Фото: Facebook

Тізер першого повнометражного документального фільму про вишиванку "Спадок нації" презентували в Києві.

Автор ідеї та сценарист Леся Воронюк разом з редисером Олександром Ткачуком 9 років тому ініціювали День вишиванки, який поступово став міжнародним святом для українців з усіх куточків світу.

- Ми знайшли дуже багато історій людей, які заради вишитої сорочки ладні були віддати життя чи піти під арешт, - розповідає Леся. - Одна з таких історій — історія життя Ольги Ільків, зв'язкової Романа Шухевича. Була заслана на 12 років у Сибір. Її рятувало те, що вона таємно вишивала сорочку там. Зараз їй понад 90 років. І зараз вона зберігає цю сорочку як символ своєї історії.

Інша історія — під час голоду у 1947 році на Буковині вишиті сорочки вимінювали на зерно і картоплю. Завдяки сорочкам врятувалися цілі сім'ї.

- Зараз матері, дівчата і дружини вишивають своїм коханим, чоловікам, синам сорочки в АТО, і вишивають їх дуже трепетно, вірять, що ці сорочки захистять бійців на фронті. Вишивання такої сорочки стає абсолютно інтимним процесом, навіть релігійним — спеціально постять перед вишиванням, щоби ця сорочка йшла легко. Є кілька історій, пов'язаних з АТО, які ми сьогодні не озвучуємо. Але у фільмі вони будуть. Це дуже непрості історії — зріз сьогодення, який через роки буде глибоким і показовим.

У фільми автори зняли понад півтисячі сорочок, об'їхали майже всю Україну.

Знімали на Поділлі, Буковині, Наддніпрянщині, Слобожанщині, Поліссі Луганщині, Донеччині, та інших областях. Матеріал зібрали навіть з Росії (з Мурманська), Німеччини, Канади.

- Є цікаві історії з Італії й ОАЕ - це ті місця, де живуть українці. Вишиту сорочку вони вважають тим, що їх ідентифікує як українців у світі і є частинкою батьківщини, - каже режисер Олександр Ткачук. - У нас є історії з тимчасово окупованих територій. Зустріли жінку, яка захотіла вберегти вишиту сорочку і передати їх нащадкам. Вона залишається там, а сорочка її вже в Києві — правдами і неправдами вдалося перевезти її через блок-пости.

За словами Олександра, мотивацією знімати окуповані території стали відвідини етнографічного музею у містечку Сватове всього за 20 кілометрів від російського кордону:

- Там є єдиний на Луганщині етнографічний музей, де зберігаються луганські вишиванки. Записували інтерв'ю з працівницею музею. Молода гарна жінка. Я лише склав техніку — вона каже: "Покажіть, що ми тут українці, що ми говоримо українською і носимо своє, хоч і знаходимось на кордоні". Каже, що мусять доводити, що вони українці і росіянам, і українцям, які приїжлдають з центральної України.

Зараз вишиті сорочки — на хвилі патріотизму - в моді. Але якщо не вивчати історію цих сорочок, які є спадком нації, мода за кілька років спаде, як і мода на вишиванки початку 90-х - кажуть автори фільму. Щоб цього не сталося, вишиванку варто сприймати не лише як річ, а й як історію.

Науковий консультант фільму етнограф Олексій Доля радить цікавитися автентичними зразками — відшукувати узори саме зі свого регіону і відшивати їх:

- Коли пішла мода на вишиванки, почали штампувати ширпотреб. Кілька років тому з Китаю завезли 400 тисяч вишиванок,. Їх замовляли наші бізнесмени, тому що там дешевше. У нас є майстри, які шиють сорочку, дійсно вкладають туди душу, а нам пропонують конвеєр.

Презентувати фільм планують у березні: покажуть у регіонах України, потім на телебаченні. А відтак запустять в мережу. Зйомки триватимуть до середини січня. Автори закликають ділитися своїми унікальними історіями вишиванок. Вони можуть увійти до стрічки.

Бюджет фільму складає 620 тисяч гривень. Трохи менше половини суми ще потрібно, тому автори просять меценатів відгукнутися, але наголошують, що з політичними партіями співпрацювати не будуть.

×