"Та по-різному. Та всякого було. Багато чого возили", - волонтери з великою пересторогою розповідають журналістам про допомогу ЗСУ та жителям східних областей, детально добираючи слова, особливо коли мова йде про безпосередні розташування, локації та конкретні підрозділи.

І це не тому, що немає чого розповісти – коли не під диктофон та не для загалу, то їхні історії вражають. Однак для тих, хто робить добро не для телеоб'єктивів, важливішим є принцип "не нашкодь" - конкретика може бути використана ворогами та зашкодити тим, хто перебуває в епіцентрі подій, на передовій. І все ж навіть з уривків того, що вони дозволяють собі розказати для друку, можна скласти чітке уявлення про те, що насправді зараз відбувається на Донбасі, та чого прагнуть люди там.

 

Своїми особистими враженнями з нами діляться волонтери центру "Надія" - настоятель храму Ікони Божої Матері Печерської с. Веселого Синельніківського району ієрей УПЦ (КП) Юрій (Помазан) і генеральний директор компанії "СНЕК-експорт" Сергій Білий.

"Цього тижня їздили під Волноваху – привезли генератор. Ну звісно, зібрали також і продукти, і засоби гігієни. А як же без дитячих малюнків? Нашим бійцям усе це вкрай необхідно, адже знаходяться вони просто неба, посеред поля, і нічого, і нікого навкруги, тільки ворог попереду. А потім, напевно за тиждень, повеземо продукти та бензопилу для розвідки", - розповідає отець Юрій.

"Це наші хлопці (підшефні військові – ред.), ми намагаємося з ними постійно підтримувати зв'язок і допомагати, чим можемо. Хоча, звичайно, не тільки їм. Однак генератор хлопці дуже просять – ви ж бачите, яка зараз погода, тому туди спочатку. Їздимо зараз за потребою. А так, де тільки не були за ці роки, два рази на місяць їздимо стабільно, а то й три, чотири - це наш обов'язок", - зазначає він.

"Минулого разу возили засоби зв'язку для керування квадрокоптером. Там колізія вийшла: начебто обладнанням відповідним хлопців забезпечили, сам апарат прислали, а коли почали його запускати, то з'ясувалося, що без допоміжних пристроїв він нормально не працює, а придбати необхідні додатки міністерство не може, бо це не передбачено…Тож, як повелося, коли держава не в змозі забезпечити належне, то просять нас. Та загалом, чого тільки ми не возили за ці роки…", - додає Сергій Білий.

"З яким би проханням до нас не зверталися чи то військові, чи то звичайні мешканці прифронтової зони, ми завжди намагаємося допомогти, як би це важко не було – збираємо кошти всім миром. Єдине, на чому хочу наголосити, і я завжди на це звертаю увагу на своїй сторінці у "Фейсбук": усі ці роки нам постійно допомагає компанія "СНЕК-експорт" і в організаційному плані, і продуктами, і гігієнічними засобами, і коштами на придбання пального, техніки, обладнання. Керівництво компанії ще жодного разу не відмовило, коли б до нього не зверталися. І це дійсно заслуговує на повагу – така чітка громадянська позиція", - уточнює отець Юрій.

До того ж, якщо є у тому потреба та можливість, допомогу, що зібрали стараннями "Надії", передають через побратимів, як, наприклад, організацію "Cimic Popasna".

"У різних місцях по-різному, - каже отець Юрій, говорячи про потреби у допомозі та стан справ на місцях. - Все залежить від того, як близько до лінії фронту, який район, і таке інше".

 

"Спілкуючись із нашими солдатами, розумієш: як їм не вистачає домашнього затишку, уваги. Однак допомоги і підтримки від нас потребують не тільки військові, а й місцеві жителі, особливо малеча. Діти, які залишаються у зоні війни, які звикли до звуків пострілів неподалік рідного міста або селища, що кожного дня бачать вирви від снарядів та розповідають жахіття про втрачених рідних або сусідів, діти, що так рано стають дорослими із болем та надією в очах. Зараз наша підтримка вкрай необхідна їм", - зазначає священнослужитель.

"Я вже раз розповідав, як ми були в Верхньоторецькій школі. Це неподалік від Авдіївки, так ось ми привезли подарунки і спілкуємось з дітлахами і раптом чуємо вибухи зовсім поряд. Охоплює жах, а дитина другого класу говорить: "Так, батюшка, не переживайте, це на водокачці рвонуло!" ... І приходить страшне усвідомлення того, що ось вони - "діти війни", - продовжує ділитись своїми враженнями отець Юрій.

І додає, що діти радіють вже від того, що про них пам'ятають, їх відвідують. Особливо тяжко доводиться тим, хто і без війни потребував уваги та підтримки – дітям з малозабезпечених сімей, інтернатів, дитячих будинків. Тому допомога цим соціально незахищеним категоріям зараз і є одним з пріоритетів центру "Надія".

"Там є місця, де люди і досі фактично щодня живуть під обстрілами. Є полишені, безлюдні села, містечка-привиди. От уявіть свій жилий мікрорайон чи своє селище абсолютно порожнім, без жодної живої душі, спустошення, все в руїнах, а на місці вікон у вцілілих будинках - суцільні діри! Це не передати словами, це треба бачити", - розповідає Сергій Білий про те, як зараз виглядає Донбас, та показує фото з тих місць у своєму телефоні: дірки розміром з дверний прохід у стінах житлових багатоповерхівок, воронки розміром з котлован на місці дитячих майданчиків - руїни, руїни…

"Там дуже потрібна наша допомога, тому після Волновахи, знову поїдемо у Попасну", - додає він.

 

×