятайте його щирим, добрим, завжди посміхаючим чоловіком і гідним сином своєї Батьківщини. Земля тобі пухом синочок ! Ти назавжди в моєму серці. Я тебе так люблю, серце рветься !!! До зустрічі моя кровинка".

Залишилися батьки й молодший брат.

20 квітня
Геннадій "Одеса" Широкий, 48 років, із села Московка Куп'янського району Харківської області.

 

Помер, не приходячи до тями, у Головному військовому госпіталі Києва. Торік 24 грудня отримав важкі осколкові поранення в Авдіївській промзоні на Донеччині. Переніс дві операції, був у комі. Старший солдат, водій у 3-му батальйоні 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ.
"Веселий, приємний чоловік, справжній патріот. Десантник!!! Виконуючи бойове завдання на одній із найбезпечніших позицій Авдіївської промзони, під час тривалого ворожого обстрілу отримав серозні поранення, які, на жаль, не залишили шансів на спасіння…" – розповіли в бригаді.

20 квітня
Олександр Матус,36 років, із Лисичанська Луганської області.

 

Загинув внаслідок обстрілу з озброєння бойової машини піхоти поблизу селища Кримське на Луганщині. Солдат, розвідник 53-ї бригади ЗСУ.
Контракт на службу підписав у червні 2017 року. Був майстром спорту з кікбоксингу, неодноразовим чемпіоном України, призером чемпіонату України з боксу.

Залишилися дружина та дві дочки.

21 квітня
Сергій "Кузнєц" Перепелиця, 40 років, із села Званівка Бахмутського району на Донеччині.

 

Підірвався в авто на міні в районі Світлодарської дуги. Закінчив Бахмутський індустріальний технікум. Працював ковалем на Донецькій залізниці. У липні 2016-го обрали депутатом Званівської сільради. Підписав контракт на службу у січні 2017-го.з березня того ж року служив на посаді головного сержанта роти в 46-му окремому батальйоні спецпризначення ЗСУ "Донбас-Україна", що входить до 54-ї Бахмутської бригади.

У батальйоні — з весни 2017-го. 23 квітня з Сергієм попрощалися в рідному селі Званівка Бахмутського району на Донеччині.

"Донбас — це його рідна земля, місця дитинства. Хотів повернути те, що відібрав ворог. Був надзвичайно відповідальний. Обов'язки виконував більш як на 100 відсотків", — розповідають у батальйоні.

Залишилися дочка й син.

У квітні трапилося 13 випадків смерті не в бою або за невстановлених обставин.

3 квітня

Сергій Бібко, 58 років, з міста Ланівці на Тернопільщині.

 

Помер від інсульту неподалік міста Попасна на Луганщині. Солдат 44-ї бригади ЗСУ.
На фронт пішов добровольцем, 2016-го підписав контракт.

Залишилися брат, дружина, дочка й малий онук.

6 квітня

Олексій Веніков, 37 років, із Новоград-Волинського на Житомирщині.

 

Скоїв самогубство після повернення із зони бойових дій, пишуть ЗМІ.
Майор, брав участь в АТО у складі 30-ї бригади ЗСУ.

Олексій Вєніков народився 28 березня 1979 року. Отримав звання майора. Служив інженером ремонтно-відновлювального батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Помер незабаром після повернення із зони антитерористичної операції.

"Він був та залишається для нас бойовим побратимом та товаришем, який був готовий будь-якої миті прийти на допомогу, коли хтось його про щось просив. Його добре серце відчували люди, його вмілі руки цінували як підлеглі так і начальники, його любила родина та всі поважали!" - вказано в повідомленні бригади.

Залишилися дружина, яка також служить у бригаді та двоє неповнолітніх синів.

7 квітня
Ігор Кобринчук

 

Помер у госпіталі після тривалої хвороби.

Солдат, механік-водій танкового взводу 14-ї бригади.

11 квітня
Максим "Бача" Гаврик, 50 років, із Харкова.

 

Помер від інфаркту.

Учасник АТО, сапер, командир відділення 22-го батальйону "Харків" 92-ї бригади ЗСУ.

"Макс Бача подзвонив мені на Великдень. Привітав. Поділився планами - збирався на навчання у Кам'янець, вдосконалювати свої саперські навички. Йому 50, за плечима два роки в Афгані, війна на Донбасі із самого початку. Він не збирався зупинятись, бо понад усе хотів "лікувати землю" - так лірично він називав розмінування. Його суворий голос - справжнього армійського "баті" чую як тепер... Я обірвав розмову: Макс, вибачай, захожу у кіно. Так, бля, от дуже мені кортіло подивитися ту тупу комедію (А Макса я більше не почую у цьому житті)", – написав у Facebook Дмитро Крапивенко.

"Важке поранення, яке він отримав в Афгані, не стало на заваді піти на фронт у 2014-му. Він без вагань зголосився у харківський бат тероборони. Далі була Станиця, Трьохізба, Мар'їнка... Навіть торік у відпустці Макс не гаяв часу - оббивав пороги штабу сухопутки, бо хотів до пуття налагодити саперну справу у військах. Я пригадую його прибаутки про саперів і зв'язківців, і мудре повчання: "не треба бухати на фронті - швидко втратиш авторитет".

15 квітня
Денис Кравченко, 28 років, із села Чорноморівка Каховського району на Херсонщині.

