Ті, хто 22 серпня прийшли на відкриття виставки Івана Марчука до Музею історії міста Києва, потрапили на справжнє вуличне дійство. Велелюдний натовп з жовто-блакитними кульками було видно здалеку: дівчата у вишиванках з рушниками, керівництво музею і прості перехожі насолоджувались виступом Київського академічного театру українського фольклору "Берегиня". Привід для святкування - перша річниця відкриття Музею історії міста Києва.
Проштовхуюсь у перші ряди, аби не пропустити найцікавішого, і от воно починається – натовпом проходить поголос, що їде Попов. Артисти і дівчата з рушниками виструнчуються, співають голосно і натхненно – спершу "Розпрягайте, хлопці, коней", потім менш відомі пісні про пиво і гуляння: "Той, хто у корчмі буває, тугу з серця виганяє!" Далі на імпровізовану сцену вбігають блазні та починають виробляти викрутаси просто на асфальті: "Вы смотрите, - сміється жіночка поруч зі мною, - они начальству задницы показывают!" Далі – ще більш запальні танці: танцюристки, вбрані в давньоруські сукні, мають такі глибокі вирізи на спідницях, що аж світять білизною, тож моя друга сусідка жартує: "Це у них така задумка, мабуть, – стриптиз для Попова!"
На завершення хор заводить "Многая літа" - люди гадають: чи то Попову, чи музею історії Києва? А в фіналі пісні жовто-блакитні кульки здіймаються в небо під оплески.
Після такого яскравого дійства натовп прямує до самого музею, де цього ж дня відкривається виставка одного з найвідоміших українських художників Івана Марчука. Відкриваючи виставку, Іван Марчук делікатно натякає на давню обіцянку влади створити музей його робіт: "Я би хотів виставити не 60 картин, як сьогодні, а принаймні 300, і щоб люди не питали мене, де б я не йшов: - Де вас можна бачити? А у мене під дахом картини звалені!"
Виставку "Нерозгадані тайни" Івана Марчука готували спеціально до річниці відкриття музею, кажуть організатори; сам художник зізнається, що лише з третього разу погодився виставляти роботи: "Вперше пропонували в квітні, потім в травні – виставку на 2 тижні, я відмовився, такі виставки на 2 тижні не роблять. Тоді вже й забув: літо файне – я собі пишу пейзажі в Каневі на дачі, тоді приходять з відділу культури до мене з коньячком – і давай мене вмовляти, щоб виставку відкрити 22 серпня. А це ж велика морока – пристосувати сюди картини, вибрати їх. У мене є картина "Нерозгадані тайни", художник показує на полотно, де зображений чоловік, що схилився над яйцем, "то дівчата сказали, їм ця назва для виставки підходить".
Цього вечора художник провів особисту екскурсію для Олександра Попова. Питаю, чи взяв з нього слово поклопотатись про музей Марчука: "Я вже втомився про це говорити. Я тільки сказав, що багато цих робіт написав в Америці, а тепер жалкую, що привіз їх в Україну".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Pianoбой випускає другий альбом "Не Припиняй Мріяти"
Нерозгадана тайна – майже на кожній Марчуковій картині: тут і ранні пейзажі, і хати в призахідному світлі, і символічні натюрморти, і геть таємничі та абстрактні роботи із циклу "10-ий Марчук". Іван Степанович каже, у нього в голові "Марчуків" безліч, не знає на якому спинитись, а коли питаю, який же ключик можна підібрати до його таємниць, всміхається у сивий вус: "Я нерозгаданий, а ключик – хіба до мого серця можна знайти!"
"Марчук сам тайна велика!" - каже із захопленням пані Єфросинія, 66 років. Творчість Марчука знає і любить давно, а сьогодні ще й придбала книгу Олександра Климчука "Я єсмь" про Марчука, яку художник власноруч підписав.
"Від книги очікую ще більше дізнатись про Марчука – він філософ, у нього оригінальні думки і бачення. А от ці пізні картини, - гостя вказує на "10-го Марчука", - скажу чесно, я не зовсім їх доганяю. Тут ще більше таємниць і сюрреалізму".
Припала до душі таємничість Марчука і юній Дарині – їй 12 років, і вона сьогодні особисто познайомилась із Іваном Степановичем: "Він запитав, чим я люблю займатись – сказала, люблю малювати і хочу стати дизайнером інтер'єрів". Дарина з мамою Маріаною люблять розглядати абстрактні полотна Марчука і вгадувати, що ж там зображено, та все ж Маріані найбільше сподобалось полотно "Ранок в степу": "Тут таке незвичайне плетиво світла навколо сонця", - каже жінка.
Серед гостей свята – знаний сучасний художник Петро Лебединець, чия майстерня розташована зовсім неподалік музею. Лебединець каже, справжнє мистецтво – завжди таємниця: "Насолода від живопису не в розгадці, а в процесі розгадування". Сам Лебединець частіше виставляється за кордоном, та каже, якби запропонували виставку в Музеї історії міста Києва – не відмовився б: "Місце достойне, хоча простору для моїх полотен малувато".
Гості не розходились ще довго: вино сприяло спілкуванню, закуски на тацях тамували голод, а мистецтво Марчука так і лишилось нерозгаданою тайною.
1 
4880
Коментарі