Українські музиканти на чолі з Едуардом Приступою (гурт "Неділя") завершили роботу над альбомом дитячих пісень "Віршолюбики". До нього увійшли пісні на вірші сучасних українських і зарубіжних поетів, більшість з яких були надруковані у видавництві "Грані-Т". Про те, як створювали і реалізовували проект, розповів Едуард Приступа у інтерв'ю кореспонденту Gazeta.ua.
Як починався проект пісень "Віршолюбики"?
- Проект починався з дитячих читань. Мене запросили почитати дитячі вірші. Коли цей проект пройшов добре, Таня Терен із видавництва "Грані-Т" запропонувала заспівати поезію під музику. Я це зробив, і діти, перед якими ми виступали, були надзвичайно раді. Мене це окрилило, надихнуло на те, щоб записати дитячі пісні у вигляді диску. Я почав писати музику. Писав-писав, поки справа не дійшла до пісні, яку я хотів би почути у виконанні Мирослава Кувалдіна з гурту "The ВЙО". З того часу почав запрошувати до участі й інших музикантів.
Як ви підбирали пісні для кожного музиканта?
- Коли запрошував до участі музикантів, намагався підбирати для них композиції, щоб підходили їм за тембром, стилем і емоціями. Звичайно, такого б я не допустив: Тоня Матвієнко співає панк-рок, а "Kozak System" співають попсу, естраду. Підбирав для кожного найбільш зручні пісні. Керувався двома факторами — власними інтуїтивними відчуттями і знанням того, як на практиці можна застосувати той чи інший трек.
Хто ще, крім музикантів, брав участь у проекті?
- Готувати "Віршолюбики" допомагала шалена кількість людей. Я нарахував як мінімум сто осіб. На альбомі — 26 треків, тобто 26 людей записувалося. А якщо рахувати й тих, хто грав музику, то буде вже 50. Всі договори допомагали створювати юристи. Дизайнери і художники малювали обкладинку, афіші. Дуже допомагали на радіо КПІ, де записувалися пісні. Саша Дворецький засиджувався на студії ночами, потім о четвертій ранку їхав додому на інший кінець Києва, щоб наступного дня повернутися до запису знову.
Чому саме дитячі пісні, а не дорослі?
- Дитинство — особливий час, коли все навколо сприймається поки що без шаблонів. Поки діти не набралися від суспільства штампів і стереотипів, на них треба впливати з душею і з любов'ю. Впливати книгами, піснями. Тому для дітей щось зробити захотілося і мені. Не хочу відчувати себе ефірною сомнамбулою, а замість цього реалізувати щось корисне.
Чи багато зараз в Україні створюють інших проектів для дітей?
- В український музиці для дітей — величезний пробіл. Бувало, артисти випускали пару альбомів дитячих пісень, але в масштабах країни в цьому сенсі суттєвого відбувається мало. Цю нішу треба заповнити. Щоб у дітей було, що слухати і співати.
Як діти сприйняли пісні "Віршолюбиків"?
- Діти аплодують, сміються і радіють. І я страшенно радію, коли моя музика подобається дітям. Адже їх не обдуриш. Дітям або подобається, або ні, і приховувати емоції вони не стануть. Особливо розчулююсь, коли бачу задоволені від пісень обличчя в дитячих будинках. Тоді розумію, що проект створили не випадково. А ті, хто критикуватимуть, нехай спершу створять щось своє.
Але все-таки більшість вважають, що критикувати проект для дітей і про дітей — неетично.
- Ще з навчання в Академії пам'ятаю, як викладач Юрій Михайлович нам казав: "Не смійте критикувати тих, хто на сцені, доки самі там не побували". Щоб критикувати музику, треба написати хоча б одну пісню, це як мінімум. Критикувати, не маючи досвіду, — це все одно, що я би зараз критикував хірурга, як той робить операції.
Чи є серед пісень "Віршолюбиків" особливо близький для вас запис?
- Усі ці треки стали мені близькі, але так, є особливий. На платівці "Віршолюбиків" є запис якому 30 років. Я, малий хлопчик, граю на фортепіано марш Шумана, а під цей марш така ж маленька дівчинка читає вірш, але вже в наш час. Це раритетний запис із сімейного архіву, і от якраз 12 травня цього року він відсвяткував свій ювілей, і цього року я його оновив.
2 
4880
Коментарі
1