 

Знайшли мертвим у річці Інгул 15 квітня.
Був у відпустці.
"До останньої хвилини ми сподівалися на диво і вірили в краще. На жаль, марно. Надії більше немає. На душі темно і важко. Він був з тих хлопців, яким ми почали допомагати ще в червні 2014 року. Загинув не на війні, а тут, в моєму рідному місті. Камінь на серці ", – написала на своїй сторінці у Facebook волонтерка Оксана Червона.
Востаннє вийшов на зв'язок 4 квітня із Кропивницького. Ознак насильницької смерті не виявили. Подію назвали нещасним випадком.
Учасник АТО, старший солдат 3-го окремого полку спецпризначення ЗСУ.

Залишилися мати, дружина й син.

15 квітня
Анатолій Іллюх, 48 років, із села Вербка Ковельського району на Волині.

 

Помер у зоні АТО. Родом із Ковеля на Волині. Старший солдат, водій-електрик військової частини А2042 у Ковелі.

Залишилися дружина й син.

19 квітня
Іван Жекало, 46 років, із села Голинь Калуського району Івано-Франківської області.

 

Помер уві сні від раптової зупинки серця. був добровольцем, воював з 2014 року. Розвідник 21-го батальйону "Сармат" 56-ї бригади ЗСУ. Виконував завдання в секторі "М" у Маріуполі.

Залишилися мати та двоє синів.

20 квітня
Павло Король, 34 роки, з міста Волочиськ на Хмельниччині.

 

Загинув під час несення служби в зоні АТО. Місце й обставини не уточнюють.
Боєць 24-ї бригади ЗСУ імені короля Данила. Призвали за мобілізацією, по закінченні — підписав контракт.
"Я сусід з Павлом, проживали в одному під'їзді, дуже був хороший товариш, надійний, - в інтерв'ю "Поділля-Центр" розповів знайомий загиблого Юрій Іванов. - Любив поспілкуватися, дуже був хорошою людиною, і дуже шкода, що втрачаємо товаришів, захисників України. Нехай пам'ять про Павла буде вічною".

Перший військовий контракт зі Збройним силами підписав у 2014 році. 16 квітня цього року у нього закінчився його термін. Підписав нову угоду.
Залишилися мати і брат.

24 квітня
Дмитро Шепцов, 41 рік, з Одеси.

 

Помер від ішемічного інсульту. До 2014-го жив у Севастополі.

Підполковник, учасник АТО.
Останнім часом працював на Донеччині у Спільному центрі з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін.
"Товарищи офицеры - подполковник Шепцов. У нас есть честь и присяга. И я думаю, что мы не должны ничего предавать. Никаких автономных Крымов и всего остального. Нам потом смотреть своим детям в глаза", – говорив Дмитро Володимирович на відео 3 березня 2014 року, у своєму штабі до підлеглих.

Залишилися батьки, брат, дружина та троє дітей. Старший син служить у ЗСУ.

28 квітня
Костянтин Паршенко, 25 років, із Кам'янця-Подільського Хмельницької області.

 

Загинув при виконанні службових обов'язків біля селища Новоайдар на Луганщині. Обставини не уточнюють.

Народився в селі Рудківці Новоушицького району на Хмельниччині.

Залишилися батьки та брат.

29 квітня
Володимир Хоптяр, 38 років, з Ярмолинецького району Хмельницької області.

 

Помер неподалік Попасної на Луганщині. П'яний товариш по службі вдарив Володимира прикладом у скроню, за повідомленнями з соцмереж. Він звернувся до лікарні, але помер від мікроінсульту та зупинки серця. Боєць 14-ї бригади ЗСУ.

Залишилася дружина й малолітній син.

29 квітня
Олександр Бондар, 27 років, з Охтирки на Сумщині.

 

Помер у зоні АТО. Місце й обставини не уточнюють.
Служив у 53-й бригаді за контрактом із 2016 року.

Залишилася бабуся.

30 квітня
Олександр Микитюк, 19 років, із села Білий Рукав Хмільницького району на Вінниччині.

 

Знайшли з кульовою раною голови в Авдіївці на Донеччині. Був у військовій формі.
Причини смерті з'ясовують. Старший солдат 95-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ.
На фронт пішов у 18 років. Підписав контракт 27 квітня 2017-го.
На фронт юнак потрапив ще в 2017 році. У мережі збереглася відеозапис, на якій хлопець грає на гітарі і виконує військову пісню українською мовою.

Залишилися батьки та сестра.

Поховали двох загиблих бійців, яких раніше вважали безвісти зниклими.

14 квітня у Кам'янці-Подільському на Хмельниччині попрощалися із загиблим військовим 28-річним Едуардом Слободяном. Його 3,5 року вважали безвісти зниклим. Востаннє вийшов на зв'язок 5 вересня 2014-го. Загинув у бою поблизу селища Цвітні Піски на Луганщині. Упізнали за допомогою тесту ДНК. Молодший сержант 80-ї бригади ЗСУ.

25 квітня у Чернігові перепоховали 34-річного Андрія "Птаху" Лебедєва. Загинув 29 січня 2015 року на блокпосту поблизу Вуглегірська на Донеччині. Спочатку поховали на Краснопільському кладовищі Дніпра як тимчасово невстановленого захисника України. Перед тим узяли зразок ДНК. Солдат, кулеметник у 13-му батальйоні "Чернігів-1" 58-ї бригади ЗСУ. Жив у Чернігові. Залишилися мати й дружина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам'ятаємо: імена усіх воїнів АТО, які загинули у лютому

×