вівторок, 29 січня 2019 21:45

Ганна Василівна, викладачка англійської мови, жила подвійним життям! - фіналістка "Новели по-українськи"

Ганна Василівна, викладачка англійської мови, жила подвійним життям! - фіналістка "Новели по-українськи"

Публікуємо твір "Мов кістка в горлі" фіналістки конкурсу "Новели по-українськи" Марини Манченко. Авторка народилася та виросла в Києві. Захоплюється літературою і фотографією, веде відеоблог. Писати почала у 5 років. Перші оповідання опублікувала, коли навчалася в 11 класі ліцею.

Протягом свого життя жила у Чехії, Таїланді, Італії та Бельгії. З 2014 року живе у місті Палермо на острові Сицилія, Італія. Працює у сфері міграції та пише докторську дисертацію з прав людини. Вірить у справедливість, рівні права та умови для всіх, недоторканність особистого життя та активне громадянство.

Повний текст:

Усі персонажі та події – вигадані,

будь-яка подібність до реальних осіб чи подій є випадковою.

Проклятуща Ганька стояла Валентині Іванівні поперек горла, мов щаслива, засмагла та аморальна кістка. Стояла поперек горла і душила її наче... Ні, не жаба, щось інше. Жаба Валентину Іванівну не душила, чого б це?

Вона просто переймалася через честь професії та високі моральні цінності.

Ганька, або Ганна Василівна, викладачка англійської мови, яку любили діти та їхні батьки, і ненавиділи колеги, як виявилося, жила подвійним життям! І поширювала свою аморальність через якийсь там... як його? Інстабук? Інстаграм? Ну, ви зрозуміли! За що й була звільнена зі школи із записом у трудову книжку, бо Валентина Іванівна з моральністю не жартувала.

Ні, ну Ганька сама була винна! Наче мало їй було постійно нафуфирюватися на роботу, як до театру, виряджатися у якісь безкінечні сукні і бігати на підборах, наче це насправді зручно! Ні, вона ще й займалася порнографією!

Ну, тобто як порнографією...

Знайомі Валентини Іванівни так не вважали.

І її колишній чоловік теж так не вважав би. Принаймні так думала Валентина Іванівна, бо він зник з її життя багато років тому. Зник і залишив по собі двох дітей та продавлене власною дупою дране крісло перед телевізором... Так, він би це неподобство точно підтримав би, Валентина Іванівна була у цьому впевнена. Що з нього взяти? Йому все життя було аби нажертися та на інших жінок повитріщатися! Мужик і є мужик!

Проте не погоджувалися з Валентиною Іванівною і її рідні діти – ані Василь, ані Леся. От це вже було неприємно. Її власні діти чомусь підтримували цей розгул непристойності та, прости Господи, сексуальності!

Василь одразу ж сказав, що мамі варто "розслабитися" та "не переживати". Валентина Іванівна, яка чула від нього ці слова мінімум три рази на день, записала у щоденник: "Знайти вирізку про ознаки вживання наркотиків!!!"

Але й Леся - мамина гордість та найкраща подруга, яка завдяки посаді Валентини Іванівни представляла школу на всіх олімпіадах з усіх предметів, - теж неочікувано її зрадила.

– Мамо, ну чого ти? – Леся підняла брови (зовсім як її нікчемний батько!) та подмухала на свої жахливо-червоні нігті.

– Як це чого?! – аж підстрибнула Валентина Іванівна. – Ти тільки подивись на це!

– Мам, зараз у всіх є Інстаграм.

– Що значить – у всіх?! У тебе що, теж?! – Валентині Іванівні стало важко дихати.

Леся, не піднімаючи очей, продовжила дмухати на нігті.

– Ну що там такого у тих фото? – перевела вона розмову на нейтральну тему.

– А от подивись!

Валентина Іванівна розгорнула спеціальну теку, у яку складала роздруківки всіх особливо обурливих фото. В очах доньки вона побачила тривожний вогник, який їй дуже не сподобався. Тому вона відмовилася відповідати на питання щодо того, скільки годин вона вивчала Ганьчин Інстаграм, і натомість сердито тицьнула у першу сторінку.

З фотографій на неї дивилася Ганька – у якихось непристойних сукнях...

– Мамо, в тебе ж така сама є!

...у ще більш непристойних позах...

