Ексклюзиви
Субота, 30 грудня 2017 19:00

"Збагнула, що бути столичною бізнесвумен добре, але бути просто чиєюсь вумен, набагато приємніше" - фіналістка "Новели по-українськи"

"Збагнула, що бути столичною бізнесвумен добре, але бути просто чиєюсь вумен, набагато приємніше" - фіналістка "Новели по-українськи"

Публікуємо твір "Службовий роман" фіналістки конкурсу "Новели по-українськи" Дарини Попіль.

Авторка народилася і виросла у Львові. Закінчила магістратуру, згодом аспірантуру журналістики ЛНУ ім. Івана Франка. Випускниця Міжнародних Гуманітарних Студій. Багаторазова стипендіатка міжнародних наукових програм у Польщі. Пише для українських та польських видань. Заангажована у діяльність проектів у Польщі, спрямованих на підтримку мігрантів з України. Проживає у Львові та у Варшаві.

Повний текст:

Будильник розриває міцний сон. 06:00 – пора вставати. Олька ліниво потягується у ліжку. Щоранковий ритуал сучасної працюючої людини у великому місті: вмитись, швидка кава, як є час, з канапкою або вівсянкою, одягтись і вибігти з дому. Макіяжу Олька не визнавала, не тому, що вважала себе вродливою, якраз навпаки, була певна, що він їй не допоможе: ні у кар'єрі, ні в особистому житті.
Олька була дуже працьовитою, у своїй родині вона, мабуть одна з небагатьох, вирішила, що потрібно заробляти собі на життя тяжкою працею. Сусіди і друзі називали Ольку бізнесвумен, їй це лестило. Навіть собі вона не признавалась, що основна причина її занурення у роботу – це небажання перебувати вдома, де вона мешкала одна і відчувала себе вкрай самотньою.


Робота Ольки була досить відповідальна, за день вона мусіла обійти багато пунктів, перевірити їх стан, зібрати необхідний товар і доставити його в головний офіс. Іноді Ольці доводилось, навантаженою по самі вуха, по декілька разів на день, повертатись до офісу і знову вирушати по точках. Робочого автомобіля в Ольки, на жаль, не було. Найбільше Олька любила свій завершальний вихід на пункти, вже пізно ввечері. Тоді вона спокійно, не поспішаючи, йшла додому з останнім товаром. Іноді Олька вже в дорозі до квартири відкривала щось із забраного з роботи, вдихала його апетитний аромат і знала, що зараз вона врешті розслабиться, відпочине, подивиться якесь телешоу - і досить рано піде спати. Бо ж завтра знову новий день, треба буде вдосвіта прокинутись і йти до праці. Вихідних Олька собі не дозволяла, хіба що на великі свята, брала собі відгул, і то лише коли потрібно було пересадити улюблені квіти у вазонах. Квіти – це єдине, що скрашувало самотній світ Ольки, вона їх обожнювала і тратила більшість зароблених грошей на красиві нові розсади або горщики для них.


Сьогодні Ольці особливо не хотілось вставати зранку, вчора вона допізна працювала, по п'ятницях на точках завжди було багато роботи. Але вона примусила себе і вилізла з ліжка, бо у суботу було ще більше всього, що треба забрати з пунктів. Коли вона прийшла на свою першу точку, спочатку подумала, що помилились смітниками. Але ж ні, це її звичні смітники, на які вона завжди вирушає на самому початку, бо вони найближче до дому - і там завжди найбільше пляшок та банок з-під пива (недалеко нічний клуб). У смітниках порпався привабливий, чорнявий мужчина і нахабно гріб усі її трофеї до великого рюкзака "Ярмак". В Ольки всередині все спалахнуло, не то від обурення, не то від того, що цей крадій її заробітку викликав у ній якийсь поки не зрозумілий їй скачок адреналіну.


