Із 24 по 28 серпня 2014 року ходив у розвідку в районі Іловайська, - каже Дмитро "Камиш" Єсаулов, 42 роки. Був замкомандира 1 взводу, 1-ї штурмової роти у батальйоні "Донбас". - Вранці 29 числа у розвідку пішли армійці ЗСУ. Надто швидко повернулись. Сказали: "Все чисто". Колона рушила. Ми були посередині.
Росіяни почали бити з мінометів, підганяли нас. Через 2-3 кілометри почалися перші вибухи. Паніка. Деякі розверталися, їхали назад. Бачили, що кругом вибухає, знову розверталися. Йшли на обгін, підривались на розтяжках. Деякі машини зупинялись, люди йшли пішки. Ті, що йшли на обгін – наїжджали на своїх. Ми теж спішились. Почався стрілковий бій по правому флангу. Заскочили назад в машину. Полетіли в бік хутора Червоносільського. Нас обстрілювали з танків, арти. Розділились на сектори, працювали на відповідь. Наш підрозділ зайняв перший будинок. Цілий день відбивали атаки. У проміжках, виїжджав танк росіян, намагалися знести наш будинок.
Як отримали поранення?
О 15 годині АГС прилетіла в центр двору. Відчув удар в шию, але не звернув на нього уваги. Свистіли кулі. Побратим зайняв позицію з кулеметом, я його прикривав з автомата. Відчув, що під броником стає тепло. "Алекс" обернувся і сказав, що я поранений у шию. Однією рукою наклав собі перев'язку на балаклаву. Вона не трималась. Магазин відстріляв, іншого половину використав – упав без свідомості. Хлопці затягнули в підвал. Там то втрачав свідомість, то приходив до тями. Пізно ввечері прокинувся, побачив, що в підвалі один, і довкола дуже тихо. Зрозумів, що бій закінчений. Швидше за все, ми програли. У них була кількісна перевага. Зараз зачищатимуть, кинуть гранати в підвал. Треба було вибиратися. Закопав пістолет, вийшов на вулицю. Взяв на подвір'ї автомат, побрів полем. Побачив хлопців з 39-ки. Сказали, йти до намету з білим прапором. Там були поранені і деякі ЗСУ-шники, під "охороною" росіян. Якби знав, що "Донбас" не здався – лишився б.
У так званому "полоні" яка була ситуація?
Бачив психи росіян через кількість поранених і загиблих з їхнього боку. Деякі 300-ті почали вмирати. Стогін, сльози. Російський майор Лиса сказав, що у нього лише три вантажівки. Спочатку вивезе 300-х росіян, потім 200-х, а потім поранених українців. У них було 3 КАмаЗи вбитих. Російські десантники були вражені і перелякані. Нас боялися навіть беззбройних. Для них було шоком, що всі розмовляють російською.
- Нам рассказывали, что тут бандеровцы убивают мирное население. А теперь я вами согласен, что Путин – х**ло. Он наш главнокомандующий, а мы военные, обязаны выполнять приказ. Могу дать слово офицера, что больше контракт не подпишу, - але слова Лиса не дотримався. Контракт підписав і отримав підполковника. Ще повертався на Донбас.
Нас повантажили, привезли під Осикове. Приїхала машина з ФСБ-шниками. Нас поставили на коліна, почали бити ногами. Там провели дві доби. Потім поранених передали Червоному Хресту.
Про що Ви думали і що відчували, коли виходили з котла?
Було страшно. Бійці весь час питали, куди йти, куди рухаємось, чекали наказу. Вивчали обстановку. А довкола щільне кільце, немає розривів, ведеться обстріл. Я був у глухому куті. На той час виходу взагалі не бачив. Єдиний варіант – померти красиво. Телефонував дружині, попрощався. Сказав, що це кінець і щоб берегла дітей.
У котлі основні втрати тоді понесли рота охорони і артилеристи. Загинув мій друг "Полтава". Коли мене поранили, він побіг за машиною, щоб вивезти. Але прилетіла міна. Спочатку поранило осколком, а потім прилетіло БК і він згорів.
Що найбільше вразило і запам'яталось?
Крики в полі поранених. Хтось кричав "хлопці допоможіть", хтось кликав маму, хтось просив добити. Запах спалених тіл – кисло-солодкий. І злість на росіян. Цього їм ніколи не пробачу.
24 серпня нам телефонували друзі з розвідки, попереджали, що треба тікати з-під Іловайська. Бо в тил зайшли батальйонні тактичні групи з Росії, — говорить 48-річний Олексій Зиновін, колишній боєць батальйону "Донбас" із позивним "Алекс". Повна версія інтерв'ю.
2 
25817
Коментарі