Ексклюзиви
Пʼятниця, 28 квітня 2017 14:58

У шоу-бізнесі не обов'язково демонструвати силу - Ілларія
13

Фото: Сергій Середа

- Багато хто вважає мене слабкою, оскільки я добра і позитивна. Насправді дуже сильна людина не показує кулаки. У шоу-бізнесі, кажуть: треба вміти показати зуби. Навіщо? Якщо ти впевнений у собі і своїй музиці, якщо ти любиш життя, поважаєш себе і людей, нікому не треба показувати свою силу. Вона в тобі всередині. Прийде час — і ти нею скористаєшся, - впевнена співачка Ілларія. Про шоу-бізнес, народну музику, час і синестезію Ілларія розповіла у відвертій розмові.

Чому ви обрали саме це сценічне ім'я і як воно вас змінило?

Ім'я формує особистість і долю. Це не просто ім'я, а певна філософія. Біля року підбирала влучне ім'я, яке б відповідало вібраціям моєї музики і моєму настрою. Паралельно писала пісні. Полетіла надихатися в давнє античне містечко Ефес. Коли поверталася літаком до Києва, до мене прийшло це ім'я. Потім я дізналася, що воно означає "та, що несе світло". Знайшла у ньому багато різних символів: у ньому є ініціали моїх батьків і сильні сонячні символи. Якщо читати спочатку, це Іллія - грецьке божество сонця, якщо з кінця - Ярило, українське божество сонця. Воно дуже сонячне й енергетичне, дуже світле й абсолютно відповідає моєму внутрішньому стану і філософії життя.

Я із цим іменем вже десять років. За цей час зрозуміла, що отримала відповідальність - нести світло і хорошу музику в світ.

Відчуваю людей за тембром голосу, за емоцією, яку вони несуть. Так само музика має для мене певні вібрації на певних рівнях. Важливо, щоб кожна пісня відкривала певні чакри. Я не ставлю перед собою завдання писати музику, яка б лікувала. Але відчуваю музику шкірою й серцем, і пишу її не від голови, а від емоцій. Інколи мені здається, що я просто її ловлю, що вона потрапляє в певний резонатор, і я тільки встигаю її записувати.

Це рідкісний стан, чи для вас постійний?

В мене є особисте поняття внутрішньої гігієни - гігієни душі. Ти маєш бути чистим. Інколи таким прозорим, щоб твоє тіло було глеком, формою, в яку входить енергія. Чим чистішою і відкритішою буде ця форма, чим більше в ній буде місця для нового. Тим швидше і цікавіше буде відбуватися енергообмін з людьми. Якщо ти чиста душею, то тобі і музика така приходитиме. І чим більше ти віддаватимеш, тим швидше ти відновлюватимешся.

Я дуже вразлива людина. Думаю, як багато хто з творчих людей. У нас дуже тонка зовнішня мембрана - ми через неї легко все всотуємо і так само легко віддаємо. Це спілкування зі світом наче майже без одягу. Це обовязково зачіпає людей з такою самою тонкою шкірою.

А якщо шкіра у слухачів не тонка?

Якщо людина не розуміє музики, треба трошки більше зусиль і, можливо, інші інструменти. Таким людям звуку буде замало. Їм треба показати шоу. Але вони теж готові сприймати. Бо всі люди мають серця і в усіх від народження чиста душа. Просто внутрішній фільтр не у всіх спрацьовує, бо не всі йому приділяють увагу. Але якщо поставити перед собою і таке завдання, то ти можеш чистити свою внутрішню флору.

Ви були у дитинстві білою вороною?

Так, і це дуже круте відчуття. Якби всі були сірими чи чорними, світ був би нецікавим. Потрібні ворони білі, рожеві, блакитні, червоні, сині, жовті - різні птахи, різні голоси і різні душі.

Я завжди шукала собі друзів на рівні емоцій і шостого чуття. Мені було простіше спілкуватися з батьками чи з дорослими людьми, з якими можна було про щось поговорити.

Ви фаталіст?

У мене був важкий період два роки, коли в голові я не чула жодної ноти. Я в цей час якраз навчалася в училищі Глієра і вирішила, що це час збирання інформації. Всі сили спрямувала на те, щоб багато слухати чужу музику. А потім через втрату близьких людей стався ефект бомби - я відчула шкірою і написала пісню "Вільна". Мама першою її почула, сказала: "Це твій шлях. Ти маєш іти ним. Не сумнівайся навіть". З того часу я справді стала вільним художником, я не маю прив'язуватися до якихось мод, тенденцій, продюсерів, просто творю. Іти своїм шляхом - значить бути щасливим. Чим більше людей будуть зосереджені на створенні, а не на руйнуванні, тим ми будемо всі краще почуватися у цьому світі.

Автор: Сергій Середа
 

Кожна зустріч моя, навіть випадкова і незапланована, обов'язково має свої наслідки. Вірю в "кармічні витинанки", які всіх нас поєднують. Просто треба бачити знаки на дорозі.

Якось я поїхала до Греції зі своїми друзями з грецького земляцтва. Щоразу, коли заходила в море, до мене в руку потрапляли камінці у вигляді серця. Я таких камінців назбирала штук сім. А потім у цій самій поїздці у мене почалися романтичні стосунки з моїм майбутнім чоловіком. Він був у нашій компанії, просто ми одне одного певний час не сприймали як пасію, просто дружили. У цій поїздці якось інакше над нами стали зірки.

Маю свої власні прикмети. Якщо я їду в таксі і випадково чую пісню Мілен Фармер, значить, у мене буде вдалий концерт.

Можу подумати про якусь людину, і я сьогодні її зустрічаю. Це певна мантра. Якщо ти чогось дуже сильно хочеш - відправляєш у космос повітряний поцілунок, імпульс, і потім отримуєш результат.

Коли я заспівала пісню про кохання - невдовзі закохалася. Заспівала весільну - вийшла заміж. Заспівала колискову - донечка народилася. Але це не моя заслуга. Це такий фольклор у нас сильний український.

Є такі пісні у фольклорі, які я ніколи не співатиму, тому що боюся - вони настільки сильні і пророчі, що краще не брати на себе такий тягар. Це або тужливі-журливі про тяжку долю, або обрядові плачі. Навіть у селі тільки окремі бабусі таке можуть співати. Це люди з певними вібраціями - більш земні, які відчувають силу землі і можуть себе якось очистити після цього. Я дуже вразлива, у мене більше світлих, верхніх вібрацій.

Я літаю в хмарах, дивлюся завжди за горизонт і інколи не бачу, що під носом відбувається. Але я вчуся жити на землі. Ми всі прийшли на землю вчитися. Я вчуся розуміти іншу музику, інших людей і не засуджувати їх.

Автор: Сергій Середа
 

Чому навчила вас власна музика?

Висловлювати почуття. Про сум і сумніви краще говорити, щоб не замикати їх у собі. Так само робили наші пращури. Жінці було важко - вона не приховувала це в собі і не таїла зла, сідала і співала.

Українці дуже відкриті. У нас всі емоції - на обличчі: в очах, жестах. Є культури, де прийнято постійно усміхатися. Це приємно, але ти ніколи не знаєш, що насправді за тією усмішкою. Це скорше соціальний проект: усміхатися, бо так прийнято. Українці ніколи нічого не робили, тому що "так прийнято".

Українці дуже відкриті. У нас всі емоції - на обличчі: в очах, жестах. Є культури, де прийнято постійно усміхатися. Це приємно, але ти ніколи не знаєш, що насправді за тією усмішкою. Це скорше соціальний проект: усміхатися, бо так прийнято. Українці ніколи нічого не робили, тому що "так прийнято". Якщо були незадоволені - казали про це. І так само відбувається зараз. Ми ніколи не мовчимо. Ми можемо терпіти довго, але ми викажемо врешті-решт.

Більше за ліричні пісні люблю обрядовий фольклор. Такі пісні співаються майже беземоційно, але вони виконують певну обрядову функцію - закликають весну, дощ. І ці речі працюють.

Бувають дуже професійні твори, але вони не несуть ніякої енергетики. Як красива жінка. Все в неї красиве - і очі, і фігура, а немає теплоти. Я розглядаю пісню не як продукт шоу-бізнесу, а як витвір мистецтва. Тобто, він має нести енергетику, бути наповнений. Можливо, він десь не причесаний. Як у Beatles: у них стільки нечистих записів. Я вже не кажу про польові записи фольклористів, де бабусі співають зовсім непрофесійно. Але це ж так зачіпає!

Мене важко розчулити до сліз, я музику дуже добре знаю і аналізую. Я вже не можу її сприймати просто емоційно. Але коли я на парах з фольклору почула записи бабусь, які співали веснянку, я розридалась.

Бувають дуже професійні твори, але вони не несуть ніякої енергетики. Як красива жінка. Все в неї красиве — і очі, і фігура, а немає теплоти. Я розглядаю пісню не як продукт шоу-бізнесу, а як витвір мистецтва. Тобто, він має нести енергетику, бути наповнений. Можливо, він десь не причесаний. Як у Beatles: у них стільки нечистих записів. Я вже не кажу про польові записи фольклористів, де бабусі співають зовсім непрофесійно. Але це ж так зачіпає!

