Ексклюзиви
Пʼятниця, 06 липня 2018 16:56

"Весільне чоловіче вбрання коштувало, як корова" - Ігор Турейський
16

Фото: Сергій Старостенко

"Сто років тому горловини в чоловічих сорочках були дуже щільні і вузькі, порівняно з сучасним одягом. Люди були менші. Федір Вовк за антропологічними вимірами в різних регіонах писав, що на початку ХХ століття середній чоловічий зріст становив 1 метр 67 см. При тому українці вважалися вищими середнього зросту, переважно темноволосими і темноокими. З коротшими руками і довшими ногами. Жінки мали середній зріст - 1 метр 55 см. Речі, які збереглися, — яскраві весільні, на людей молодих, майже підліткових. Тому вони на менших людей апріорі", - розповідає етнограф і колекціонер Ігор Турейський. Разом зі своїм колегою Максимом Очкуром він відкрив у Музеї Івана Гончара виставку"Чоловіча ноша". В експозиції представили чоловічий одяг кінця XIX — початку XX століть.

Чому стародавнього чоловічого одягу збереглося значно менше за жіночий?

Чоловіче історичне вбрання надзвичайно рідкісне. До наших днів дійшло тільки 10 відсотків чоловічого одягу проти 90 відсотків жіночого. А дитячого вбрання взагалі в колекціях не більше одного відсотка. Дитячу сорочечку з Бойківщини, Межигірського району Закарпатської області мені вдалося купити минулого року. Вона з 30-50-х років ХХ століття.

Дуже рідко дитячий одяг зберігався, тому що він зношувався. І не всі мали можливість дозволити собі гарний вишитий одяг для дітей. Перші дитячі сорочки були подібними і до дівочих, і до хлопчачих.

Збережений здебільшого святковий одяг. Буденний до наших днів не доживав.

Багатство костюму розкривається переважно в жіночому одязі. Тому що його збереглося набагато більше. Він набагато яскравіший в прикрасах, має більше форм. Він - візитівка традиційного вбрання.

Мабуть, далося взнаки, що створювали одяг переважно жінки.

У народній культурі прив'язка до матері і бабусі набагато більша, ніж до дідуся. Жіночі сорочки передавалися і від свекрухи невістці. Мамину вишивку цінують найбільше.

Хоча були в багатьох регіонах чоловіки, які і вишивали, і ткали.

В гардеробі дівчини на виданні має бути від 30 до 45 сорочок. Чоловік має мати від 3 до 10 сорочок

Дослідник Василь Милорадовіч на початку ХХ століття досліджував побут Полтавщини, Лубенський повіт. Він каже, що в гардеробі дівчини на виданні має бути від 30 до 45 сорочок. Чоловік має мати від 3 до 10 сорочок.

Як правило чоловічі святкові сорочки після зношування ставали буденними, а буденні ставали тряпками. Тому чоловічий одяг швидше зникав.

Автор: Сергій Старостенко
 

Ще й такий історичний фактор був — чоловіки часто виїздили працювати в місто, воювали. Війна чоловіче вбрання урбанізувала. Після І світової в чоловіче вбрання масово входять риси військового костюму і міської моди. Це призвело до того, що в 1950-1960-х роках на весіллі молода могла бути одягнена в "усьому українському", як казали в селі, у віночку, корсетці, а молодий — просто в костюм і сорочку, часто в штани-галіфе.

У різні періоди життя жінки і чоловіка одяг змінювався. Як змінювався чоловічий одяг залежно від віку і діяльності власника?

Сорочка могла з'явитися у хлопчика ще до його народження. На Поліссі існувало вірування, що якщо жінці під подушку покласти чоловічу сорочку, вона має завагітніти хлопчиком. Можливо, це спрацьовувало.

Перші роки життя дівчинки і хлопчика відмінностей в одязі ніяких не було. Носили одну сорочечку, найчастіше перешиту з ношеного вбрання батьків, яке до того ж було м'якішим. Уже в 1-2 рік могли вишивати новеньку сорочку для дитинки. Першу сорочку для хлопчика мама мала вишити за один день, за один раз. Таке було повір'я.

Рідко діти мали чобітки. Це символ великого достатку. Чоботи в селянській родині були рідкістю. Часто — одні на село. А дозволити собі чоботи для дитини, яка росте, могли виключно заможні люди. Селяни часто до церкви ішли босоніж, і вдягали чоботи лише коли заходили в церкву.

