Чому "Земля кочівників" отримала "Оскар": що треба знати про фільм та інших лауреатів

 

Премію "Оскар" за найкращий фільм цього року отримала драма "Земля кочівників" американської режисерки китайського походження Хлої Чжао. Також відзначили за режисуру та жіночу роль – Френсіс МакДорманд.

60-річна Ферн втратила житло і роботу через економічну кризу й закриття підприємства у промисловому містечку Емпайр у штаті Невада. У своєму фургоні вирушає в подорож Сполученими Штатами. Вивчає життя поза звичним суспільством як сучасний кочівник. Наймається на тимчасові низькооплачувані роботи – пакувальницею на складі, прибиральницею на стоянці для житлових трейлерів, працівницею фастфуд-ресторану, за сюжетом.

Загалом на 93-й церемонії вручення назвали переможців у 23 номінаціях.

Про результати премії "Оскар" та найцікавіших лауреатів Gazeta.ua розповів журналіст і сценарист Владислав Недогібченко.

Чому найкращим фільмом назвали "Землю кочівників"?

‒ Це в хорошому сенсі очікувана перемога. В основній категорії були представлені ще приємні, круті стрічки. Але саме "Земля кочівників" пропонує водночас широту тем, соціальну складову й тонкі, виважені художні методи для її розкриття. Жоден інший претендент не мав такої комбінації.

У фільмі поєднується відображення індустріального занепаду, економічної рецесії та соціальних проблем, актуальних зараз для будь-якого суспільства. На фоні глобальних процесів розгортається історія людей, які в дорозі шукають себе та одне одного. Вони розрізнені й самотні, зі своїми життєвими негараздами. Проте знаходять щось спільне серед нічого, буквально посеред поля.

Нові сенси дають ще один шанс тим, хто втратив роботу і впевненість у житті. Отримують відчуття ком'юніті у світі, де інститути більше не працюють, як раніше, а поняття "свого місця" розмивається. У цьому краса "Землі кочівників".

При цьому показано без зайвого пафосу й солодкості або навпаки – штучної драматизації. Ключова особливість у тому, що більшість виконавців у кадрі – не актори зовсім, а реальні кочівники.

Також перед нами безпрецедентна історія успіху, що надихає. Хлоя Чжао не тільки отримала "Оскар", а ще до цього була призначена постановницею наступного великого супергеройського фільму Marvel – "Вічні". Громадянка КНР, яка до 15 років навіть не жила у Штатах, знімає там успішне авторське кіно й одразу опиняється у режисерському кріслі найбільшої франшизи світу.

Як китайській режисерці вдалося настільки влучно показати американське суспільство?

‒ У цьому теж відповідь на питання, чому нагородили "Землю кочівників". Хто б міг подумати, що громадянка держави з іншого боку планети матиме такий проникливий погляд на чуже суспільство? Це несподівана фішка для людей із різних культур – досягти універсальності думки та екзистенційних поглядів.

Думаю, для Хлої Чжао мав значення особистий досвід, бо батько працював у сталеливарній компанії. Тому вона відчуває проблеми роботящої людини і постіндустріального суспільства. Також розуміє своїх героїв, бо вони для неї близькі. Каже, що тягне до аутсайдерів, бо сама з їх числа.

Чи мав 93-й "Оскар" якісь несподіванки, сюрпризи?

‒ Цього року в мене не було якихось категоричних очікувань щодо певних номінацій. Хтось вважає частково несподіваною перемогу Ентоні Гопкінса за роль у драмі "Батько". Зіграв пенсіонера, який страждає на деменцію. Але не тому, що не заслужив – це феноменальна акторська робота. Просто багато людей очікували триб'юту Чедвіку Боузману, який помер минулого року.

У багатьох категоріях були кілька стрічок, які однаково заслуговують на статуетку. На жаль, не можна нагородити усіх.

Які фільми-переможці найбільше варті уваги?

‒ "Ще по одній" – одна з найзнаковіших прем'єр минулого року. Про шкільних учителів, які беруться випивати щодня, аби підвищити настрій і продуктивність, стати щасливими. Думаю, нікого не залишить байдужим. Особливо з такою актуальною в Україні темою.

Майстерно написана, зіграна і зрежисована стрічка. Має стати справжнім джерелом натхнення для будь-якого вітчизняного кінематографіста. Нагадує, що історії звичайних людей та їхніх проблем лежать на поверхні. І їх часто можна подати на екрані тонко і сильно.

Продакшн-компанія Леонардо Ді Капріо нібито купила права на англомовний ремейк фільму. Сподіваюся, цього не буде.

"Звук металу" – міцна, емоційна картина про барабанщика, який починає втрачати слух. Через історію музиканта передає загальнолюдські цінності й почуття. Показує ситуацію, коли втрачаєш усе, що любиш. Але тобі можуть відкритися нові сенси.

Різ Ахмед продемонстрував надзвичайну акторську гру. Шкода, що фільм не отримав жодної великої творчої нагороди. Тільки за монтаж і звук.

"Мінарі" – персональна життєва історія про родину корейських іммігрантів у ще не зруйнованій американський сільській місцевості 1980-х. Ще один прояв того, як азійські кінематографісти у Штатах знаходять цікаві теми для висвітлення.

Стрічку випустила компанія А24, яка знайшла золоту нішу робити нібито маленькі історії, в яких завжди є щось особливе. Авторське кіно, зрозуміле широкому загалу. В якомусь сенсі визначає перспективи сьогоднішнього кінематографа.

