Ексклюзиви
Середа, 19 червня 2019 14:17

Ілларіон Павлюк дізнався про вагітність дружини у день, коли отримав шеврон батальйону

Ілларіон Павлюк дізнався про вагітність дружини у день, коли отримав шеврон батальйону
Ілларіон Павлюк: "На війну пішов від страху". Фото: Facebook

- У нас був ідеальний підрозділ, із надзвичайно високою мотивацією, з достатньою підготовкою та повною впевненістю, що ми підготовлені краще, ніж ворог. Не знаю, чи були ще такі в Україні, - сказав Gazeta.ua продюсер Ілларіон Павлюк. 2015-го воював у добровольчому розвідувальному спецпідрозділі "Гарпун" у складі Нацгвардії. Того ж року підрозділ розформували.

- Завжди цікавився війною. З 2-го курсу журфаку у Луганську 1997-го поїхав поступати на відділення військової журналістики до воєнно-політехнічного училища до Львова. Під час іспиту місяць були на казарменому стані. Сильно розчарувався у війську. Ще й попросили хабара. Батько сказав: знайдемо. Відповів, що не хочу. Забрав документи. Але амбіції були. Тому поїхав на Близький Схід у перше відрядження.

Батько сказав: призвуть на війну - переходь на бік чеченців

Ілларіон Павлюк народився у місті Скадовськ на Херсонщині 14 травня 1980 року. Батьки працювали журналістами. 1987-го родина переїхала до міста Долинськ на Південному Сахаліні. У 16 років повернувся в Україну. Батьки - рік потому.

- У 14 роківбатько дав пораду, яка мене шокувала, - згадує. - Саме закінчилася перша чеченська. У місті дехто вже прииїхав із неї у трунах. Батько сказав: якщо не зможемо виїхати в Україну і тебе призвуть на війну, переходь на бік чеченців. Це – загарбницька війна. Воюй, але на правильному боці.

Вчився на журналіста у Східноукраїнському університеті у Луганську. Працював на радіо, у газеті "Теленеделя". Очолював відділи на телеканалах "Інтер", "1+1", "К1". Створив продакшн-студію Ivory Films.

Був кореспондентом "Інтера" на Близькому Сході. 2002-го отримав контузію у секторі Гази. 2015-го брав участь у війні на Донбасі у складі добровольчого розвідувального батальйону "Гарпун".

Торік видав роман-трилер у стилі нуар "Білий попіл".

Із дружиною Світланою мають 4-ро дітей: 12-річного Лева, 7-річного Натана, 5-річну Лею і 3-річну Сару. Сестра-близнючка Леї Ілана народилася з важкою формою ДЦП через пологову травму. Померла 5-річною у лютому цьогріч.

Потрапив під ракетний обстріл. На годиннику потім бачив, що він тривав майже годину. Не пам'ятаю його. Спогадів - на хвилин 5

Там змінилося ставлення до війни?

- У 22 поїхав у друге в житті закордонне відрядження і раптом опинився там, де стріляють. За 2 місяці - у третє. Потрапив під ракетний обстріл. На годиннику потім бачив, що він тривав майже годину. Не пам'ятаю його. Спогадів - на хвилин 5. Мене збило з ніг і підкинуло, як у кіно. Сприйняття війни змінилось миттєво. Стало небайдуже.

На вашому житті це відбилося?

- Коли повернувся з Гази, пішла перша дружина. Прожили разом 4 роки. Думаю, однією з причин була моя дивна поведінка. Ховався під столи від гучних звуків і скидав її з ліжка під час грози. Рятував від літака, який пролітав над нами на Петрівці взимку, - штовхав на землю з криком "Вниз". Були і агресія, і спалахи гніву.

2005-го в кишеню у маршрутці заліз злодюжка. Міг його вбити. В останню мить отямився: що я зараз роблю в центрі міста, серед людей? У тобі раптом вмикається програма виживання. Усе закінчилося добре для нас обох. Я зупинився і забрав гаманець.

Коли повернувся з Гази, пішла перша дружина

Чому пішли на війну 2015-го?

