У США процвітає так звана екстремальна етика. Вичавити з себе останні соки, піти на ризик і показати, на що ти дійсно здатний — все це постійно пропагується в популярній культурі. Топ-банкіри і топ-менеджери порівнюють себе з учасниками ультра-марафонів і змагань "Залізна людина". П'ята частина жителів країни працює від 60 годин на тиждень.
Про екстремальних працівників у своєму блозі розповідає українка Тетяна Ворожко, яка живе та працює в США.
"Одного разу ми з чоловіком зустріли в магазині його друга, з яким вони не бачилися п'ять років. Перше, що той повідомив про своє життя, - кількість відпрацьованих минулого тижня годин, - пише Тетяна Ворожко. - Втім, дивуватися особливо нічому: коли робочих годин 60, а то й усі 100, ні на що інше в житті місця просто не залишається. Чоловік моєї колишньої сусідки, Шерон, - ординатор. Він працює 80 годин на тиждень, цілодобово і з одним вихідним. Відпустка - два тижні на рік і пара загальнонаціональних свят. І це не межа. Інша моя знайома, Дарина, працює фінансовим консультантом великої американської компанії. Для неї 40-годинний робочий тиждень — затишшя".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Очікування та реальність: українка поділилася враженнями після переїзду в США
Більшість екстремальних працівників люблять свою роботу, присвячуючи їй всі свої думки і сили, каже Тетяна Ворожко.
"Висока зарплата – не найголовніший фактор задоволення від роботи. У чоловіків він тільки на третьому місці — виклики і адреналін, а також геніальних колег вони цінують набагато більше. У списку пріоритетів жінок гроші знаходяться зовсім низько. Найбільше в такій роботі їх приваблює те, що можна досягати реальних змін, впливати на важливі процеси і бути гравцем світового рівня, - каже Тетяна Ворожко.
Але багато хто з "екстремалів" вважають, що це шкодить їхньому здоров'ю, не залишає час на змістовні стосунки з дітьми, псує відносини з другою половинкою і навіть не дає можливість мати нормальне сексуальне життя. Жінки, які становлять 20 відсотків "екстремальних" працівників, — серед найменш задоволених. Переважно через негативний вплив їхньої зайнятості на дітей".
Але багато працюють не тільки як високооплачувані професіонали. Письменниця Барбара Эрейнрех проекспериментувала для написання книги і на власній шкурі відчула життя працівників малокваліфікованої праці. Щоб платити за житло і їжу, пише вона, потрібно працювати на двох роботах або понаднормово на одній і ні в якому разі не хворіти, не ламати машини, не народжувати дітей і не потрапляти в будь-які неприємності.
У Новій Зеландії майже усі діти з 15 років працюють на касах у супермаркетах, підприємствах, прибирають. Так підробляють собі на авто чи новий смартфон. Водити тут можна з 15 років, але спочатку під наглядом досвідченого водія і з обмеженнями. Про це розповідає Юрій Гладун з Івано-Франківська, який 17 років живе і працює в Новій Зеландії.
3 
1
Коментарі