Режисер Максим Голенко
Родом з Миколаєва. Кілька років успішно працював за межами Києва. У 2013 році поставив у Луганському обласному російському драматичному театрі "Подражание вечным порокам" Юрія Каюна. За мотивам п'єси англійського драматурга Джона Гея "Опера нищего". Минулий рік закінчив виставою "Королева краси" англійського драматурга Мартіна МакДонаха у київському театрі "Золоті ворота". У Миколаївському театрі драми та музичної комедії в листопаді цього року відбулася прем'єра його соціальної комедійної вистави "Хазяїн" з п'єсою Івана Карпенка-Карого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які українські фільми варто подивитися 2017 року
До відомих постановок Максима Голенка також належать "Вій 2.0" Наталі Ворожбіт у Києво-Могилянському театральному центрі "Пасіка", "Сон смішної людини" за однойменним оповіданням Федора Достоєвського у столичному театр Франка. Та вистава-треш "Попи, мєнти, бабло і баби" миколаївського драматурга Віктора Понізова за п'єсою Джона Вебстера "Герцогиня Мальфі". Максим Голенко поставив її разом з "Диким театром". Як і цікавий проект "Афродизіак". Взяли участь акробати, гімнасти, ходулісти та актори з 11 українських театрів. Прем'єра відбулася в грудні на арені Національного цирку у столиці.
Успіх Максима Голенка – це результат послідовної роботи. Цього року він показав, що може ефективно працювати із кращими зразками світової та української літератури. Через режисерське бачення підняти твори на якісно новий рівень. Осучаснити і зберегти вічні смисли, закладені авторами.
Особливістю його режисерського стилю можна назвати любов до жанру жахів. У виставах "Вій 2.0", "Сон смішної людини", "Попи, мєнти, бабло і баби" і "Афродизіаку" довів, що повністю володіє цим жанром. До України прийшла світова тенденція популярності хоррор-шоу. Вистави Голенка збігаються із запитом глядачів.
"Театр Переселенця"
Утворився у жовтні минулого року. Серед проектів театру "Організація реальності", "Полон", "Нікому не кажи" та "Києве мій?". Працюють у форматі "театру свідків". Грають самі переселенці. Ставлять вистави у мистецькому центрі "DIYA" на столичній кіностудії ім. Олександра Довженка. Цього року презентували театр у Празі на фестивалі ім. Вацлава Гавела, в Берліні в театрі ім. Максима Горького та в Європейському домі в Лондоні.
Перший етап створення кожної документальної вистави "Театру Переселенця" - інтерв'ю. За допомогою психотерапевта, у минулому військового психолога, Олексія Карачинського збирають свідчення очевидців. Драматурги Наталка Ворожбіт і Максим Курочкін пишуть на їх основі п'єси. Ставить реконструкції особистих історії переселенців німецький режисер Георг Жено. У 2002 році він створив у Москві документальний "Театр.doc".
У червні в Театрі сучасного діалогу у Полтаві "Театр Переселенця" поставив проект "ZЛАТОМІSТО". Актори місцевих аматорських театрів зі сцени розповідали реальні історії мешканців Донбасу, які змушені були переїхати до Полтави. А в жовтні у Дніпрі та в Харкові показували виставу "Де Схід? Де Захід?" про історії переселенців, які тепер живуть у Києві. Місяць тому на Луганщині у місті Попасна за 6 днів поставили виставу "На повну гучність" у рамках проекту "Діти та військові". Залучали до роботи старшокласників Попаснянської школи №1.
"Театр Переселенця" - особлива форма соціального інтерактивного спілкування. Позбавлена звичної для нас театральності. Цей майданчик за рік утвердився як територія психологічної допомоги українцям, яких безпосередньо торкнулася війна. Герої вистав – не лише переселенці, а й волонтери і демобілізовані бійці Збройних сил. Явище соціального театру з'явилося у відповідь на брак спілкування у режимі реального часу, яке зосередилося нині віртуальних соціальних мережах. Українці потребують відчувати і співчувати по-справжньому. Глядач повинен йти на вистави такого театру підготовленим. Це не розвага і не шоу, а душевна робота — почути іншого. Гіркий досвід іншої людини дозволяє переосмислити явища і події власного життя.
Вихід за межі традиційного театрального простору
Український театр виходить за межі звичних територій роботи. Поєднує техніки різних напрямків. Не тільки в "Афродизіаку" і "Театрі Переселенця". Це світова тенденція. У березні спектакль "Оскар" столичного театру ляльок вперше на фестивалі "Київська пектораль" визнали найкращою драматичною виставою. "За найкращу режисерську роботу" окремо нагородили Михайла Урицького.
Театр і далі розширюватиме свою територію. Можна прогнозувати, що нові проекти відбуватимуться у музеях, торгових центрах. Культура нині впливає на нас значно інтенсивніше, аніж 20 років тому. Через рекламу, моду та кіно. Захоплює нові простори. Мистецтво у відповідь перестає бути елітарним. Прагне стати більш доступним для суспільства.
Нам заважає надмірна консервативність поглядів. Небажання відходити від колись знайдених прийомів і форм. А також стереотипність сприйняття українських драматургів, режисерів, акторів і глядачів.
3 
4880
Коментарі