За державні кошти хочуть знімати серіали для Росії

 

Медіахолдинги хочуть впливати на загальну гуманітарну ситуацію в країні. Це становить загрозу національній безпеці.

Так вважає культуролог, артменеджер, колишній гендиректор "Довженко-центру" Іван Козленко. Розповів Gazeta.ua, як діятимуть норми закону про мову щодо показу фільмів і серіалів українською та хто виступає проти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада провалила нав'язування "слугами" російської мови

Депутати від "Слуги народу" Микита Потураєв та Євгенія Кравчук запропонували відкласти набуття чинності норми закону про забезпечення функціонування української мови як державної. У ній ідеться про те, що "мовою поширення та демонстрування фільмів в Україні є державна мова".

Власники медіахолдингів звернулися до парламентарів із проханням підтримати законопроєкт і відкласти обов'язковий перехід на українську. Відтермінування початку дії статей мовного закону підтримав міністр культури й інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Представники української кіноспільноти закликали Верховну Раду не відкладати запровадження закону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ткаченко підтримав скандальні правки мовного закону

Що зміниться з 16 липня?

– Набувають чинності вимоги закону, що стосуються безумовного виробництва фільмів і серіалів українською мовою. Минуло два роки від прийняття до імплементації конкретних норм. Цей період був даний, щоб індустрії підготувалися до змін. Тим лицемірніше виглядає ініціатива відтермінування. Подає ситуацію так, наче це щось неочікуване.

У фільмах реплік іноземною мовою може бути до 10 відсотків, якщо це не кримськотатарська. А от щодо серіалів було не врегульовано законом остаточно. Поки норма не набула чинності, могли виробляти частково російською. Обходилися субтитруванням. Тепер цього буде недостатньо. Мають бути озвучені українською.

Закон урівнює серіали й кіно. Саме це є проблемою для телевиробників. Лобісти змін до закону хочуть мати право створювати серіали російською, щоб продавати на два великі ринки – Росію та Казахстан. Бо тепер змушені будуть додатково адаптувати свій контент.

Також хотіли б повернутися до універсалізму, який практикувався особливо до 2014-го. Коли знімали безбарвний продукт. Дія відбувалася в незрозумілій країні, з невизначеними державними органами. Такі твори можна було трактувати по-різному.

Найбільші медіахолдинги та продакшн-компанії підтримали відтермінування обов'язкової вимоги про українську мову.

– Саме телепродакшени були драйверами чинного закону, прийнятого 2018-го. Втрачали російські ринки. Хотіли отримати таку саму державну дотацію, як мали кінокомпанії. Після цього почався наступ телепродакшенів на кіноринок. Зараз бачимо монополізацію.

Закон прописували як універсальний. Створили окрему гавань мінкультівських пітчингів, які не підпорядковувалися Держкіно. Зі своєю нормативною базою, окремими підзаконними актами, власною комісією. У перші роки в цьому пітчингу перемагали також кіношники. Наприклад, творці фільму "Додому". Пізніше телевізійники стали цей простір загарбувати. Вже підім'яли під себе Держкіно. Намагаються повністю ототожнити кіно з телепродуктом.

Треба сприймати в ключі політичної корупції. Держава фактично дає ресурс олігархічним медіахолдингам, купуючи їхню лояльність у політичній боротьбі у передвиборчий період. Напряму не можна фінансувати – це комерційні структури. Але можна створити такі законодавчі умови, коли вони матимуть або компенсацію недоотриманого прибутку, або у формі дотації на виробництво. Думаю, є якась домовленість між різними політичними й комерційними силами щодо вибудовування таких взаємозалежностей.

Який вплив телевізійники мають на кіновиробництво?

– Рада з державної підтримки кінематографії складена зараз повністю із представників великих медіахолдингів або лояльних до Офісу президента кінопродакшенів. Це виробники низькосортних маскультівських стрічок типу "Dzidzio Контрабас". У цьому сенсі інтенція розважального кіно і серіального виробництва однакова. Йдеться про комерційний продукт.

Основна проблема в тому, що закон не розрізнює кіно як мистецтво і як комерційний продукт. А серіали є саме таким продуктом, створеним з метою отримання прибутку. Тому в законі прописувалися різні означники, які б виводили серіали з цього поля. Називалися патріотичними. Тобто крім комерційної мети, мають ще якусь суспільну вагу буцімто.

Зараз навіть не намагаються за такою термінологією приховати свої наміри. Цілком очевидні – отримати доступ до ресурсу, щоб держава фактично спонсорувала телевиробництво.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вбивці мови" - стікери з фото "слуг народу" розклеїли в Києві

У законі немає принципової дефініції – що, власне кажучи, підтримує держава. Культуру в широкому сенсі? А це включає креативні індустрії, комерційний, телевізійний продукт. Чи тільки те, що не створюється з метою прибутку й не має інших джерел для власного творення?

Поки не відповімо, буде хитання, залежно від політичної кон'юнктури. Хто сильніше представлений у владі, той буде перетягувати на себе ресурси. Тому що закон дозволяє.

За попередньої президентської каденції була потужніша некомерційна складова виробників. Намагалися тримати баланс між кіно- і телевізійним продуктом. Нині просувають розважальний. Ці люди мають карт-бланш. Відповідно, домагаються реалізації своїх інтересів. Хочуть заробляти.

Після 16 липня ці компанії все одно матимуть доступ до державних грошей.

– Їм доведеться знімати дві версії стрічки або дублювати. Не вдасться більше робити універсальний продукт.

Логіка дотацій була така, щоб компенсувати недоотриманий прибуток. Держава визнала, що комерційні структури більше не могли показувати заборонений російський контент. Відповідно, мали виробити свій, щоб закрити лакуну, яка утворювалася в ефірах. І держава дала їм таку можливість. На цьому ресурсі настільки розжиріли, що хочуть ще більшого. Цим коштом не тільки український телепродукт знімати, а універсальний, частину якого продавати в Росію.