– Мамо, вона просто сіла на огорожу фонтану!

...та з якимись непристойними хахалями!

– Мамо, та це ж її чоловік! – у відчаї схопилася за голову Леся. – Ти його сто років знаєш, син нашої поштарки. Вони ж одружилися років із шість тому...

– Сильно там розбереш на тих фотографіях! - пробурчала Валентина Іванівна. – А це що за розпуста?! Прямо оргія на фото!

– Це пляж, мамо, - тихо пояснила Леся.

І вперше в житті спробувала згадати, коли її мама востаннє була у відпустці. У справжній відпустці, а не на картоплі в бабусі або на гробках... Статистика виходила невтішна та навіть страшна.

Валентина Іванівна на мить задумалась, але схаменулась і продовжила сердито гортати листочки в теці.

– Нє, ти подивись, подивись! Вона вдягається, як повія!

Леся з острахом глянула на маму. Вона готова була присягнутися, що в тої у шафі висіли більш короткі спідниці та більш прозорі блузи.

– І постійно шкіриться на кожній фотографії! – ще більше розпалялася Валентина Іванівна. – І голяка фотографується! І це! Оце що таке?!

На фото Ганна Василівна стояла під новорічною ялинкою з келихом вина. На ній була червона сукня та довгі блискучі сережки. Її очі світилися щастям.

– Новий рік? – обережно запропонувала свою версію Леся.

– А це?! Порнографія! Виставляє своє тілеса в інтернет, а там діти! А там батьки! А там...

– Ти? – тихенько додала дочка.

Їй самій цілком подобалося фото, яке так роздратувало маму. На ньому капосна Ганька, або ж Ганна Василівна, та її чоловік стояли на березі моря. У купальних костюмах. У квітні, судячи з дати публікації. Щасливі, молоді та веселі.

– Це ж вони не самі були! Це ж вони ще когось запросили, аби цю аморальність фотографувати!

Леся зітхнула і ще раз перевірила нігті. Мамин нервовий зрив починав серйозно її непокоїти. Може, викликати лікаря? Наче ж від психозу були якісь таблетки...

– І ногу виставила, і груди, і чоловіка он як примусила стати! – не вгамовувалась мама, не підозрюючи про доньчині зрадницькі думки. – А дитину на кого покинули? І де це вони в нас таке тепло знайшли у квітні?!

Леся придивилася до фотографії.

– Написано, що на Мальті.

Мама почервоніла так, що Леся насправді злякалася.

– Що?! Де?! Це ж як їй хтось візу дав?! Я їй жодних довідок про доходи не давала! І не дала б! І взагалі – вона в нас такі сльози заробляє, що її б і до посольства не пустили! Значить, документи вона підробила!

Попри колір обличчя та дим з вух, десь глибоко всередині душа Валентини Іванівни співала оперні арії. Нарешті, нарешті вона зможе помститися Ганьці за її аморальну поведінку та приниження гідності педагога!

– Мамо... – дуже тихо сказала Леся. – Мамо, яка віза? В нас же безвіз із ЄС. Вже рік...

Валентина Іванівна відкрила рота, але так і не змогла нічого сказати.

Тієї ночі вона не спала. Як і наступної...

Спершу вона, порушивши всі свої принципи, "загуглила", як сказала б Леся, що ж таке той безвіз. Потім години дві сиділа на кухні, дивлячись у стінку і думаючи про те, куди котиться її життя, якщо така новина пройшла повз неї.

Зрештою, порушивши решту принципів, знайшла на, прости Господи, Фейсбуці колишнього чоловіка. Він, як виявилося, про той безвіз чудово знав. І користувався ним, не зраджуючи власним цінностям, бо на першому ж фото, як завжди, пив пиво, але не на кріслі перед телевізором, а з новою дружиною у, як вказувала гео-мітка, пивній "У Швейка". У Празі. Куди він завжди обіцяв "якось" повезти її, а натомість якось зібрав речі та пішов, поки Валентина Іванівна була на роботі.

Ганьку вона тепер ненавиділа ще більше. Бо в неї, попри малу дитину, чомусь був час, аби і дивитись новини, і читати газети, і знати про всі ті безвізи.

Бо вона чомусь подорожувала та гуляла розпусницькими пляжами, поки Валентині Іванівні ніколи було очі підняти від роботи (та від Ганьчиного Інстаграма).

