Фотожурналіст Олександр Клименко знімав бойові дії в Придністров'ї, країнах Африки, колишньої Югославії, Близькому Сході. З червня 2014 року знімає війну на Донбасі. Називає її найстрашнішою.

"Наша війна була найстрашнішою, ніж деінде. Найгірше втрачати людей, з якими знайомий, яких ти бачив. Знімаєш, а через деякий час тобі повідомляють, що ця людина вже мертва. Це дуже гірко. 2014 року фотографував, але не встиг записати прізвища чоловіка. Нещодавно дивлюсь в соцмережах його фото і співчуття близьким. Виявляється він загинув", - розповів Клименко кореспонденту Gazeta.ua

"Бачив багато страждань, розбитих будинків, понівечений доль. Страшно потрапити під обстріл, коли від тебе нічого не залежить. У такій ситуації опинилися із журналісткою Людмилою Коханець поблизу села Тоненьке на Донеччині. "Гради" стріляли, заховатися не було куди. Ми сіли за бетонну зупинку. Потім почався мінний обстріл. Забігли до дерев'яної хатини. Лягли на підлогу. Коли стріляти закінчили, перебігли дорогу до якоїсь пожежної частини. Добре, що встигли, бо гупати почало ще сильніше. Тоді промайнула думка, як це по-дурному загинути, коли ти не військовий і все залежить лише від долі".

Клименко вперше знімав збройний конфлікт в Придністров'ї у квітні 1992-го.

"Знайшов фермера, який жив поблизу кордону в Одеській області. Він погодився на своїй машині повести мене в Дубоссари. Це було дивне видовище. На дорозі стояли чоловіки з автоматами, тим часом в полі жінки щось саджали. Пішли на передову на березі Дністра. Сховались в траншеї. Чули, як стріляє снайпер. Не було страшно, швидше виглядало, ніби якась гра. Згодом за 200 метрів від цих окопів на бронетранспортері під'їхали хлопці і дівчата в формі. Кажуть: "Мы ополченцы. Приехали с Москвы, защищать Россию". Тобто все це починались вже тоді", - пригадав фотожурналіст.

Повний текст розповіді Олександра Клименка читайте в свіжому номері журналу "Країна" за 26 серпня.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іловайський котел: "Уламки влучили в ноги, шию, один пробив череп і залишився на глибині 2 см"

×