- Від страху. Боявся, що прокинуся вранці та побачу, що мости розбомбили. Прокладав маршрути, як тікати. Бровари у випадку атаки з північного сходу – форпост на підході до Києва. Їх не оминути. У них точно закріпляться наші війська. Чим би це не закінчилося, від Броварів нічого не лишиться. Будемо переховуватись у підвалах. Я це добре розумів. Бачив не одну війну. Це так страшно і важко, що найлегше піти на війну.

Усі були спеціально відібрані добровольці, які пройшли вишкіл. Завдяки волонтерам - дуже добре екіпіровані. Хоча бували моменти, коли дуже страшно.

У день, коли отримав шеврон батальйону, дізнався про вагітність дружини. Повернути його - означало переступити через домовленості. Знайшов компроміс – вирішив, що не ходитиму у розвідку. Буду прес-секретарем. Що підрозділ засекретили, дізнався у перший день виходу. Шеврон треба знімати, виходячи з бази, а назву згадувати не можна. Нас не існує. Підписав штук вісім паперів про нерозголошення. Сара народилася, коли я повернувся.

Нас учили розуміти не лише, куди ти цілишся, а знати глобальну задачу фронту, підрозділу, відділення і вже потім – свою

Які вишколи проходили?

- Нас учили інакше, ніж у Радянській армії. Відпрацьовували усе до повного автоматизму. Якщо мені дати автомат, не робитиму з ним щось невпевнено. Усе зводиться до вкрай чітких навичок, аби рішення в бою були блискавичними. У радянській школі існує купа невизначеності. Солдат у бою втрачає час.

Нас учили розуміти не лише, куди ти цілишся, а знати глобальну задачу фронту, підрозділу, відділення і вже потім – свою. Маєш сфотографувати будівлю, а батарейки сіли. Якщо розумієш, що це потрібно навідникам, то знаєш, що треба: скільки вікон, дверей, де вони, які матеріали. Можеш замалювати чи записати це.

Був страх убивати людей?

- Був курс психологічної підготовки, коли маєш вистрелити впритул або вдарити людину ножем. Але мали завжди пам'ятати, хто ми. Штурмуємо приміщення. Що далі? Надати допомогу пораненим. "А добивати?" – питаємо. "Ви – солдати, а не кати. Це не ваша робота." Ти є людиною. Вимушено переступаєш базові закони людства й убиваєш. Щойно ворог не становить небезпеки, перестає бути об'єктом атаки.

Нас учили викрадати ворожих диверсантів у "сірій зоні". Далі ми їх передавали спецслужбам. Подробиць розповідати не можу. Кожну операцію репетирували до дрібниць. Це дозволяє передбачити масу проблем: з якого боку заносити людину в машину, хто буде це робити, вагу. За час існування підрозділу не понесли жодної втрати. Розформування було для нас шоком.

Коли вперше пішли в атаку, рахував людей, які падали після пострілу. Вони йшли і йшли. Коли падали вбиті, задні переступали через них

Які випадки з війни вразили?

- Зі мною служив "Ворон" - водій маршрутки зі Львова, 24 роки. Пішов у "Правий сектор" і попав у Донецький аеропорт узимку. Ніколи не стріляв із автомата. Сказали: тут навчишся. Дали "Калашников": ось твій сектор. Побачиш ворога – стріляй. Боявся не влучити, бо вишкіл був короткий. Коли вперше пішли в атаку, рахував людей, які падали після його пострілу. Вони йшли і йшли. Коли падали вбиті, задні переступали через них. Питаю: вони були під чимось? "Не знаю, ми не могли перевірити". Стріляв і рахував. Наприкінці тижня сказав собі "триста". Йому стало страшно. "Ворон" перестав рахувати.

Розповідав про один бій. Двері, коридор, сходова клітина і наступні двері. Між сторонами – 5 метрів коридору. Залітає граната, крутиться біля ніг. Ти дуже хочеш жити і хапаєш її, щоб викинути назад. Ти не знаєш, чи не бахне вона у тебе в руках. В якийсь момент страх смерті змінюється азартом. Він викидав гранату за гранатою і робив постріл за пострілом.