Є питання до того, що взагалі співпрацюють з Росією?

– Можна тільки моральні оцінки давати. Не незаконно. Мають на це право. Але в такому випадку не мають права на українську дотацію. Тим більше, що можуть отримувати її в Росії, коли мають свої дочірні компанії там.

"Русифікаторські законопроєкти" сьогодні виглядають архаїзмом.

– Є ж закони ринку. Комерційні структури керуються не цінностями, а інтересами - це різні категорії інтенцій. Але лицемірство в тому, що хочуть представити власні як державні й отримати дотацію.

Ніхто не забороняє створювати російськомовні твори для Росії. Ринки не обмежені. Це стосується не лише культурного продукту. Товарообмін все одно відбувається. Держава не може закупляти, а комерційні структури можуть.

Тобто зможуть виробляти російськомовний контент, просто не демонструвати його в Україні або ж дублювати?

– Так. Їхній продукт не матиме статусу національного фільму. А тільки такий можна подавати на дотацію. Для цього треба пройти прописаний у законі тест, який визначає частку державної мови, тематику творів. Вони його просто не пройдуть. Відповідно, не будуть звільнені від ПДВ, не зможуть потрапити на пітчинг для отримання субсидій.

Чи вбачаєте в ініціативі спробу реваншу проросійських сил?

– Думаю, це сума факторів. Навряд чи на меті політичний реванш. Але це накладається в певному сенсі. Значна частина теперішнього політикуму вважає норми чинного закону дискримінаційними. Як це не парадоксально на 30-му році незалежності. Можливо, тепер керуються своїми уявленнями про справедливість.

Не вбачаю якоїсь зловмисності. Думаю, це просто відстоювання власних інтересів, які важливіші для них, ніж національні. Бізнесові не збігаються з політичними інтересами держави. І вони у свій спосіб намагаються їх гармонізувати. Не так, щоб міняти свій продукт. А щоб міняти закон.

1 червня законопроєкт не включили до порядку денного сесії Верховної Ради.

– Нахрапом протягти не вдалося. Тепер можуть спробувати у легальний спосіб. Законопроєкт виносився в зал із порушенням регламенту – не обговорювався на Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики. Можливо, це зроблять і потім знову винесуть на голосування в парламенті.

Що має робити кіноспільнота в цій ситуації?

– Це питання не тільки їхнє. Не виробництва, а споживання продукту. Захисту національних інтересів. Стосується всіх.

Парадокс ситуації в тому, що якась комерційна група чи якийсь медіахолдинг хочуть впливати на загальну гуманітарну ситуацію. Це становить загрозу національній безпеці.

На жаль, не бачу особливої громадської активності навколо законопроєкту. Треба висловлювати незгоду різними законними способами. Це єдине, що можна зробити. Але я не дуже оптимістичний, що цей інструмент працює.

2 червня кінематографісти опублікували відкритий лист до депутатів із закликом не голосувати за відтермінування норм закону.

– Жоден не мав ніякої відповіді від адресатів. Усі відозви, підписані сотнями й тисячами людей, канули в лету. Цей лист підписали кілька десятків іменитих діячів. Цього недостатньо. Влада не реагує на вимоги громадянського суспільства. Вважає, що це якась політична боротьба й інтереси певних груп. Не сприймає як загальносуспільні.

При цьому частина українських глядачів продовжує споживати російськомовний контент.

– На це й розраховано. Вони ж знають свою аудиторію, що не буде проти. Просто реагують на кон'юнктуру. А вона така, що деякі глядачі індиферентні до того, якою мовою продукт і якого змісту.

Ключова проблема в тому, що суспільство не кристалізувало свої інтереси остаточно. Ті, хто споживають такий контент – також можуть забезпечувати дохід продакшенам.

Як пише Андрій Кокотюха, в українського глядача також є "уперте небажання бачити війну та чути про неї. Всі великі українські медіагрупи максимально уникають тем, котрі викликають неприйняття однієї з частин суспільства. Якщо можна не говорити про війну, точніше про агресора, краще не говорити. Відповідно, не знімати фільмів, тим більше - серіалів на дражливу тему".

– Це така замирлива історія. Втома від війни - зрозуміла, очевидна. Але війна нікуди не дівається.

Є певна закономірність у цьому сенсі. Навіть від реформ люди втомлюються, як це було в Грузії. 10 років активних і, головне, ефективних реформ також призводять до апатії. Втомлюються від ритму і потім вибирають щось м'якше. Напевно, ми в такій стадії зараз перебуваємо.

Як бути з дотриманням норм, коли йдеться про документалістику?

– Це все законом передбачено. Під час написання між 2014-2016 роками тривали дискусії. Було радикальне крило, яке вимагало суто українською, незважаючи на жанри і види. Була поміркована група, до якої я належав. Вважаю, що документальне кіно має зніматися тією мовою, якою герої говорять. І закон дозволяє це робити. Має низку виключень. У випадку, коли використання мови обумовлено художнім задумом або фактологічними обставинами - може бути інша, з обмеженням відсотку.

Погано, що закон торпедують. Насправді збалансований, не догматичний. Не вимагає безальтернативно використання української. Містить запобіжники, нюанси.

Українці розмовляють різними мовами, зокрема російською. Але є державна. Щодо цього суспільний консенсус. Ми його досягли після 2014 року. Це не переглядається. Інші закони мають гармонізуватися з цим. Оскільки створений на виконання норм Конституції, в якій теж написано, що у нас одна державна мова. Ось як це має працювати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Треба жорстко реагувати на русифікаторські законопроєкти - режисер

×