Я навіть і піввідсотка не знаю хорошої музики, яка відбувається в світі. Щойно повернулася зі Львова. Там ішла і почула, як грають вуличні музиканти. Я просто застигла на місці: просто на холоді люди грають неймовірну музику. Вона є скрізь, вона є у вашій голові - її треба просто почути.

Як обираєте сценічні образи?

Якщо мені вранці захотілося вдягнутися у зелене, це не тому, що це пасує моєму волоссю. А тому що такий настрій. А буває настрій малиновий чи темно-синій. І тобі хочеться цих кольорів.

Моє завдання як артиста своєю музикою і образом людей відволікти від реальності. Я - казкарка-філософ. Мені хочеться людей занурити в інший світ, повести їх своїми доріжками. Хочеться їх інколи вивести із зони комфорту, зачепити десь, розворушити почуття, уяву - просто вийти за межі чотирьох стін. Тому сукня - це теж інструмент. Як і голос. Обираю вбрання із цікавої тканини, футуристичні вінки. Кожен мій образ створює певну атмосферу.

Автор: Сергій Середа
 

Відчуваю шлейф минулого в собі. Колись мені одна з наставниць йоги казала, що в мене дуже древня душа. І саме тому мені інколи складно спілкуватися з іншими людьми і я підсвідомо шукаю таких самих древніх людей. Щоб не треба було їм пояснювати очевидних речей. У мене з чоловіком таке спілкування. Ми одне одного без слів відчуваємо.

Щось нове привнести можна лише коли ти добре знаєшся на старому. У мене є подружка-липка, яка стоїть біля Десятинної церкви. Я з нею спілкуюся і з неї беру приклад: дуже важливе коріння, важливий сильний стовбур, але не менш важливо завжди і попри все пускати паросточки і нові листочки. В цьому всі люди схожі на дерева.

Чи бачите ноти кольорами?

У мене кольоровий слух. Це від тата. Для мене кожна нота має свій колір: до - біла, ре - жовта, мі - кришталево-рожева, фа - зелена, соль - синя, ля - помаранчева, і сі - графітова. У мене все в кольорах - усі букви і цифри. Ім'я "Ілларія" для мене бірюзове. Мій чоловік, генний інженер, пояснював мені науково, що в моєму мозку зони, які відповідають за чуття, розташовані дуже близько одна від одної і тому інколи перетинаються. Можу понюхати щось і відчути колір. Це синестезія.

Доньку назвала Соломією, бо вона сонячна. Але ім'я прийшло завдяки знакам. Я виступала вагітною у Львові на сцені оперного театру імені Соломії Крушельницької. Мій виступ оголошувала Соломія Вітвіцька. Я тоді приховувала свій стан. Але вона на всю країну розказала, що Ілларія "вже не одна". Дуже скоро я дізналася, що чекаю дівчинку, і ми таки вирішили, що це все-таки буде Соломія. Імя Соломія у мене абсолютно жовтого яскравого кольору. Коли я народжувала доньку, під час пологів співала "Вийди-вийди, сонечко".

Кожна народна пісня має свою ритмоформулу. В усіх колискових піснях ритмоформула подібна - що в українських, що в японських. Вони мелодично різні, а ритмічно однакові.

Мені мама співала колискові з кінофільмів, з мультиків - російською мовою. Я не могла заснути без колискової. Потім це перейшло у слухання музики на ніч. Я не могла заснути без музики. А зараз я вже співаю.

Я народилася в абсолютно російськомовній сім'ї. Мама і тато досі розмовляють російською. Мамин батько був військовим, тому вони майже в Україні не жили. Мама народилася в Хабаровську, але ще при радянській владі зробила свій вибір і приїхала вчитися в Україну. В Києві вона познайомилася з моїм батьком, який народився в дуже поліетнічній родині. У нього в роду були всі, окрім українців: греки, вірмени, поляки. Тоді не було необхідності вчити українську мову, тому що тоді всі спілкувалися в Києві російською. Багато хто думає, що я з Західної України, але українську мову я почала вивчати, як усі, в школі. Було важко перелаштуватися, але врешті-решт, зрозуміла, що люблю її, бо вона м'яка і різностороння. Свої пісні я пишу винятково українською і спілкуюся нею за межами дому. Вдома ми розмовляємо ще російською, бо мій чоловік з Приазов'я. З донькою намагаємося говорити більше українською.

Які у вас стосунки з часом?