Кривиться, коли його називають кіборгом: "Я був там лише 2 місяці". Кажу: ти 2 місяці був у пеклі. 2015-го повернувся після служби в "Гарпуні" і одружився на дівчині з підрозділу. Наш побратим став його тестем. Багато людей, побачивши гранату біля ніг, сіли б у куточок і померли. Не знаю, як би зробив я. Треба мати залізну волю та мотивацію. Бо це дуже страшно.

Встиг зробити 14 влучних пострілів, перш ніж знепритомнів. Зупинив наступ, який був частиною великої операції

Які ще випадки запам'яталися?

- Під час однієї з найсерйозніших атак росіяни спланували прохід бронетранспортерів повз будиночок із одним вікном. Бронетехніка не може йти повз таке, якщо не знищене або не перевірено розвідкою. Вони цим знехтували: із закритого приміщення заборонено вести вогонь із гранатомету – отримаєш контузію. А це - єдине, чим стрілець може вразити бронетехніку.

Там випадково опинився хлопець, що ніс в оберемку ручні протитанкові гранатомети на свої позиції. Побачив танки, забіг до цього будиночка. Був молодий і недосвідчений. Про заборону стріляти з закритого простору не знав. Йому не сказали. Встиг зробити 14 влучних пострілів, перш ніж знепритомнів. Зупинив наступ, який був частиною великої операції. Внаслідок неї трапилася трагічна для росіян і тріумфальна для українців загибель російського спецназу "Вимпел". Це стало легендою на фронті.

Він вижив, лікувався від важкої контузії. Мав проблеми з законом. Герої часто незручні. Ними треба опікуватись.

Для чого знімати ток-шоу? Треба виготовляти набої та стріляти.

Як правильно це робити?

- У нас було фантастичне ставлення до бійців 2014-го. Зараз стикаємось із реальністю, з якою не вміємо жити. Дізнаємось, солдати не завжди білі та пухнасті. Можуть пити, бути агресивними. Нам багато треба пройти. Для нас відкриття – не всі, хто пішов на фронт, пішли захищати Україну. Навчимося. Коли держава навчиться працевлаштовувати таких людей, допомагатимуть суспільству. Бо будуть себе знаходити, а не губити. Тоді повернеться ставлення 2014-го року: солдат – це "всіхня дитина".

Важко було повернутися до мирного життя?

- Я вже мав досвід, тому хоча б розумів, що зі мною. На війні ти постійно мобілізований. При поверненні змушений робити речі, які не ведуть безпосередньо до твого виживання. Ідеш на роботу, сидиш в офісі – тобі нічого не загрожує. Як результат буває враження непотрібності того, що робиш. Для чого знімати ток-шоу? Треба виготовляти набої та стріляти. Але в мене достатньо досвіду і розуміння, щоб сказати собі: це тобі здається. Це все вже було 2002-го.

Різко реагую на захоплення дітей фільмами зі стріляниною

Як ви змінилися після війни?

- До війни дуже любив стріляти. Після повернення жодного разу не поїхав постріляти з ґвинтівки. Не хочу повернутися у той стан. Різко реагую на захоплення дітей фільмами зі стріляниною. Там це дуже легко: хтось у когось стріляє мільйон разів, вони падають. Не розумію, як можна сміятися, коли герой робить постріли, і десь у куточку кадру півтори секунди падає якийсь поганий хлопець. Постійно про нього думаю. У нього матір, близькі, йому зараз боляче. Не можу далі слідкувати за сюжетом.

Зараз ви читаєте новину «Ілларіон Павлюк дізнався про вагітність дружини у день, коли отримав шеврон батальйону». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3112
Голосування Чи потрібно знімати торгову блокаду з ОРДЛО?
  • Ні. Торгувати з окупантом категорично заборонено!
  • Так. Торгівля і так процвітали, але в форматі контрабанди чи Ротердам+
  • Посилити торгові санкції, заборонити возити будь які товари на окупований Донбас
  • Кордони для товарів мають бути відкриті повністю
  • Свій варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода