Піар-спеціаліст 26-річна Ольга Єрмак 7 років займається концертним промоушеном. За цей час співпрацювала з кількома десятками зарубіжних гуртів, яким допомагала організовувати концерти в Києві. А також була піар-менеджером гуртів "Сестри: Тельнюк" і "Гайдамаки".
"Моє завдання - правильно подати артиста і результати його творчості. Побачити його у кращому світлі і так подати публіці. Щоб його почули якомога побільше людей, які шукають подібні речі. Найголовніше - зрозуміти, яка в ньому родзинка. Чому людина має витратити свій час і гроші саме на цей концерт і на цей альбом. Працюю з тією музикою, яка мені до душі".
- Як співпрацюєш з виконавцями?
- Це ротації на радіо і телебаченні, створення цікавих інформаційних приводів. Причому не висмоктаних з пальця, а незвичних. Стараюся допомогти артистам правильно себе подати. Як люди творчі вони на це не звертають уваги і не вміють бачити себе зі сторони. Стараюся їм підказати і направити. Приходимо з фронтменом гурту на ефір - я йому раджу, як одягнутися, зачіску для цього спеціально робимо. Без фанатизму. Кардинально ніколи нічого не змінюємо. Але потрібно виглядати свіжим і оновленим. Людина приміряє новий образ, їй сподобається, і вона далі буде це використовувати.
- Намагаєшся відгородити музиканта від незручних запитань, які ставлять журналісти?
- Я завжди інструктую журналістів, які питання актуальні. Застерігаю про особисте не питати. Зірки, особливо зарубіжні, можуть самовільно припинити прес-конференцію. Також помітила, що музикантів дратує, коли їх запитують про їхню співпрацю з більшими зірками. Мовляв. Це єдиний достойний інформаційний привід. Тоді як кожен виконавець - досить амбітна людина і потребує уваги саме до своєї творчості. Музиканти не люблять, коли їм ставлять наперед заготовані запитання, але не можуть налаштуватися на спільну з ними хвилю. А буває, що ведучий програми, не дуже будучи в темі, може настільки підхопити хвилю, пожартувати вдало, що музикант розслабляється. Це найважливіше: так побудувати ситуацію, щоб людина розслабилася. Тому ми спеціально перед ефіром відводимо кілька хвилин на неформальне спілкування за кавою. Якщо є час. Чоловіки, особливо активні, часто втомлюються, і поринають у свої думки. Треба з людини якесь її світло дістати в цей час. Стараєшся розмовами і жартами це розбудити. Іван Леньо, наприклад, любить говорити про філософські речі, на яких він знається, про езотерику. Читає всього Достоєвського.
- Ти стала піар-менеджером "Гайдамаків" у 22 роки. Як справлялася без досвіду?
- Мене їхній директор Назар Дронь запросив приєднатися і бути їхнім помічником. Гурт розвивався. Я до цього була арт-директором у дуету сестер Тельнюк. А це новий рівень був: шестеро дорослих чоловіків, з якими треба було знаходити спільну мову. Поки був Назар буфером, мені не було складно. Через місяць Назар іде з гурту. Залишаюся я одна і ці дорослі чоловіки, з якими я навіть не встигла до ладу подружитися. Для мене це був величезний шок. Часом навіть плакала на самоті. Але за короткий період багато чому навчилася. Спочатку вони мене не сприймали всерйоз, слухалися про око. Це нормально. Вони мене не знали, я їх не знала. А потім усе професійно і потужно пішло.
- Траплялося закохуватися в артистів, з якими працювала?
- Через кохання я стала займатися промоушеном. Щойно я приїхала у Київ з Миколаєва, захопилася знаним музикантом з відомого українського гурту. Потім він мені сподобався, як особистість, як чоловік. Я тоді була на третьому курсі, у мене не було до цього яскравих образів. Тільки по телебаченню. А тут людина, яка десь близько ходить, яку я бачу на концертах. Я стала ходити на всі заходи, де теоретично міг би бути він. Не маючи перепусток я так організовувала, щоб мене туди пускали. Він був дуже закритим, а мені не вистачало досвіду і сміливості. Він відчував, що я переживаю, і щоразу, коли я підходила взяти коментар, він мене ігнорував або відмовляв: немає часу. Так тривало рік. Найголовніше, що з цього вийшло - я, дякуючи йому, закрутилася у творчій сфері. Тоді був важливий час, саме такий, який вимагав від мене активності. Якби не він, можливо, я б зараз працювала міжнародником чи дипломатом. Що теж непогано. Після нього я не закохувалася в людей, з якими працювала. У мене були симпатії. Вони часто виникають. Але завжди відчувається, що цьому є певна межа. Коли цього в житті замало, то ти дуже це яскраво переживаєш, а я в постійних зустрічах, і тому для мене якась симпатія, яка проходить повз, не є болючою, може тільки надихнути на нові вірші і підняти настрій.
- Як налагоджуєш контакт з артистами?
- Найскладніше перше знайомство. Особливо якщо це іноземці. Вони їздять світом і бачили, що таке шоу-бізнес, у них все чітко налаштовано, і тут ти з'являєшся - і не знаєш їхніх налаштувань. "MAYBESHEWILL" - гурт, який грає пост-рок. Це був один з перших гуртів, з яким я працювала. Так випало, що в нас було багато вільного часу, щоб погуляти містом. Тобі вручають незнайомих людей: у вас стільки-то часу, гуляйте. Нам вдалося погуляти і навіть подуркувати. Гойдалися на гойдалках на дитячих майданчиках. Буває конвеєр: один гурт сьогодні відлітає, а через годину їду зустрічати другий. IAMX - гурт, за яким ходять натовпи фанатів і роздирають на шматочки їхній одяг. Фронтмен Кріс Корнер - закрита людина, здається холодним і байдужим до всього. А на сцені відкривається. Я завжди захоплююся цим переходом. Але є рокери, яким подобається тусити з фанами. Кріс трошки інший. Коли маєш справу з таким зірковим артистом, треба так з ним тримати контакт, щоб його не напружити і викликати довіру, щоб він відчув професійність. Мінімум емоцій. У жодному разі не можна говорити з першої зустрічі в аеропорту: "О як я вам рада! ви такий класний! Я ваша фанатка! Я буду вас супроводжувати." Він подумає: "О Боже, вона це буде мені крапати з ранку до вечора".
- Позаштатні ситуації часті?
- Нещодавно дзвонить мені партнер по Файт Мюзік: привозив музиканта Сан Гліттерса. Говорить стримано і по-діловому: "Можна до тебе Сан Гліттерс приїде зараз в душ?" Кажу: "Давай". Я на Подолі живу. Йду по магазинах. Купую йому рушник і речі гігієни. Наступний дзвінок: "До нас не доїхало обладнання. Сидимо в аеропорту, душ відміняється". Часто ми, організатори концертів, одне одного виручаємо. Ділимося контактами, радимо одне одному добрих водіїв таксі.
- Які побутові вимоги артистів?
- Якщо почитати біографії відомих на весь світ гуртів, то коли вони ставали зірками, возили з собою групіс - дівчата-фанаток, які обслуговують їх по-всьому. Музиканти, з якими я мала справу, таким не грішать. Знаю тільки, що хтось із них був уважний до наших дівчат. Це не так створило проблему, як додало розхитаності у наш графік.
- Зарубіжні зірки доступніші для фанатів і журналістів, ніж українські?
- У артистів часто серед фанів з'являються друзі. Якщо фан знає, як підійти, якщо він теж музикант і якщо запитує професійну пораду - це найлегший спосіб знайомства.
Неправдивий той міф, що українські зірки бувають закритими і пихатими порівняно з зарубіжними. Професійним ідеальним у роботі гурту є коли музиканта відмежовують від менеджменту. Особливо коли гурт відомий, багато охочих брати коментарі. Помилково робити негативний висновок про артиста, якщо у менеджменту щось не вдалося. Артист може і не знати, що з ним хотіли це зробити інтерв'ю. Часом буває, що на інтерв'ю фронтмена замінюють іншим учасником гурту. Це нормальна практика. Без знайомства особистого не варто дзвонити на особисті телефони. Хоча преса не цурається цього. Але треба цінувати особисту свободу людину. Артисти в такому випадку все-одно перешлють на свого менеджера. Найкраще мати особисте знайомство з артистом.
1 
4880
Коментарі