"Навчання під час війни": як твориться нова генерація снайперів ЗСУ

16

Початок липня. В школі снайперів 169-го навчального центру "Десна" зібрались кращі снайпери Сил спеціальних операцій, Сухопутних військ, десантників та морської піхоти аби позмагатись за звання кращої снайперської пари. Такі змагання проходять тут вже втретє.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обрали кращого снайпера Сухопутних військ

Стріляють з незручних положень по нестандартних, малорозмірних цілях з малих та середніх дистанцій. Все це на відкритій місцевості зі зміною погоди і до того ж з обмеженням у часі.

Фото: Анатолій Гаєвський

Триденні змагання завершилися перемогою команди Сухопутних військ. Срібло виборола команда ССО, бронза дісталась морським піхотинцям. Переможці отримують призи та грошові винагороди. Призовий фонд становить 36 тис. грн.

Як стають кращими з кращих та як війна змінила царину точних стрільців розбирався журналіст Gazeta.ua

Посилена увага до таких спеціалістів, як снайпери, зрозуміла. Щонайменше 30% наших втрат нині припадають на снайперський вогонь. Решта - артилерійські обстріли й підриви на "розтяжках". Позиційна війна, яка поки-що переважає на Донбасі, відкриває широкі можливості для застосування снайперів.

СТРАТЕГІЯ

Навесні 2014-го українські снайпери, як і в цілому збройні сили не були готові до війни. Точніше, в збройних силах не було снайперів, у "натівському" розумінні цього слова. А саме, добре навченого високоточного стрільця, який працює в складі снайперської пари або групи. Паралельно володіє навичками розвідника, коригувальника вогню артилерії, сапера і диверсанта. Може вражати ворожі цілі на дистанціях від 800 до 1500 і більше метрів з вірогідністю влучання не нижче 70% та володіє іншими спеціальними знаннями і навичками.

В механізованих, десантних і підрозділах морської піхоти тоді радянська модель нашого війська передбачала наявність "снайпера" в кожному відділенні, озброєного самозарядною гвинтівкою СВД (снайперська гвинтівка Драгунова зразка 1963 року. — Gazeta.ua). Їх завдання — підтримка точним вогнем відділення на полі бою, на дистанціях до 800 метрів.

 

Таких стрільців в арміях НАТО називають марксменами (англ. designated marksman — дослівно, призначений стрілець. - Gazeta.ua). Снайпери ж були лише в підрозділах спецназу (часто озброєні тією ж СВД) та спецпідрозділах Управління державної охорони та Служби безпеки України.

Роман К., начальник снайперської служби ЗСУ. Трансформація снайпінгу в армії відбувалась на його очах. В 2014-му на фронті з нуля йому доводилось формувати окремий підрозділ, а нині він один з локомотивів змін в царині цього ремесла.

"На початку війни ми не мали снайпінгу, як системи вбудованої в ЗСУ. Людей яких можна було віднести до світового поняття снайпер були одиниці, - розповідає Роман. - Фанати своєї справи, які прагнули вдосконалювати свої навики. По тих стандартах, що ми мали, наш снайпер з гвинтівкою СВД — це хороший марксмен, високоточний стрілець у складі лінійного підрозділу".

Зовсім інша ситуація у противника. Маючи досвід попередніх воєн росіяни постійно тримали планку підготовки снайперів.

 

Руслан Ш. інструктор зі снайпінгу благодійного фонду допомоги армії "Повернись живим", в 2015-16-му роках служив у 8-му полку спецпризначення. Сьогодні навчає українських снайперів, часто прямо на фронті.

"Росіяни зрозуміли необхідність хорошої школи снайперів ще після першої чеченської війни, - говорить він. - Ми відстаємо від них щонайменше років на 10. Маю на увазі масову підготовку, бо окремі люди у нас є дуже добре підготовлені, але загалом середньостатистичний снайпер їхній кращий".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від автоматів до беспілотників: яку зброю тестує РФ на Донбасі

За словами Руслана добрі снайпери на Донбасі не завжди росіяни.

"До війни стрільба була популярна на Сході. Люди з достатком купували собі гвинтівки і тренувались. Знаю чоловіка, який сьогодні воює в одному з наших підрозділів, був власником кількох магазинів зброї в Донецькій області. Багато його покупців воюють сьогодні по той бік", - розповідає він.

