В Америці досі збереглася стара Галичина, яка рятувалася колись від Радянського Союзу за океаном. Про це розповідає кінорежисер, музикант і письменник Олександр Фразе-Фразенко. Він із 2015 року живе в Україні та у Сполучених Штатах. Поїхав туди, щоб зняти фільм про Нью-Йоркську групу українських поетів.
"В Америці для мене відкрився новий світ. Це ніби батьківщина, якої я ніколи не знав. Я одразу відчув себе у своїй тарілці. По-перше, тієї всієї колишньої Галичини, яка в моїй крові тече, зараз в Україні нема, тому що її знищив Радянський Союз. Але більша частина її якраз змогла врятуватися в Нью-Йорку. І вона там досі жива. Саме завдяки цьому я відчув свою спорідненість із Нью-Йорком. Та й сама Америка мені близька – вона фактично збудована на принципі Австро-Угорщини: Америка - про свободу, вільнодумство, вміння бути собою. Оці всі речі притаманні американській дійсності. Вони були і для нас, галичан, природними, коли існувала Австро-Угорська імперія, коли була тодішня Галичина і ще той Львів. Фактично ці ідеї походять звідси, на американському ґрунті їх вдалося розвинути.
Галицьку мову Совєтський Союз привчив сприймати як сільську говірку. Якщо ввімкнути запис, як Андрей Шептицький говорить, ми почуємо реальну галицьку мову. Чуваки за океаном зараз так само говорять. Це не є діалект української мови – це інша мова. Там, у Галичині, було своє письмо, словники, підручники, там, зокрема, була латинка – абсолютно європейська ситуація.
Америка фактично побудована на принципі Австро-Угорщини: вона про свободу, вільнодумство, уміння бути собою
В Америці я відчув свободу і ніби віднайшов своє походження. Там я відшукав батьківщину, якої ніколи не знав", - зізнається Олександр.
Однак колишні галичани, які опинилися в Америці з першими хвилями еміграції - нині вже літні люди. Тому врятована свого часу Галичина в Америці потроху зникає.
"Це зараз старі люди вже. Їхні діти фактично асимілювалися з американцями. Тому Галичина в Америці скоро помре. Якби знайшов фінансування й однодумців, я би зробив фільм про стару Галичину, що зникає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іменем українки Маї Дерен назвали кінотеатр на Мангеттені
Натомість мігранти, які приїздили в Америку в 1990-х – це вже зовсім інші люди, українці з Совєтського Союзу. У них інший підхід до життя, культура їм загалом не цікава. Радянський Союз підміняв поняття: культуру заміняв етнографією, а етнографію витискав на маргінеси. Відповідно, для українців Совєтського Союзу українська культура обмежується шароварами і вишиванкою. Це не культура, це просто одяг. Культура – це література, мистецтво, наука, філософська думка. Нові українські мігранти майже не ходять на фільми, не цікавляться поезією, музикою. На фільми мої в Америці приходять переважно американці, а не українці".
Інтерв'ю з Олександром Фразе-Фразенком читайте в журналі "Країна".
Перший український емігрант в Америці Іван Богдан приплив із Джоном Смітом у колонію перших поселенців Джеймстаун 1608 року. Богдан зустрів капітана Сміта, коли той воював з османами, був узятий у полон і втік з нього через Україну, Румунію, Угорське королівство та інші країни. Але великомасштабна українська імміграція до Америки почалася тільки з 1880 року.
Українська еміграція до США із Закарпаття, Галичини та Буковини розпочалася ще в останній чверті XIX століття, набувши масового характеру в 1890-ті і до початку Першої світової війни. Вона тривала і в міжвоєнний період, хоча і в менших масштабах. Після Другої світової війни до США переїхали майже 100 тис. біженців з України.
8 
4880
Коментарі