"Я, український націоналіст, співчуваю Колчаку" - у Києві говорили про історичне кіно

Масштабний український історичний фільм може об'єднати Україну. Про це говорили на круглому столі "Українська історія: від роману до фільму". Він відбувся 15 березня у київському "Будинку кіно".

"Історичні романи та фільми на цю тематику часто об'єднували народи в єдину політичну націю. Приклад тому - американські вестерни, написані та екранізовані, сформували сучасну Америку. Тим часом кінокритики згодні – Україні потрібен актуальний фільм для широкого глядача. Він мусить стати подією насамперед всеукраїнського масштабу, і тут, за словами Олександра Роднянського, "українське кіно давно "вагітне" подієвим фільмом, котрий об'єднає всіх в єдиній залі", - сказав Письменник Андрій Кокотюха, який був ініціатором зустрічі.

Така розмова є на часі, адже українське кіновиробництво в останні кілька років почало набирати обертів, а "кіно має ще більший потенціал, ніж фахові праці і навіть художні твори, - зазначив історик Володимир В'ятрович. - Ми бачимо приклади інших країн, де історичні фільми йдуть на "ура". Якщо говорити про шотландців, то для становлення їхньої національної самосвідомості значно більше створив фільм "Хоробре серце", ніж десятки книжок, які були написані про середньовіччя. Таку ж роль для поляків відіграв фільм "Вогнем та мечем".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гофман незаконно використав українську пісню у фільмі "Вогнем і мечем"

Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, назвав історичні фільми на українську тему, що свого часу завоювали глядача. Цього вони досягли завдяки поєднанню драматизму і легкості, вважає він:

"Петро Чардинін, російський режисер старої революційної закваски, який мав активний досвід спілкування з масою людей, робив саме історичне кіно. Згадати хоча б "Тараса Шевченка" з Амвросієм Бучмою чи "Тараса Трясила" за поемою Сосюри. А в 30 роки, звісно, теми змінилися, знімали більше про громадянську війну і революцію. У сенсі популярності у глядача найбільш оптимальним є фільм 1941 року "Богдан Хмельницький". Тому що там є криваві драми і поєдинки, але також і багато гумору. Такий баланс забезпечує всеохопність і популярність фільму. До речі, Довженко також любив гумор і вважав, що без гумору кіно не може бути. Адже в нас, якщо історичне кіно, то всі обов'язково насуплені".

В'ятрович дотримується протилежної думки. Ліпше було б взяти тему, яка збурює дискусії в суспільстві: "Не боятися, якщо вона буде не особливо політкоректною. Навпаки нам треба не боятися піднімати важкі теми в кіно і показати ці події з різних сторін".

Його підтримав письменник Василь Шкляр.

"Найкращий фільм можна зняти тільки про драматичні епізоди боротьби української нації за своє визволення. Я не зазирав би у Київську Русь. Найближча до нас українська боротьба почалася від Наливайка. Не треба боятися комусь не догодити, бо це велика ілюзія об'єднати тьотю Мотю з Криму, яка ненавидить нас, із В'ятровичем. Щобільше буде радикалізму у фільмі, тим більше він людей цікавитиме", - сказав він.

Крім того, письменник наголосив на ролі емоційності у фільмі: "Дуже важливо, щоб фільм був знятий на високому художньому рівні. Бо дивлюся я, наприклад, фільм "Адмірал" чи "Страсті за Чапаєм". І я розумію, що Колчак є нашим ворогом, але події і переживання там так передані, що я - український націоналіст - співчуваю головним героям".

×