З 2015-го напрям снайпінгу в ЗСУ почали розвивати системно. Створили школи, розпочалась розробка доктрини. Розділили окремо марксменів (про них ми нещодавно вам розповідали) і власне снайперів.

"В 2015 році ми відкрили першу снайперську школу в ДШВ, - каже Роман К. - В 2016-му — в сухопутних військах. До цього часу ми підтягли методики підготовки снайперів з-за кордону, з відкритих джерел. Кликали сюди фанатів, які займались снайпінгом для себе, згодом до нас приїздили інструктори наших закордонних партнерів, використовували їх програми і методики включаючи їх в свої".

 

Офіцер пояснює, розбудова системи "з чистого листа" має свої переваги.

"Нам певним чином "пощастило" з тим, що ми мусимо будувати систему озброєння, спорядження і підготовки снайпера з нуля, вже воюючи. Маючи досвід ми намагаємось
будувати армію після завтрашнього дня. Принаймні в снайпінгу ми рухаємось до цього".

"Річ у тім, що на відміну від армії США, наша армія менш технологічна, - продовжує Роман. - Ми не маємо в достатній кількості ударних безпілотних літальних апаратів. Такої великої кількості різноманітних підрозділів сил спецоперацій і так далі. Маючи добре підготовленого та екіпірованого снайпера, ми отримуємо інструмент, який здатний не лише вразити ціль з дистанції більше кілометра".

 

"Хороший професіонал може приносити збитки противнику порівнювані зі збитками від диверсійної групи. Звичайно, снайпер не може взяти в полон "язика" і не спроможний захоплювати об'єкти, як це роблять ДРГ. Але прикрити тих самих розвідників високоточним вогнем з дистанцій де противник безсилий, нанести шкоду командним пунктам, складам, шляхам постачання не входячи в зону підвищеної уваги і головне піти не виявленим", - додає фахівець.

В майбутньому український снайпер зможе коригувати вогонь артилерії, авіації, "підсвічувати" цілі для керованого озброєння та інше.

 

"Зараз закладена база. Програма розбита на декілька рівнів підготовки і всі вони враховують поточний розвиток снайпінгу. Вершину піраміди ми ще не заточили, для того аби вплести в систему будь-що нове, що з'явиться у світі", - розповідає Роман К.

ЗБРОЯ

За словами Руслана Ш. російські снайпери, як і наші, починали війну з СВД.

"Якщо взяти середнього піхотного снайпера, то і в нас і у них він воював з СВД. Але у росіян це нова СВД. Хоч вона й не дуже добре модернізована, але це нова гвинтівка, новий ствол, новий приціл ПСО-3. У нас ще трапляються гвинтівки 70-80-х років, мають добрий настріл, приціли зношені, не можна довіряти внесеній поправці".

 

"Росіяни мають новий снайперський набій. Раніше ми стріляли снайперським патроном до СВД 7Н1 (снайперський набій 7,62х54R зразка 1966 року — Gazeta.ua) зараз вже і їх немає, стріляють кулеметними (кулемети ПКМ та КМ 7,62 мають той самий калібр що й СВД — Gazeta.ua). А в росіян є 7Н13, 7Н14 і 7Н26. Це набої яких у нас ніколи не було. З такою зброєю на дистанціях до 800 метрів росіяни мають серйозну перевагу. Рятує те, що підготовка у них теж не найкраща і це дає нашим хлопця шанс" - додає Руслан.

З самого початку війни волонтери почали купувати снайперам західні зразки зброї і обладнання. Використовувати її вчились прямо на передовій. Це і гвинтівки, і приціли денні, нічні і тепловізійні та маса допоміжного обладнання.

Вартість екіпірування сучасного снайпера може доходити до 1 млн. гривень, при цьому гвинтівка це лише 15% вартості всього комплекту. Багато необхідного снайперам обладнання немає в нормативних документах, тому ці позиції закривають волонтери та самі бійці.

 

"Закупівля обладнання забирає багато часу. Можна побігти в магазин, показати пальцем і все взяти, - пояснює Руслан Ш. - Але буде дуже дорого. Шукаю принаймні втричі дешевше, ніж у популярних мережах. Часто роблять знижки, коли дізнаються, що це - для фонду".