"Мій учитель-восьминіг" – дивна документальна стрічка, яка є на Netflix. Не схожа ні на що, до чого ми звикли у цій категорії. Про те, як людина буквально подружилася з восьминогом і побачила в ньому нові сенси.

Які тенденції спостерігаєте на "Оскарі"?

‒ Можливість подивитися на звичні нам речі новим поглядом. Знайти свіжі контексти та творчі рішення там, де нібито все вже сказано і зроблено. Це стає реальним завдяки зміні культурного ландшафту і тій самій репрезентації, про яку часто іронізують в Україні.

Коли дивишся церемонію і чуєш в оскарівських промовах акценти з різних куточків світу – це круто. Бо завдяки цьому народжуються нові смисли, ставляться нові питання у кіно.

Останні "Оскари" – багато в чому про тріумф азійців, які у Голлівуді намацали новий художній контекст. Досліджують соціально-екзистенційні питання, зрозумілі усім націям і гендерам.

Я зараз навіть не про перемогу "Паразитів" Пон Чжун Хо минулого року. Там раптовий геній фільму робить його винятковим випадком. Плюс це суто корейська стрічка, що стала хітом у світі.

Я про "Землю кочівників" і "Мінарі". А також про "Американську фабрику", яка торік взяла "Оскар" за найкращу документалістику. Розповідає про те, як закривається американський завод, і за кілька років його купляють китайці. Завдяки цьому у Штати переїжджають китайські робітники, у яких із місцевими колегами абсолютно різні погляди на життя, амбіції, професійну етику. Але саме у цій полярності поглядів вони також знаходять нові сенси.

На цьогорічній церемонії домінували малобюджетні, камерні фільми з маленькими касовими зборами.

‒ Так, цікава тенденція. Попри це, дивишся і розумієш: велике кіно. А воно не обов'язково має бути супердорогим. Думаю, не тільки пандемія відіграла роль. Хіба що частково. Бо багато з цих стрічок створювалися ще до коронавірусу.

"Земля кочівників" - картина з найменшими касовими зборами серед усіх оскарівських "найкращих фільмів" в історії. А її режисерка тепер працює над одним із фінансово найвідповідальніших проєктів. Це прикольний факт. Показує якісь тектонічні зміни з точки зору механізмів та інститутів кіновиробництва.

Найгучніша претензія до Американської кіноакадемії, принаймні в Україні – це закиди щодо кон'юнктури та політизованості.

‒ Йдуть від того, що ми просто дике суспільство, на жаль. Це трошки смішно, адже у нас самих купа політичних, гуманітарних проблем. Дивно, що багатьох в Україні хвилює, що в Голлівуді є кон'юнктурні моменти у питанні намагання репрезентації різних соціальних та інших груп.

Нинішній "Оскар" показує хороший бік цього. Люди, на яких не так звертали увагу раніше – розповідають історії і створюють контекст, пропонують іншу оптику. Як Хлоя Чжао – лише друга жінка, що отримала "Оскар" за режисуру. Класно, коли ця можливість є. Показує, що кіно талановите не тому, що кон'юнктурне, а тому, що об'єктивно круте й цікаве.

Американська кіноакадемія відчуває свою соціальну відповідальність у виборі лауреатів. Це має бути універсальне кіно, якісне з художньої точки зору, але яке при цьому порушує важливі теми, занурюється в актуальні питання сьогодення.

Подібна відповідальність також часто є у голлівудських зірок. Розуміють, що їхній спосіб життя, меседжі, політичні погляди, громадянська свідомість можуть впливати на певну кількість людей.

Церемонія нагородження цього року зібрала найменшу кількість переглядів за всю історію премії. Чому так?

‒ Цьогоріч складно знайти інші суттєві причини, окрім пандемії. Рейтинги "Оскара" системно падають останніми десятиліттями. Але цього разу різниця – більш ніж удвічі. Аудиторія трансляції становила 9,8 млн глядачів замість 23,6 млн минулого року. Це "заслуга" пандемічного світу і того, що багато кінопроцесів застигли.

Те, що "Оскар" глобально втрачає рейтинги і стає менш популярним – наслідок змін медіаландшафту. У людей з'являються нові інтереси. Кіно стає менш масштабним і масовим, окрім блокбастерів.

Раніше переможці премії були загальнокультурним must see. Навіть для тих, хто не сильно цікавився кінематографом. Зараз ця аудиторія частково переключилася на щось інше. Наприклад, "Оскар" порівнюють із церемонією нагородження найкращих відеоігор року The Game Awards. У них рейтинг навпаки – щороку зростає.

Що має запропонувати Україна, щоб потрапити на "Оскар"?

‒ Як показують тріумфатори з різних країн світу останніх років – потрібне вміння цікаво розповідати локальні історії, але при цьому актуальні для всіх.

У "Паразитах" корейці бачать більше смислів і посилань, ніж світовий глядач. Але йому фільм теж зрозумілий на фундаментальному рівні.

Те саме стосується "Ще по одній". Подібна стрічка про українського вчителя цілком можлива. Так, з іншими контекстами. Це не буде кіно про успішного колись героя Мадса Міккельсена, який живе у симпатичному будинку. Але все одно легко уявити в наших реаліях.

У цих кінематографах знайшли потрібну кіномову й майстерність. У нас поки що проблеми передусім з якістю драматургії. Немає школи. Наше фестивальне кіно тримається на окремих талантах і зазвичай не настільки глядацьке.

Треба знайти в собі сили створювати небанальні, але людські історії. Не дуже складні у виробництві, але із загальнозрозумілими цінностями. Вибудувати школу, яка буде навчати все це правильно робити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські кіношники не хочуть розмовляти ні про що інше, крім війни

×