Після хвилини вагань, Олька наважилась висловити своє обурення: – Мужчина, Ви помилились смітниками, ці і ще 15 в периметрі, аж до вулиці Довженка – мої вже 8 років, це знають усі, а Ви, мабуть, не місцевий, якщо не в курсі. Мужчина різко повернув голову, трохи розгублено усміхнувся, покрутив язиком бичок, нічого не відповів і продовжив копирсатись у смітниках. Гнів Ольки і водночас цікавість до незнайомця росли рівноцінно. Вона наблизилась і знову сказала: - Чоловіче, Ви мене розумієте? Йдіть, будь-ласка, в інший район, ці смітники – мої. Якщо негайно не заберетесь або ще раз тут з'явитесь, я покличу Толіка Дев'ятку, він координує роботу з смітниками у цьому районі Києва, його краще не злити. Але цього, судячи з усього, Ви теж не знаєте.


Мужчина знову повернув голову - і цього разу в його очах пробігли розчарування і тінь суму. Ольці стиснулось серце, чоловік справді був красивий, його потерті джинси і порвані кросівки Ольку не турбували. Сама вона виглядала не набагато краще. Вперше вона пожаліла, що має немиту голову і що ніколи не малюється косметикою, яку знаходить на точках. Мужчина щось мугикнув, показав на горло і схрестив пальці, так що вийшов хрестик. Олька зрозуміла, він не може говорити. Вона показала на вуха і спитала: - Але Ти мене чуєш? Чорнявий радісно помахав головою. Він попорпався у себе в рюкзаку, дістав якийсь клаптик паперу і написав на ньому кострубатими буквами: "Я Стьопа, я не мєсний, не хотів тебе обідити. Ізвіні". По правді Олька і не образилась, її серце тьохкало, вона вперше зустріла на роботі когось, хто їй сподобався. Можливо, в неї тепер, як у фільмі, буде службовий роман. Трохи провагавшись Олька сказала: – Стьопа, ти голодний? В мене тут недалеко офіс, засоромившись додала – тобто моя маленька квартирка. Пішли поп'ємо чаю і щось перекусимо.


Будильник голосно дзвонить. На годиннику 08:00. Олька більше не встає щодня о 6 ранку, вона врешті може собі дозволити поспати трохи довше, адже вона більше не сама. Вона зустріла свого принца, прекрасного і загадкового. Тепер вони щодня ходили разом на точки - і їй заздрили всі сусіди та співробітники. Олька більше не носила тяжкі торби з пляшками і бляшанками з під пива, вона просто діловито перебирала "товар", а Стьопка напихав ним свій величезний Ярмак, і їм не доводилось вже бігати по сто разів на день в "офіс", щоб розвантажувати тару. В кінці робочого дня вони спокійно несли свої скарби додому, а коли їх назбирувалась достатня кількість, везли їх в пункт прийому, що знаходився на іншому кінці Києва.
Тепер Олька ще дужче полюбила вечори, адже вона більше не верталась додому лише з міцним недопитим пивом у руці, у неї появився коханий, з яким вона ділила здобич, ліжко і своє серце.


Завтра буде рік, як вона зустріла свого німого принца, Олька знає, що з цієї нагоди Стьопа їй купив дуже гарний горщик для квітів, який не надто спритно заховав у шафі.
Врешті Олька збагнула, що не лише в роботі щастя і що бути столичною бізнесвумен добре, але бути просто чиєюсь вумен, набагато приємніше.
Завтра вони зі Стьопкою йдуть до Толіка Дев'ятки на серйозну розмову, будуть прохати, щоб він розширив спектр їх точок роботи ще й на вулицю Довженка. Там ще додаткових 5 смітників, таке збільшення бізнесу їм дуже потрібне. Вони все-таки люди ділові і мусять планувати своє майбутнє, тим паче невдовзі їх у цьому великому місті буде вже троє…

Твір ще одного фіналіста можна прочитати за посиланням.

16 грудня у київській книгарні "Смолоскип" відбулось нагородження переможців конкурсу "Новела по-українськи" від журналу "Країна". Проводиться з 2013 року. Цьогоріч дія твору мала відбуватися в сучасному українському місті. Організатори отримали понад 300 текстів. У фінал пройшли 15 авторів.

Зараз ви читаєте новину «"Збагнула, що бути столичною бізнесвумен добре, але бути просто чиєюсь вумен, набагато приємніше" - фіналістка "Новели по-українськи"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3
Голосування Чи заслуговував Роналду на червону картку?
  • Так, це однозначно вилучення
  • На розсуд арбітра, міг обмежитись жовтою карткою
  • Це взагалі не фол і навіть не жовта картка
Переглянути
Погода