"Приватні моря, спільні береги" - таким стало гасло ІІ Міжнародного фестивалю оповідання "Intermezzo". Він пройшов у Вінниці з 26 по 29 травня. Intermezzo з італійської — пауза. Це невеликий музичний твір, який виконували між актами трагедії чи опери. Так назвав одну зі своїх новел Михайло Коцюбинський, де дійовими особами були його втома, ниви у червні, сонце та інші. Коцюбинський є центральною постаттю та брендом фестивалю. Цього року більшість подій відбувалася у музеї-садибі, де письменник провів дитинство.
"Коцюбинський дуже помічний для людей сучасного світу, - розповідає програмний директор фестивалю Олександр Вешелені. - Наш фестиваль теж вибудуваний таким чином, що ми не тільки розслабляємося або тільки напружуємося. Розуміємо, що треба чергувати. У Коцюбинського постійно ідуть ці хвилі: момент інтермеццо – момент напруги. Певна відстороненість, занурення. Воно дуже добре вчить планувати своє життя таким чином, щоб тебе не перенавантажували свої і чужі проблеми і водночас ти не розслаблявся".
Заданий Коцюбинським тон справді можна простежити у програмі фестивалю. Пропонуємо читачам Gazeta.ua кілька відео із найяскравіших подій фестивалю.
Мультимедійний перформанс Олександра Михеда присвячений виходу його нової книжки "Мороки". "Книга жахів" із ілюстраціями Софії Мельник вийшла у радикально естетичному і естетично радикальному київському видавництві "Люта Справа", яке нещодавно видало оповідання покійного Олеся Ульяненка "Яйця динозавра", "Стіхі о жизні" скандального Артема Полежаки та графічний роман "Діра" Сергія Захарова про його полон у ДНР. "Мороки" вдало доповнюють лінійку видавництва, де гостра соціальність поєднується з розкутою мистецькою складовою. Сад Музею Коцюбинського наповнили мороки з текстів Михеда і російського телебачення. Відео до виступу Михеда створив режисер Олександр Ратій із Алчевська. На екрані мороки нового часу - фронтмен російської пропаганди Дмитро Кисельов, кадри з телебачення ДНР, Володимир Путін у ролі біса нового часу - і коні цифрового апокаліпсису.
"Морок - це особливий тип реальності. Ілюзія, яку створює для своїх ворогів чарівник, відводить очі", - читає Михед і стверджує, що чаклуни не зосталися в минулому разом із шинками, де вони розплачувалися кружальцями моркви замість монет. - Вони живуть у нас. Просто змінилися чаклуни. Ті, хто тиснуть на кнопки, створюють наші реальності. Надбудови над реальністю". "Революція - це лише вражаючий момент телетрансляції. Твої гасла - це їхні рекламні слогани. Це карусель, з якої неможливо зійти".
Дитяча акустична майстерня "Велике вухо" від агенції АртПоле - креативний майстер-клас для наймолодших. За допомогою камінців, цукерок, скотчу, паперу, паличок та повітряних кульок діти мали озвучити всі звуки, що чує Велике Вухо.
"Ідея майстерні виникла на фестивалі АртПоле в Унежі. Її авторка - Оля Михайлюк, - розповідає ведуча майстерні Тетяна Манзюк. - У сучасної письменниці Дзвінки Матіяш є казка про Велике Вухо. Її герой дуже добре чує різні звуки – як бігають мурахи або як ворушаться вуса в кота. Історія надихнула на цю майстерню. Взяли різні підручні предмети - воду, крупу, посуд – і спробували з них видобувати звуки. Були тупіт мурах, як випаровується вода, як крапає роса, як проростає трава, як риють кроти. Є така особливість – коли діти знаходять незвичний або різкий звук – всі починають його повторювати. Кульки, які риплять – це сьогодні були у нас і кроти, і недобрі думки. Оскільки цього року напрямок фестивалю – кримська програма, ми вирішили прочитати кримськотатарську казку і спробувати її озвучувати. Діти починають вигадувати, включається фантазія. Майстерня вчить уважності, бо деякі звуки гучні, а деякі тихенькі. Ми вчимося одне одного слухати і чути. Це теж дуже корисна навичка у житті".