Маємо накидку на колиску з села Немовичі Сарненського району Рівненської області. Як правило, накидку на колиску роблять з намітки, а тут вона пошита з чоловічої сорочки.

Автор: Валерія Радзієвська
 

Коли вперше хлопчики починали вбиратися в штани?

В 5 років, коли у дітей починають випадати зуби, їм було час ставати до роботи. Діти ставали пастушками. У нас є стрій пастушка — з сопілочкою, крім сорочки є вже штанці, бриль і поясок. В деяких регіонах, наприклад, на Вінничині, штани і пояс з'являлися в гардеробі хлопчика вже в 3-4 роки.

На Поліссі на початку ХХ століття до 15 років хлопці ходили без штанів, у самій довгій сорочці. Для сучасних людей це важко уявити

Але в багатьох регіонах, наприклад, на Поліссі на Коростенщині на початку ХХ століття етнографи пишуть, що до 15 років хлопці ходили без штанів, у самій довгій сорочці. Для сучасних людей це важко уявити.

Як змінювалося вбрання у час парубкування?

Парубоцтво тривало від 16 до 19 років. Чесне дівоцтво і ставне парубоцтво — це те, що готувало людину в майбутньому до шлюбу і самостійного життя. Парубки вже могли ходити на вечорниці з дівчатами, влаштовувати забави на вулиці. Щоб давати подарунки дівчатам, потрібні були якісь кошти. Мали спільну касу — колядували, вирубували на Водохреще ополонку, допомагали громаді.

Яскравий період вольності, гульні хлопця відображався на одязі. В цей час гардероб хлопці був яскравим. Мав відображати і його статус, і заможність його батьків. Крім сорочки з'являються і яскравіші пояси, і дорогий головний убір — шапка з молодого ягняти. З'являється більше і верхнього одягу. Хлопець вражав своєю яскравістю всіх навколо — і вишивкою, і дороговизною речей.

Чи часто хлопці мали квіткові мотиви у вишивці, схожі з жіночими?

Це данина моді на квіткові орнаменти, які з кінця ХІХ століття заполонили українську вишивку. Підприємець Брокар у Москві мав мануфактуру мила. В 1860-х роках запустив дешеве мило, до нього ішли рекламки з узорами — квітковими мотивами, які бралися з голландських і французьких модних журналів. Вони сподобалися і увійшли в народний побут. Прижилися в орнаментах і змінили кардинально традицію.

На чоловічих сорочках найчастіше вишивали хрестик, який популярний з ХІХ століття, хоча загалом в Україні нараховуються понад 200 вишивальних швів.

Горловини в чоловічих сорочках дуже щільні і вузькі порівняно з сучасним одягом. Чому шили такі малі розміри?

Люди були менші. Федір Вовк за антропологічними вимірами в різних регіонах писав, що на початку 20 століття середній чоловічий зріст складав 1 метр 67 см. При тому українці вважалися вищими середнього зросту, переважно темноволосими і темноокими. З коротшими руками і довшими ногами.

Жінки мали середній зріст 1 метр 55 см. Речі, які збереглися — яскраві весільні, на людей молодих, майже підліткових. Тому вони на менших людей апріорі.

Чи носили чоловіки прикраси?

Чоловічі прикраси — рідкість, але вони були. Мало з них до нас дійшло. Маємо хрест з Гуцульщини. Хрести чоловіки носили в усіх регіонах України не тільки під сорочкою, а інколи на стрічці зверху сорочки. Носили теж обручки - з цинку, алюмінію, латуні, бронзи. Срібні і золоті носили рідко.

Автор: Валерія Радзієвська
 

Цікава бісерна прикраса — котильйон або повісьорок. Це прикраса з бісеру, яка була розповсюджена в західній Україні з 1920-х до середини 20 століття. Вона отримала назву від назви французького вальсу котильйон. Дівчата дарували котильйони тим парубкам, які їм сподобалося, і запрошували на цей вальс. Хлопці вішали котильйон на груди на стороні серця на верхньому одязі чи чіпляли до пояса. Хлопець мав у відповідь обдарувати дівчину солодощами.

Дівчата дарували котильйони тим парубкам, які їм сподобалося, і запрошували на вальс. На деяких старих фотографіях бачимо у хлопця навіть кілька котильйонів. Це знак симпатії, який носили горделиво на грудях або на поясі

На деяких старих фотографіях бачимо у хлопця навіть кілька котильйонів. Це знак симпатії, який носили горделиво на грудях або на поясі.