Час можна пришвидшувати й уповільнювати. Коли тобі треба дуже багато встигнути за хвилину чи дві, ти встигаєш. А буває, коли треба впасти в умовний анабіоз і прожити час дуже швидко, це теж вдається. Це можна зробити просто внутрішньо змінивши сприйняття. Якщо потрапляю в затор, починаю якесь кіно в голові знімати або пісню нову писати. Я себе відволікаю.

Я можу ігнорувати час: прийшла до мене пісня - сідаю за фортепіано і забуваю про час. Але рідні мені допомагають приземлитися, стряхнутися і рухатися по землі, по соціальних умовах часу. Мені це не завжди подобається.

Автор: Сергій Середа
 

Завжди знала, що ми живемо не одне життя. Ти народжуєшся із цим розумінням. Ми приходимо у світ вже зі знаннями. І все, що ми далі здобуваємо - насправді лише підтвердження того, що знаємо давно.

Недавно ми з чоловіком були дуже вражені, коли побачили скульптурний портрет доньки Клеопатри, з якої ліпили портрет самої Клеопатри, бо була дуже на неї схожа. Її профіль був абсолютно точно мій. Дуже часто зустрічаю на картинах Клімта руду дівчину, дуже схожу на мене.

З деякими людьми, здається, ми колись були одним цілим. Є така думка, що душа світу була одна, і потім вона почала ділитися. От ми зараз теж ділимося. Колись у минулому ми були ціліснішими.

Тому й культури багатьох народів схожі.

Усі культури між собою схожі. Особливо в ХХІ столітті неможливо відокремити культури - як відокремити океани. Ми всі живемо в єдиному просторі - інформаційному, енергетичному. Культури перетинаються одна з одною методом дифузії і реагують одна на одну. Є таке поняття як ефект метелика: коли в одній частині світу щось відбувається - війна чи катаклізм - це обов'язково матиме свій відголос в іншій частині світу.

Йогом чи дзен-буддистом неможливо бути до кінця в Україні. Не та земля. Тут інші духи, вода і сонце. Інші традиції та інше сприйняття світу. Якщо ти хочеш бути йогом, треба жити в Індії. Ми можемо в них повчитися якоїсь мудрості, але стати ними не можемо. У православ'ї і мусульманстві не менше мудрості. Більше того, дуже багато є спільних речей. Закони Божі скрізь єдині.

Але йогом чи дзен-буддистом неможливо бути до кінця в Україні. Не та земля. Тут інші духи, вода і сонце. Інші традиції та інше сприйняття світу. Якщо ти хочеш бути йогом, треба жити в Індії. Ми можемо в них повчитися якоїсь мудрості, але стати ними не можемо. У православ'ї і мусульманстві не менше мудрості. Більше того, дуже багато є спільних речей. Закони Божі скрізь єдині.

Україна - дуже сильна земля, має особливі вібрації. Можливо, тому що тут є багато розломів, геопатогенних зон. Вона ж на роздоріжжі стоїть і притягує до себе завжди і друзів, і недругів.

У Росії була буквально кілька разів ще до війни. Це не моя енергетика. Вона мені холодна. Мені подобається деякі народні російські пісні. В Росії місцями реально хороші люди живуть. Але у них більший роговий прошарок, товстіша шкіра. Може, через суворі погодні умови. І через їхню впевненість у власній величі.

Комфортно в Казахстані. Там теплі люди, гостинні. Теж земля, що між світів знаходиться. Культ родини і цікаві традиції. Сильні шамани. У них дуже сильні низькі вібрації. Вони мене і притягують, бо інші. Вони воїни і дуже відкриті у плані сексуальності.

Ви прив'язуєтеся до людей?

При першій зустрічі і при перших словах одразу відчуваєш, твоя це людина чи ні. Потім втручається мозок і переконує тебе, що це упереджене ставлення. Але під час спілкування ти все-таки згадуєш той перший імпульс і він виправдовується. Якщо людина із самого першого знайомства не твоя, то вона й не буде твоєю. А якщо з самого початку в тебе якийсь вогник пробіг, то так воно і буде.

Автор: Сергій Середа
 

Не тримаюся за людей. Щаслива, що навчилася відпускати, коли магнетизм послаблюється. Тоді розумію - у людини своя траєкторія, їй треба туди. Пізніше розумієш: якби не відпустив когось, ти б пізніше не зустрів саме ту людину, яка тобі потрібна.

Людині дається завжди принаймні три шанси. Якщо ти їх не використав, значить, це справді тобі не потрібне. Японці кажуть: те, що сталося один раз, може не повторитися, а те, що сталося двічі, повториться втретє. Якщо це моє, то воно до мене обов'язково повернеться.