Найпомітнішою в снайперів стала поява американських гвинтівок Savage-110. У 2018 році Фонд "Рошен" придбав для ЗСУ близько 250 одиниць. До них докупили якісні приціли Nightforce. Ці комплекти сьогодні вже у військах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки техніки отримали ЗСУ з початку року: звіти бронетанкових заводів

 

"Savage не та зброя, яку б ми відбирали, - каже Роман К. - Її отримали по волонтерській допомозі по факту того, що люди нам змогли надати. Збройні сили проводили випробування модульної зброї, це розповсюджена практика у світі, гвинтівки Desert Tech SRS A1 та крупнокаліберна Desert Tech HTI. Зараз також розглядаємо модульну, мультикаліберну американську гвинтівку Barrett MRAD в двох і більше калібрах. В держзамовленні цьогоріч вже є ці гвинтівки і на наступний рік теж плануємо їх закупляти. Є надія, що ми подібну зброю отримаємо і як допомогу від наших закордонних партнерів".

Олексій Н. снайпер однієї з бригад ЗСУ. У війську з 2007 року. Ремесло опановує з 2008-го, гвинтівку фінського виробництва придбав собі сам.

"Гвинтівка Sako TRG 22 калібром 308 Win, - розповідає боєць. - Популярна в арміях країн НАТО, а також стоїть на озброєнні окремих українських силових структур. Зарекомендувала себе з найкращого боку, як точна, надійна зброя. По надійності не поступається автомату Калашникова, а по точності переважає багато зразків зброї. Має гарні показники купності бою, справляється з дистанціями 1000-1100 метрів".

 

Олексію також доводилось працювати з СВД, UAR-10 та американською H-S Precision.

"Не можу віддати жодній з них перевагу, - пояснює він. — Кожна хороша для своїх завдань. Приміром для марксмена краще напівавтомат, UAR-10 точніша, але СВД легша".

Американські і європейські гвинтівки стріляють натівськими боєприпасами 308 Win (7,62 NATO) та найпопулярніший сьогодні 338. Lapua Magnum 8,6 мм. Ці боєприпаси снайперам купували волонтери або ж їм доводилось шукати боєприпаси власним коштом.

"На 5 році війни є проблеми із закупками іноземних боєприпасів", - розповідає Роман К. - Коли змінився статус АТО на ООС, західні компанії почали боятись можливих санкцій. Цьогоріч почали надходити боєприпаси виробництва України. Завод "Зброяр" пройшов військові випробування своїх набоїв 308 і 338 калібрів. Їх вже почали закупляти".

"Поява власних боєприпасів значно покращить підготовку людей. До цього ми залежали від волонтерів. Люди матимуть бажаний настріл, а це один з визначальних елементів ремесла", - додає фахівець.

 

Проблеми забезпечення напряму відбиваються на підготовці фахівців, розповідає Роман. К

"З нашим матеріально-технічним забезпеченням можемо проводити лише базову підготовку спеціалістів. Приміром, донедавна, отримавши нові гвинтівки, ми мали певний дефіцит набоїв. Це дуже негативно відбивалось на підготовці, а згодом підтриманні форми снайперів".

З рештою обладнання, кажуть фахівці, ще складніше. Старі керівні документи, колись писані під величезну радянську армію, вимагають аби екіпірування вироблялось всередині країни. Але щоб це зробити, потрібно багато часу. Кожний з десятків елементів потрібно спочатку створити, а потім за тими ж радянськими ГОСТами їх ще будуть випробовувати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Бронік, каска, автомат є та й шо ще треба?" - спекотні будні на "промці" Авдіївки

"Завод "Зброяр" почав постачати марксменам гвинтівки UAR-10" - розповідає офіцер зі школи снайперів. - Випробування їх провели ще в 2016 році, а почали надходити у війська вони в 2019-му. І це при тому, що виробник хотів нам їх продати, а армія гостро потребувала цих гвинтівок. Усі були націлені на результат, але системою керівних документів процес розтягся на три роки".

Не сиділи склавши руки й проросійські бойовики. У виборі зброї, вони також часто віддають перевагу західним зразкам, пояснює Роман К.

"Частково у виборі зброї ми з ними переcікаємося. Основний калібр як і в нас американський 8,6 мм 338. Lapua Magnum. Мають російські гвинтівки, зокрема гвинтівки Лобаєва, ORSIS T5000. Кадрові російські військові використовують армійські моделі, які частково потрапляють до рук місцевих. В решті перетинаємось в іноземних карабінах і гвинтівках, які завозяться як в Україну так і в РФ", - каже офіцер.

ЛЮДИ

Відбір та підготовка снайперів справа делікатна і дуже не проста. З військкомату до школи снайперів потрапити неможливо. Курсант або відбирається або вже проходить службу в снайперському підрозділі. Претендент, як мінімум рік має відслужити у війську.

 

Командир снайперського підрозділу відбирає собі людей і їх вже направляють на навчання. Вони проходять глибоке тестування, багатьох відсіюють. З тих хто залишився, також не всі закінчують курс. Кожний елемент підготовки закінчується іспитом, який перездати можна лише раз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ребрендинг української армії: за що відповідатимуть сержанти

Такі жорсткі рамки пояснюють тим, що класичні для інших підрозділів правила тут не працюють.

"Будь-який підрозділ ми оцінюємо, як групу осіб, - пояснює Роман К. - Ці групи цементуються волею командира і товаришів, військовою дисципліною, системою підготовки та традиціями. У снайперів група складається з двох людей. Вони виконують завдання в складних умовах із великими навантаженнями та повинні все це витримати. Тому, саме базові вимоги до бійця дуже важливі. Відбір сюди в усьому світі проблемний".

"У нас немає можливості ставити критерій відбору такий, як нам би хотілось. В загальному, з тими навантаженнями, що сьогодні є в армії, рівень матеріального і соціального забезпечення далеко не найкращий. І з тих бійців що є, нам потрібно відібрати людей до яких ми ставитимемо надвимоги. Маленький прорахунок тут може призвести до поразки на фронті чи коштувати людині життя. Тому доводиться відсівати бійців, яких в принципі можна було б з часом дотягти до необхідного рівня, проте у них цього часу немає, - додає фахівець.

 

Загальна підготовка рекрута розрахована на кілька років. Базова триває 3 місяці у школі снайперів. Але це необхідний мінімум, а далі інструктори школи постійно супроводжують своїх вихованців протягом служби.

"Базовий рівень підготовки у нас значно ширший, аніж в арміях країн-партнерів, - пояснює Роман К. - Нам потрібно навчити людину виживати на полі бою, виконувати бойове завдання яке від нього вимагає командир. І головне — повернутись живим після виконання цього завдання. Адже після навчання ця людина відправляється на фронт!"

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Японський доброволець: у нас та України схожі проблеми через Росію

"Порівнювати нашу і противника підготовку важко. Із сертифікованих снайперів, які пройшли підготовку в нашій школі, на сьогодні ми втратили трьох людей. Це менше 1% за два роки. Виконуючи завдання постійно з точки зору статистики - це не багато. З точки зору життів людей - це надто багато", - додає Роман.

За змінами в підготовці прийшли й зміни у застосуванні снайперів безпосередньо в підрозділах.

"Ми зараз вводимо кожному батальйону, окрім марксменів, свій невеликий снайперський підрозділ, - розповідає Роман. К. - Командиру батальйону тепер не потрібно буде чекати від командування виділення подібних спеціалістів. Він матиме своїх. Але також окремий снайперський підрозділ має бути в підпорядкуванні і командира бригади".

ТЕХНОЛОГІЇ

На Донбасі росіяни випробовують лазерне озброєння. Таке променем спалює очі снайпера. Обладнання громіздке, маломобільне і потребує багато енергії. Тому поки не сильно поширене. Руслан Ш. розповідає про як мінімум 5 випадків поранення таким наших бійців.

"З'явилася нагальна потреба — захист, - говорить інструктор. - Спеціальний світлофільтр одягається на приціл. Такий коштує $850. Аби закрити потреби по фронту, потрібно $17 тис."

Відомі також антиснайперські комплекси. Вони сканують сектор на відстань до 2 км углиб і близько кілометра по фронту. Виявляють усі оптичні прилади із сіткою і видають точку на карті.

Таку ж систему розробила українська компанія Archer. Державі пропонують узяти її на озброєння. Вона передає прямокутні координати прямо на планшет для мінометного розрахунку. Кілька хвилин - і проблема ворожого снайпера вирішена.

P.S

За більш ніж 5 років війни українські снайпери зробили потужний ривок у напрямку оновлення, вдосконалення і покращення роботи. Але фахівці кажуть, сьогодні ми не подолали й половину наміченого шляху. Повноцінно система має запрацювати за 7-10 років.

×