Ця річ поєднує непоєднуване — танець, чоловічу прикрасу і визвольну боротьбу. На багатьох світлинах ще січових стрільців, а в основному на фото бійців УПА ми бачимо котильйони. Котильйон перетворився з символа флірту на оберіг і символ любові, який нагадував хлопцеві під час війни про те, що його чекають і люблять.

Вони були розповсюджені у Львівській, Тернопільсткій, Івано-Франківській області, на Буковині.

Рекрутів, які ішли до царського війська, дівчата прикрашали стрічками, букетами.

Найбагатшим було, напевно, весільне вбрання.

Народження, весілля і смерть — три основні віхи життя. На весілля вдягали найяскравіше, найдорожче, найбагатше вбрання. Таким красивим як на весіллі чоловік уже не був ні до того, ні після того.

Боярином на весіллі міг бути виключно неодружений хлопець. Маємо стрій дружби з Закарпаття — поверх полотняної сорочки і пояса-череса дружби носили гуню. Вся молодь на весіллі включно з молодими мали ці гуні. Ознака дружби — хоругов — хустка на палиці, яка була як прапор. Дружба цю хоругов не відпускав з рук навіть під час танцю.

Маємо стрій нареченого з Буковини. Кептар оздоблений яскравою квітковою вишивкою і пір'ям, яке після весілля чоловік уже не носив. Навіть білі сорочка і штани оздоблені мережкою, що робить одяг дуже вишуканим.

Якісь елементи весільного одягу чоловік пізніше міг одягати на свята.

Майже в усіх регіонах України існували практика, що наречена нареченому дарувала вишиту сорочку.

Автор: Сергій Старостенко
 

Найпишнішим був гуцульський стрій молодого. Окрім базових святкових елементів вбрання — вишитої сорочки, вовняних штанів, пояса, кептаря, сердака, шийної хустки, дороговартісних сумок тобівки і ташки, головного убору кресані, постолів і капчурів, бачимо вовняний верхній одяг — манту. Цей тип вбрання чоловік вдягав тільки на весілля. Ця річ довга і дорога, декорована різними нитками і шнурами. Її використовували лише в один день. Їх потім часто і позичали.

На початку 20 століття в Полтавській губернії ціна весільного чоловічого вбрання часто сягала від 30 до 60 рублів — 60 рублів це ціна корови

Навіть влітку в деяких селах України дівчата і хлопці на весілля одягали свити і кожухи. Бо цей день мав показати все багатство. Довгий одяг найбільше свідчив про багатство.

На початку 20 століття в Полтавській губернії ціна весільного чоловічого вбрання часто сягала від 30 до 60 рублів — 60 рублів це ціна корови.

Як змінювався одяг чоловіка після одруження?

Залежно від діяльності.

Чумакування було романтичним промислом, поширеним у 15- 19 століттях, коли з центральних районів України возили хліб у південні райони, а звідти везли сіль. Чумаки насправді були одними з найбагатших людей – серйозні бізнесмени, які багато чим ризикували у своїх поїздках і могли собі дозволити дорогий одяг. Чумаки носили кобеняки з капюшоном. Вдягали їх переважно в негоду, але могли і на свята.

Автор: Сергій Старостенко
 

Серед аксесуарів, які носили чоловіки – сумочки для табаку, люлька, баклага.

На волах чумаки пересувалися вкрай повільно, але тільки воли могли везти важкий вантаж і переносити всі труднощі і позбавлення далекої дороги. Перейшовши Дніпро, якщо шлях йшов на південь, чумак мазав сорочку і весь одяг дьогтем, щоб уберегтися "від чуми і від гадини". Потім діставав з воза спис, заряджав рушницю і ховав мішок з грошима.

Як тільки виникала загроза нападу, чумаки будували "табір" у вигляді чотирикутника з возів. Такий укріплений табір було важко взяти нападаючим. Якщо ворогів було не так багато, то чумакам вдавалося від них відбитися

Окрім поставок солі, традиційним вантажем було зерно, віск, мед, риба сушена. Крім поодиноких ланок, існували цілі кооперації. Такі українські магнати як Терещенки, Харитоненки походили з чумацьких династій. Проте з середини XIX століття чумацтво як вид діяльності та промисел поступово занепало. А цілком потреба в ньому зникла з використанням залізничного та річкового транспорту.