Кожна людина - це свій мікрокосмос зі своїми галактиками. У кожного є своє поле. Ніхто не має права втручатися в те поле, навіть дуже близькі люди. Ти можеш тільки співіснувати і приймати.

Коли йшла на відбірковий тур на Євробачення, дуже сильно застудила голос. Він з'явився лише за 20 хвилин до виступу на півфіналі. Цього ніхто не помітив. Я менш за все хотіла жалості, мовляв, "гарна співачка, але сьогодні не ваш день". Коли ідеш на такий конкурс, ти маєш довести країні, що ти готовий представляти її в будь-якому стані, бо ти її боєць

У нашій культурі це не дуже прийнято. Я дивлюся зараз зі своєю донечкою американські мультики. У них в кожному мультику повторюють: "цінуй мій простір". Власний простір - це захисний шар людини, як атмосфера в Землі. У стосунках треба відчувати і поважати цей простір. На заході поважають чужі кордони. Чим ближче до сходу, тим відстань особистих кордонів зменшується. Східні люди на ближчій відстані одне з одним спілкуються.

Українці дуже прив'язуються. Бо глибше пускають людей у своє поле і потім від цього ж часто страждають. Треба відчувати свою траєкторію і траєкторію руху іншої людини. Тоді стосунки будуть без конфліктів.

Чого ви боїтеся?

Боюся висоти і втрати рідних. Але я дуже вдячна за ці страхи. Страхи нас оберігають. Страх не може бути безпідставним. Він завжди базується на досвіді, надбаному в цьому житті або в минулих. Якщо людина народжується зі страхом, значить, в минулому житті вона мала досвід, із цим пов'язаний, і зараз боїться обпектися. Розумію, що зі мною щось колись відбувалося, через що я почала боятися висоти. Я поважаю цей страх і розумію, що він мені посланий для того, щоб я була обережна.

Так само страх втрати мені нагадує щоразу, що побутові сварки не вартують змоги цінувати своїх близьких тут і зараз.

Буває іноді страх сцени. Розумію - це тому, що я дуже поважаю сцену і боюся щось зробити не так. Тепер я розумію, що це не страх, а скоріше моє бажання перфекціонізму. Якщо ти напружуєшся - то весь зал напружується. Тепер уже цей страх перейшов у мене просто в легке хвилювання. З першими звуками він проходить.

Автор: Сергій Середа
 

Коли йшла на відбірковий тур на Євробачення, я дуже сильно застудила голос. У мене була якась внутрішня довіра, я знала, що все-одно вийду і заспіваю. Голос з'явився лише за 20 хвилин до виступу на півфіналі. Цього ніхто не помітив. Я менш за все хотіла якоїсь жалості, мовляв, "гарна співачка, але сьогодні не ваш день". Коли ідеш на такий конкурс, ти маєш довести країні, що ти готовий представляти її в будь-якому стані, бо ти її боєць.

Чи просто людині вразливій вижити в шоу-бізнесі?

У мене дуже гостре відчуття несправедливості. І я не можу пробачити підлості. У мене тато - лікар. І для мене важливий закон Гіппократа: не нашкодь. Тому я не можу назвати себе людиною шоу-бізнесу, У шоу-бізнесі всі звикли щось одне одному весь час псувати, виборювати першість. Мені це нецікаво. Як можна боротися в музиці? Це моя молитва, моє спілкування зі світом. Мені шкода музики як зброї.

Багато хто вважає мене слабкою, оскільки я добра і позитивна. Навпаки. Вважаю, що насправді дуже сильна людина, яка не показує кулаки. У шоу-бізнесі, кажуть: треба вміти показати зуби. Навіщо? Якщо ти впевнений у собі і своїй музиці, якщо ти любиш життя, поважаєш себе і людей, нікому не треба показувати свою силу. Вона в тобі всередині. Прийде час - і ти нею скористаєшся.

Зараз ви читаєте новину «У шоу-бізнесі не обов'язково демонструвати силу - Ілларія». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2008
Голосування З якими артистами у вас асоціюється незалежна Україна?
  • Богдан Бенюк
  • Марія Бурмака
  • Святослав Вакарчук
  • Джамала
  • Андрій Кузьменко
  • Руслана Лижичко
  • Тарас Петриненко
  • Олександр Положинський
  • Олег Скрипка
  • Ольга Сумська
  • Богдан Ступка
  • Сестри Тельнюк
  • Сергій Фоменко
  • Анатолій Хостікоєв
  • Тарас Чубай
Переглянути