Опівдні в неділю центральна вулиця Києва закрита для проїзду автомобілів. По вулиці вільно гуляють люди, грає кілька музикантів. До будівлі Київської міської державної адміністрації невеликими групами підходять військові. У руках українські прапори з розписами прапори 128-ї гірсько-штурмової бригади. Усі вони – учасники маршу захисників Дебальцевого – кривавих боїв на Донеччині у 2015 році.
На вулиці +5, пригріває сонце. Частина присутніх починає роздягатись – скидають шапки, ховають шарфи у рюкзаки. Хрещатиком ходять групки кришнаїтів з своїми співами.
З іншої сторони вулиці розгортають агітаційний намет кандидата в президенти Петра Порошенка. З нього чути постійні сварки – люди піхдхїодять та жаліються на своє життя.
Дебальцево – місто стратегічного значення на Донбасі. Через нього проходить залізничний та автомобільні шляхи, які з'єднують Донецьк та Луганськ. Українські війська відбили місто у бойовиків у липні 2014-го. Бої загострилися після Першого мінського перемир'я з жовтня 2014 року. Українські позиції глибоко врізались у порядки російських терористів.
8 лютого 2015 року диверсійні групи окупантів захопили село Логвинове, перерізавши таким чином головну магістраль сполучення Дебальцевого з українськими тилами. Українські підрозділи змушені були воювати з трьох сторін.
18 лютого українські сили відступили з дебальцівського плацдарму.
За даними Генерального штабу ЗСУ, під час бойових дій у районі Дебальцевого у період з 15 січня по 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 було поранено, 7 - взято в полон та 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцівського виступу загинуло 136 та було поранено 331 військовослужбовця ЗСУ.
Росіяни у штурмі міста втратили біля 3 тис. бійців вбитими та пораненими.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Бійці виходили пішки"
Осторонь палять троє ветеранів.
"Це прапор підписаний побратимами на згадку, на добру пам'ять, але він не бойовий", — говорить Тарас. На руках видно три смуги – сержант. Показує на український стяг. - сьогодні наша щорічна зустріч зі всіма, хто брав участь в цій операції та хто виходив з Дебальцевого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Києвом йде марш захисників Дебальцевого
З прапором 128-ї бригади виділяється сержант Борис Лисий.
"Робили тоді те, що мали робити. Не всім воно було потрібно Я дуже гарно пам'ятаю як утворився котел. Дуже багато питань на які мені ніхто не відповість. Сепари просто зайняли Дебальцівську трасу. Ввечері вивели наших - зайшли сепари, так котел і утворився. Чому так вийшло — відповіді нема", — каже захисник України.
До військових підходить маленька дівчинка одягнута в рожеву куртку. У своїх руках вона тримає плакат з надписом "Дякуємо".
"Я буду ходити з оцим плакатом і дякувати захисникам які боронять нашу країну", — каже вона.
Тицяє плакат колишньому артилеристу Станіславу Власову, який сидить в інвалідному візочку. Він раніше жив у Севастополі, виїхав після анексії півострову росіянами.
"У Дебальцевому я не був, тому що воював у Колотинівці, Дружківці, Новоолександрівці. Через обстріли в мене трапився інсульт. Краще б поранення, ніж це", — говорить Власов.
45-річний Павло загорнутий у прапор з підписами.
"Виходити було тяжко. 5-ма колонами, а деякі хлопці йшли пішки. В мене 5 осколкових поранень, – каже Павло. - Я був механіком водієм легкоброньованої машини. Проти нас воювали росіяни та деяке місцеве населення. Їх змусили."
"Нас призвали на 45 днів, але рік і місяць я провів в зоні бойових дій,- додає Павло. - мої домашні до останньої мити не знали, що я воюю. Догадувались, але я старався нікому нічого не говорити. Вони взнали, коли я отримав поранення. Трохи сварилися".
"Знайомі, які підписали контракт розповідають, що зараз озброєння зараз є, а стріляти ніхто не дозволяє. Вогонь можна відкривати лише за наказом штабу".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я не називаю це святом, бо ми втратили 11 побратимів" - згадали, як звільняли Широкіно
Люди переминаються з ноги на ногу. Нарешті не витримує 30-річний Алі Керімов.
"Хлопці, ну що?" – вигукує до всіх.
Люди одразу йдуть шикуватись по четверо. Рушають Хрещатиком до майдану Незалежності. Вигукують дорогою "Слава Україні".
"Це третій Майдан зібрався?", - наперекір колоні вибігає літній чоловік з бородою та деревяною палицею.
На нього не звертають уваги.
"Я отримав поранення під Кам'янкою і повернувся додому, - розповідає Алі Керімов. - Ми туди зайшли коли було втрачено висоти Балу та Валеру та села Нікішине, Уманське біля Дебальцевого. 14-го лютого мені російський танк прислав снаряд. Отримав вибухову травму на три кінцівки".
Колона звертає на вулицю Софіївську та йде до площі. На це витрачає 15 хвилин. Біля стіни Софіївського храму їх чекає автомобіль з переносним мікрофоном. Перед ним шикуються в стрій. Спершу лунає гімн.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Спасибі, Росія" - блогер показав розбите Дебальцеве
"Оголошується хвилина мовчання за загиблими", - каже один з військових. Вмикають пісню "Плине Кача".
Після хвилини мовчання учасники маршу розходяться.
4 
25817
Коментарі