На наступному відео письменник Тарас Прохасько читає уривок зі своєї книжки "Непрості" під музику гурту "Очеретяний кіт". Тема непростих перегукується з мороками Михеда, але якщо виступ Михеда - це момент напруги, то читання Прохаська - це якраз момент інтермеццо:
"непрості - земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь. важливо, що є цей пункт - вроджені і набуті. вони щось знають. притому це можна дізнатися. набути. в такому разі непростим можна стати, дізнавшись щось. а вроджене. їх цікавили Аннині сни. це вроджене чи набуте. сталося від морфію - набуте. але сталося лише у Анни. морфій щось відкрив. значить, вроджене. Анна дещо мені пояснила, я дечого навчився - набуте. Анна казала, що не кожен засвоїв би її науку. мусять бути якісь риси. риси - це головні сюжети. Це інтонації. інтонації роблять голос. щось властиве і незмінне - піддається хіба що імітації. щоб імітувати, потрібно знати. імітація є знанням, тому що знання є імітацією".
Через зливу виступ Прохаська перенесли із саду Коцюбинського до світлиці музею. Поки переналасштовували апаратуру, публіку розважав директор Музею Коцюбинського Федір Панчук - людина багатогранна. Серед його численних талантів - також живопис та вирізання силуетних портретів. Цього разу для портрету позував Прохасько.
Проект "Порт Франківськ" Прохасько представив разом із подільським гуртом "Очеретяний кіт". Гості фестивалю навіть жартували, що це такий тренд серед сучасних письменників - Жадан виступає із "Собаками", а Прохасько - з "Котами". Музиканти саме обговорювали це з письменником перед виступом. Вирішили зробити таку по-джазовому несподівану імпровізацію, і домовлятися просвої дії, мелодії та тексти одразу на сцені - немов відкрити публіці дроти, яким передається струм виступу, а не ховати їх в ізоляційних трубах. В цьому був свій шарм, бо і Прохасько і "Коти" добре відчували одне одного. У них навіть тембри голосу схожі - м'які та плавні, справжнє тобі інтермеццо між міським гасласом. А пісні "Очеретяного кота" пахнуть сіном, літнім, викошеним під липневим сонцем. Кожна з композицій "Очеретяного кота" має свою історію створення - і нещодавно музиканти зібрали їх у окрему книжку "Двадцять кроків". Ось одна з їхніх пісень - про кав'ярню "Невдаха".
"Перепрошую, що говоритиму білоруською. Але не зустрічав жодного україномовного українця, який її не розуміє. Так само і жодного білоруськомовного білоруса, який не розуміє української", - сказав перед виступом білоруський письменник Альгерд Бахаревіч. У неділю, 29 травня, на дискусії "Острів Європа" у галереї "Інтершик" прочитав уривок зі свого нового роману "Белая муха, забойца мужчын". Книжку критики вже назвали першим білоруським феміністичним романом, що дуже розважає автора. Це історія про жіночу банду, яка захопила один із замків у сучасній Білорусі і три дні тримала його у облозі.
Українські митці не можуть без поезії навіть на фестивалі оповідання. І вірші постійно ставали своєрідним "інтермеццо" між прозою - під час "афтерпаті чи то афтермеццо" і нічних катань човном по Південному Бугу. Чи от, наприклад, перед закриттям фестивалю, коли молодий та перспективний куратор Анастасія Євдокимова прочитала вірш Дмитра Лазуткіна "Твоя порядність така спокуслива" у перерві між саундчеком, чим перевершила виступи своїх підопічних та інших присутніх прозаїків. Гості фестивалю навіть відірвалися від поїдання майже спілих черешень з нижніх гілок дерев садка Коцюбинського.
Справжньою родзинкою закриття став виступ Хору ветеранів війни та праці "Добродар" від Вінницького палацу мистецтв "Зоря". Вони влаштували мультимедійний перфоманс разом із Богданом Ославським, який читав своє оповідання "Баба". Учасниці хору джазували на каструлях і мисках та знайденої перед концертом коробки, звісно, з-під відомої на весь світ марки цукерок - і співали народні пісні, які стали сильним та зворуливом тлом для щемкого і глибокого тексту Ославського про цей вічний рух по колу - від народження до старечого здитиніння.
Репортаж про фестиваль "Інтермеццо" читайте у наступному номері журналу "Країна"
2 
4880
Коментарі