"Російські актори повертаються в українські серіали" - Яніна Соколова

"Російські актори повертаються в українські серіали. Останні роки існував супотив. Вважалося, що ніяких росіян в жодній стрічці бути не повинно. Це минуло", - каже акторка Яніна Соколова. Розповідає про стан українського кіновиробництва.

- Як актриса знімаюся в кіно. А потім воно виходить на каналі "Росія1". І таких випадків було багато. Коли знімаюся - не кажуть, кому ця стрічка буде продана. Всі, хто у нас знімав стрічки на Росію, оговтались. Ми недавно з актором Славою Довженком були на пробах. Я числюся на сайті трибуналу ДНР, за те, що фашистка. А Слава - головний актор фільму "Кіборги". І вони нас запрошують на проби. А потім цей фільм продаватимуть на "ОРТ". Наступного дня звонить мені мій агент. Кажу йому, що сценарій крутий. Він каже, розслабся, вже є російські актори. Обличчя цих двох в усіх тутешніх серіалах світяться. А тепер вони будуть зніматися в Україні. Держава зараз фінансуватиме половину вартості серіалів. Це може врятувати. Окрім грошей вони ще й матимуть певний цензор. На законодавчому рівні теж існує рішення - зробити податок. Коли я знімалася у Франції у фільмі "Жінка", я платила податок для французів. Він становить сорок відсотків від суми гонорару, яку я отримаю. Нашим кіновиробникам у такому випадку не вигідно буде запрошувати російських акторів. Треба буде ще наганяти суму гонорару на 40 відсотків, щоб цього актора взяти. Це нас захистить. Інший варіант - спрямувати кошти від учаті російських акторів на армію, але цього ніхто не зробить, бо таким виробництвом займаються приватні компанї, - каже Яніна Соколова.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Шаровари – вже давно не Україна" - режисерка розповіла, яким має бути патріотичне кіно

- 2016 року держава дала гроші на 35 нових українських фільмів. 2017 року зняли 27 фільмів, які отримали фінансування з держбюджету. В бюджеті 2018 закладено більше 1 млрд гривень на розвиток українського кінематографу. Чи помітили ви якісні зміни в нашому кінематографі, після його підтримки державою останніми роками?

- Добре, що виділяють гроші на кіно. Але я не в захваті від формату конкурсної комісії, яка визначає, кому їх давати. Більшість членів комісії є заангажованими. Там сидять восьмеро дружбанів, які проводять вихідні разом на шашликах. А серед них дев'ятий, який подається на отримання грошей. Це прямий конфлікт інтересів. Такого бути не має. Якщо ми робимо це людським фактором, то треба запросити людей з різних сфер культури. І визначати повинні незалежні представники, а не члени одного клубу. Ми зняли спільний українсько-французький фільм під назвою "Ми солдати". Це документальна стрічка про солдатів, які повернулися з війни. Він без слів "терористи", "Путін" та "автомати". В ньому люди без кінцівок читають книжки, катаються на скутерах, кохаються. Зустрічаються з жінками, дарують їм квіти. Співають і грають на барабанах. За місяць ми покажемо його на голлівудському кінофестивалі, далі фестиваль у Римі і ще 120 кінофестів, куди ми подалися. Рік він буде кататися, а далі дамо його в прокат. Історія локальна. Цей фільм пітчингувався на отримання грошей. Їх не дали. Один з членів комісії мені сказав причину - "Яніно, цей фільм був останнім. Ми так стомилися і просто не звернули уваги". Я взялася за нього, знайшла кошти. Це приклад історії, що ожила, бо знайшлася людина, яка зацікавлена в його долі. А виграли ті, хто виграв минулого року. Це заангажовано, але всі роблять вигляд, наче все нормально.

- Кожного тижня у вас виходить програма про новий український фільм. Який з них вразив найбільше?

Один не визначу. Було кілька стрічок, очікування від перегляду яких перевершили саму стрічку. А були стрічки, які я думала, що нічого особливого, але мене вразило до самого серця. Зараз в прокаті стрічка "П'ята терапія". Це документальний фільм про Стаса Домбровського, оснований на реальних подіях. Стрічка про наркомана, який має туберкульоз та ВіЛ-інфекцію. Він розповідає свою історію. Це дуже оптимістична річ для тих, хто зіткнувся з тими страшними захворюваннями. Подивившись, вони розуміють, що життя продовжується. Причому в гарних тонах. Все залежить від тебе, а не від того, хто що скаже. Я б виділила стрічку "Будинок "Слово"- справжній прорив серед фільмів, які не завжди комфортні для глядача. Там немає екшену. Це про письменників, розстріляних або загнаних в кут більшовицькою владою. Вони жили й працювали в Харкові. Ми зараз ставимо безліч запитань, чому там більшість розмовляє російською, чому не вміють знімати. А тому що все українське сімдесят років тицялося обличчям в багнюку радянською системою. Тому зараз маємо те, що маємо.

×