Бо в неї був чоловік, що возив Ганьку по Турціях та Мальтах - того, що платила їй Валентина Іванівна, однозначно не вистачило б і на Трускавець.

Бо в неї де-не-де були якісь пости англійською, яку Валентина Іванівна розуміла гірше, ніж японську – там вона хоч знала, що таке "харакірі".

Бо Ганька, що була у гіршій формі, ніж фізкультурниця та лижниця Валентина Іванівна, примудрялася сплавлятися на плотах у Хорватії, не стидаючись своєї недосконалості, ходити у купальнику по пляжу на Мальті та після шести років шлюбу цілуватися з чоловіком у басейні так, наче їй це досі подобається.

Бо в неї для всіх цих безвізів був паспорт, валіза та хоча б якесь уявлення про те, де зараз купують квитки.

Охохохо...

Але Валентина Іванівна стала директором школи не тому, що сиділа вночі на кухні та дивилася у стіну. Директором вона стала тому, що першою зрозуміла, коли тодішня директорка збирається на пенсію, і стала її наймичкою майже на рік. Тобто завдяки чудесам активності та стратегічного планування!

Тому що їй та капосна Ганька? Хто знає, що у Валентини Іванівни не те, що біометричного, але й простого закордонного паспорта ніколи не було? От зробить, і буде! А потім поїде відпочивати на Мальту і фотографуватиметься на пляжі! І в мережу викладатиме лише пристойні фото, гідні справжнього педагога!

Наступного ж дня Валентина Іванівна взяла лікарняний, замаскувалася під Лесиними джинсами й темними окулярами та поїхала якомога далі від рідного села - до Чернівців. У черзі в паспортному столі вона, спершись на підвіконня, гуглила: "Чому люди роблять селфі". Наближався наступний суд щодо Ганьчиного звільнення, і треба було добре підготуватися, аби нарешті здихатися цієї розпусниці назавжди. А потім - "Як подорожувати жінкам за 45", бо не могла ж вона бути одна така!

У кабінеті Валентину Іванівну фотографували (і нащо вона несла з собою десять фотографій 6х9?) та брали відбитки пальців, мов у якоїсь злочинниці. Слава Богу, ніхто того не бачив – це ж яка ганьба на професію!

Проте коли вона вийшла на вулицю, настрій в неї був чудовий. Тепер вона їм всім покаже! Тепер вона стане взірцем того, що можна мати той біометричний паспорт, подорожувати, купатися в морі та знайомитися з чоловіками... Але все одно поводитися пристойно!

На автобусній зупинці вона побачила Ганьку, і настрій умить зіпсувався. Та була у непристойно елегантній сукні нижче коліна (наче цим можна було когось надурити!), на підборах, з картонним горнятком кави у руці та з пакетами з якихось крамниць. Попиваючи каву, вона розмовляла по телефону.

– ...найкраще, що зі мною сталося, насправді, - почула уривок розмови Валентина Іванівна. – Ігоря й так переводять до Львова, і робота знайшлася сама собою... Уявляєш, нарешті зможу робити щось важливе, цікаве! Зможу подорожувати по роботі! Поки що лише до Польщі та Чехії, але потім подивимось. Як добре, що вже й візи не потрібні!

Тієї ночі Валентина Іванівна, неочікувано для самої себе, заснула мов вбита просто на дивані у вітальні. Їй снилося, що вона засмагає на пляжах Сицилії, її нового вродливого чоловіка переводять до Варшави, саму її відправляють у відрядження до Нью-Йорка на конференцію директорів середніх шкіл, а капосна Ганька плаче на зупинці, бо облила свою випендрьожну сукню кавою з молоком.

Твір ще одного фіналіста можна прочитати за посиланням.

В конкурсі "Новела по-українськи" переміг твір "Слід" 36-річної письменниці Юлії Ілюхи з Харкова. Вона отримує нагороду – 5 тисяч гривень. Загалом на конкурс цьогоріч надіслали 71 новелу. Тема творів була вільною, але символічне гасло – "Безвіз". Тобто дія в новелах повинна була стосуватися безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом, відбуватися в країнах ЄС або бути з ними пов'язаною.

Зараз ви читаєте новину «Ганна Василівна, викладачка англійської мови, жила подвійним життям! - фіналістка "Новели по-українськи"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі