"Документальна в найвищому сенсі слова, здатна багато чого пояснити кожному з нас. Адже ми всі, незалежно від віку, замислюємося про свою долю - навіть діти часом вимовляють вражаючі речі про життя і смерть" - сказала Еммануель Ріва на презентації фільму в Каннах.

Перший кадр: поліцейський та кілька пожежників виламують двері в стару паризьку квартиру. Сусіди давно вже не бачили літню пару. У кімнатах стоїть трупний запах. Розривають скотч, яким обклеєні одні з дверей кімнат. На ліжку у темно-синій сукні, серед білих, жовтих хризантем - підгнилий труп. Різко, з розрахованим ефектом, з'являється напис "любов".

Три героя: Жоржові та Анні за 80. Обоє в минулому викладали музику. Мають медичну страховку, хорошу нерухомість, ходять на концерти. Жорж човгає в стареньких кросівках по квартирі, а Анна час від часу рукою пригладжує сиве волосся. "Любов" - одна з найбільш камерних картин Ханеке. Акторський склад має чотирнадцять прізвищ, але в кадрі тільки два головних героя. Вони практично не вибираються протягом усієї дії за межі квартири. Два легендарних виконавця головних ролей - Жан-Луї Трентіньян та Емманюель Ріва давно не з'являлися на екранах.

Після того як в Анни стався інсульт, її тіло руйнується. Спершу віднімає праву частину, а потім через перекривлені уста літньої жінки проривається лише мугикання. Ханеке документує кожну дрібницю вгасання тіла, надій, відчаю, самообману. Ми бачимо все з глибоко особистої точки зору Жоржа, того як він доглядає за паралізованою дружиною. Розтирає ноги, змінює памперси, годує кашею, яка розтікається по обличчю.

Услід за Анною Жорж пішов з цього світу просто. Одягнув пальто і вийшов з квартири.

 

Місце зйомок: паризька квартира. Навіть більше, повноцінний герой фільму. Книги на полицях, килими на стінах, столик при ліжку, крихти хліба біля чайника. Картини на стінах. Рушники в коморці. Фортепіанна музика.

Жанр фільму: драма. Міхаель Ханеке зробив найбільш особисту свою картину.

Діалог: Режисер говорить, що найскладніше - зняти сцену, де актор вимовляє всього одне слово, тому що дуже великий ризик "запороти" саме це слово.

Так от немає слів, які можуть виразити мовчання. І тиша цього фільму настільки ж шокує, наскільки звучання відкритого крану, чи шум бритви, чи стогони помираючої Анни.?

- Щоб ти сказав, якби ніхто не прийшов на твій похорон?

- Очевидно, що нічого...

Анна фліртує з чоловіком:

- Ти чудовисько, але буваєш дуже милим.

- Налити ще келих вина?

Абзац: в кімнаті, повній книг, солі та крихт на кухонному столі, брудного посуду і стукоту годинника... це фільм, з яким треба залишитися наодинці.

×