Чим зрілишим ставав чоловік, тим скромнішим і менш яскравим ставало його вбрання. В перші роки після весілля, в час молодецтва, чоловіки носили ще яскравий одяг. Згодом він ставав аскетичнішим.

Якщо молодь на початку 20 століття могла собі дозволити яскраві вишивки і нові форми вбрання, які побутували в місті, то старші чоловіки одягали вбрання своєї молодості, яке на час їх старості виглядало старомодним. Наприклад, дід на початку 20 століття на Львівщині міг одягнути свиту-полотнянку.

Раніше старою людина вважалася в тому віці, який зараз можна назвати зрілістю.

За народними уявленнями вік чоловіка після 35 років, як і в жінки, уже вважався недітородним. В цьому віці часто ставали уже дідами і бабами. У нас зараз це ще вважається молодістю, але тоді це була зріла зрілість. Адже молодь раніше одружувалася в 15-16 років.

Старі чоловіки часто були старцями, співаками, кобзарями, лірниками. Одяг носили дуже простий. Сорочка з грубого полотна, без вишивки. Білий пояс - з нефарбованих ниток, темна свита.

Автор: Валерія Радзієвська
 

Найархаїчніший регіон у плані вбрання – Західне Полісся: Рівненська, Волинська області. Тут чоловіки носили давні сорочки до колін з вишитим подолом і з вишивкою не на грудях, а на плечах. І дуже цікавий головний убір – шоломок. Він виготовлявся з сукна і оздоблювався кольоровими шнурами. Це вбрання для нас є незрозумілим. Все надзвичайно просто, але водночас вишукано і загадково.

Чим був особливим одяг для поховання?

Померлих ховали у святковому вбранні і дуже часто в весільному. Але найчастіше готували вбрання на смерть. Зараз це теж розповсюджена традиція – як зберігати на смерть пляшку самогону на поминки і костюм. Мені доводилося неодноразово запитувати господарів: "А що то за мішок?" – "А то не чіпай, то на смерть".

Навіть зараз люди інколи свої і навіть материнські старовинні сорочки тримають на смерть.

Бува питаю: "Є у вас кахтан?" - "Був. Ну закопали. Баба казала, що "я до тебе з того світу прийду за тим кахтаном, якщо ти мене в ньому не поховаєш".

Колекціонер з Тернополя розказував, що в експедиції питають бабусю, чи є сорочки. "Є, - каже, - три штуки". А то борщівські, дорогі, красиві. "Жодної не продам. То мені на смерть", - вперлася бабуся. – "Так заберіть собі одну, а нам дві продайте". – "Е нє. Що це, я буду перед Богом в тому самому ходить?" Три лишила на перезмінку.

22-річний Ігор Турейський народився в Києві. "Я ще застав свого прадіда 1912 року народження. Зараз, коли з друзями гуляємо по Маріїнському парку, кажу їм: "Тут мій прадід збирав хмиз". У них була квартира там, де зараз готель "Київ" Прадід дожив до 95-ти років".

У 2013 році вступив на бакалаврат історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2017 році вступив на перший курс магістратури того ж факультету. Навчається там зараз. Цікавиться традиційною культурою і три роки колекціонує українське традиційне вбрання з середини 19 по середину 20 століття.

З колегою Максимом Очкуром створили виставку історичного чоловічого одягу в музеї Івана Гончара "Чоловіча ноша". Мають власну колекцію з тисячі предметів старовинного одягу. "Починали ми з того, що купували старовинні речі десь на барахолках і антикварних ринках, потім почали їздити по селах і збирати їх. Об'їздили понад 10 областей".

Зараз ви читаєте новину «"Весільне чоловіче вбрання коштувало, як корова" - Ігор Турейський». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1861
Голосування Прем'єру якого українського фільму Ви очікуєте найбільше?
  • "Коли падають дерева" (реж. Марися Нікітюк)
  • "Тарас. Повернення" (реж. Олександр Денисенко)
  • "Позивний Бандерас" (реж. Заза Буадзе)
  • "Свінгери" (реж. Андрейс Екіс)
  • "Дике поле" (за романом Сергія Жадана "Ворошиловград", реж. Ярослав Лодигін)
  • "Брама" (реж. Володимир Тихий)
  • "Таємний щоденник Симона Петлюри" (реж. Лесь Янчук)
  • "Викрадена принцеса: Руслан і Людмила" (реж. Олег Маламуж)
Переглянути
Погода