У Києві попрощалися із режисером і продюсером Сергієм Проскурнею. Він помер 1 лютого 63-річним.
Gazeta.ua зібрала реакцію митців на смерть Проскурні.
Юрій Макаров, журналіст, документаліст, письменник:
"Проскурня був чимось більшим, ніж режиссер. Став уособленням функції культурного героя, в тому самому міфологічному сенсі. Без нього Україна не була би такою, якою ми її сьогодні бачимо, відчуваємо й любимо. А це вже тягне на пам'ятник - не на цвинтарі, а десь на центральній площі, де вирує життя. І не чергову бронзову куклу, а щось несамовите, божевільне.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Чеченці курили траву, а я витягав альт і грав гарну музику"
До Сергія Проскурні за життя ставилися по-різному. Його любили - здебільшого, з нього кепкували - часто, на нього сердилися - регулярно. В кожному разі він був провокатором емоцій, вражень, подиву, заздрощів. Його називали авантюристом, аферистом (цитата), enfant terrible культурного життя нашої країни. Його творчу біографію варто міряти кількістю "вау", тут він був чемпіон. Він сам собі визначив амплуа: людина, що створює сенси й контексти, рухає процесс. А отже, він був стовідсотковим українцем майбутнього".
Іван Козленко, культуролог, артменеджер, генеральний директор Довженко-Центру:
"Сергій Проскурня умів створювати навколо себе середовище. Сполучати людей у спільних проєктах та поза ними. Об'єднувати місцеві креативні еліти в часи відчутної дезорганізованості українського культурного поля. Ця культуртрегерська роль чи не важливіша за його режисерські роботи.
Разом з цим він чи не перший став робити культурні проєкти, в яких виступав автором, режисером, продюсером. Задовго до того, як це стало повсюдним.
Прикро, що робота людини стількох талантів так і не була інституціалізована. Що перебивався проєктами, не маючи гарантій для творчості. Проте, в цьому весь Проскурня. Він був вільним і умів насолоджуватись життям".
Неда Неждана, драматургиня та поетеса:
"Сергій, певне, був фатальною людиною для зв'язування розхристаного українського простору. Відчував цей простір, його "вузлики". От як дві хвилини його шевченківського проєкту – "Кавказ", прочитаний Сергієм Нігояном, одним із перших із Небесної Сотні – облетіли всю Україну і стали знаковими. Бо в тій краплинці – суть Майдану, в якому ожив правдивий Шевченко, його свобода і лицарство.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Організував "Червону руту", цілувався з Плісецькою - чим запам'ятався Сергій Проскурня
Сергій – ніби унікальний кораблик, який міг курсувати між розрізненими островами театрального простору й наганяти у наш герметичний світ вітри морів та океанів. Нести то все на собі - треба було мати неабияку мужність. Герої андеграунду не вмирають".
Володимир Войтенко, кінознавець, голова Спілки кінокритиків України:
"Сергій завше турбувався про Найважливіше. Він знав минуле. Він водився з Найкращими, серед яких були й Марія Примаченко, і Сергій Параджанов. Він прозирав майбутнє. Проскурня був такою симфонією нашого культурно-мистецького й суспільного життя".
Євген Лавренчук, театральний режисер:
"Він не був геніальним режисером, він був геніальною особистістю, яскравим персонажем українського мистецтва. І якщо якісь його проєкти чи ідеї були далекими від реальності, то сміливо кажу: тим гірше для реальності".
Наталка Діденко, синоптикиня, блогерка:
"Все мистецьке, українське, не марґінесне, свіже, нове, все, що вибухнуло в Україні з початком Незалежності, все пов'язано з Серьожою. Я в шоці, бо мені завжди здавалося, що хто-хто, а Сергій Проскурня буде тут вічно".
Сергій Тримбач, кінознавець, сценарист:
"Мабуть, Сергій вирішив поміняти точку споглядання. Власне, цього він і прагнув постійно - щоби була стереоскопія бачення, щоби не було статики у культурному космосі. Віднині душа його - на іншій орбіті. Сумніваюсь, що й там вона запрагне якогось спокою, статики".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оплески та вигуки "Браво!" - попрощалися з Сергієм Проскурнею
Сергій Проскурня народився 28 листопада 1957-го у Львові в родині інженерів. Закінчив Черкаське музичне училище ім. Семена Гулака-Артемовського по класу альта. Працював учителем у музичній школі. Служив у стройбаті в Харкові. Після демобілізації вступив до Київського інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого. Організовував і продюсував концерти, театральні й радіовистави, фестивалі, зокрема й першу "Червону руту" у Чернівцях 1989-го. Був художнім керівником Одеського театру опери та балету й Черкаського драматичного театру ім. Тараса Шевченка. У 2013–2014 роках утілив кінопроєкт "Наш Шевченко". Розробив концепцію виставки "Шевченкоманія" у Мистецькому Арсеналі. У 2015-2018-му ставив святкові концерти до Дня Незалежності України. Серед проєктів у 2010-х - ораторія "З нами Бог", фільм "Тарас Шевченко. ІDентифікація", серіал "Україна всесвітня". Помер 1 лютого. Поховали на Байковому кладовищі.
Коментарі