Поет Олег Лишега показав, як, будучи дуже делікатною людиною, можна чинити спротив, - вважає поетеса і перекладачка Катерина Девдера. В інтерв'ю журналу "Країна" вона поділилася десятьма книгами, які вважає улюбленими.

"По суті Олег Лишега – поет однієї книжки. У 1989 році виходить його книжка "Великий міст". Потім у наступних перевиданнях він просто її вдосконалює і розширює змінюючи назву. Яку б із його книг ми не взяли, там буде те саме ядро, тому що це книга його життя. І це класний підхід: Лишега дуже обережно ставиться до слів і все життя їх шліфує.

Я не є людиною, яка піде на барикади, в мені цього немає. Але водночас я не хочу відчувати себе ганчіркою. Образ Лишеги мені близький – це людина, яка є дуже делікатною, але яка може чинити спротив", - зазначила Катерина Девдера.

"Лишега був другом Грицька Чубая у Львові. У 1971 році КДБ знаходить їхній мистецький альманах "Скриня", і його та інших людей виключають з університету і в різні способи карають. Лишегу відправляють спочатку в Підмосков'я, потім в Бурятію. Коли повернувся, працював у Києві художником-декоратором Голосіївського парку, був декоратором на кіностудії у Лаврі. Лишега пише такі вірші, ніби Радянського Союзу взагалі не існує.

 

Перший його цикл "Зима в Тисмениці" - про його дитинство. Тисмениця була колись таким же відомим містом, як Івано-Франківськ. Славилася майстрами, які робили шуби. Тисмениця Лишеги – це засніжене містечко, де мисливці повертаються з лісу, де пахне вичинкою шкур. Це все можна уявляти, як полотна Брейгеля. Вірші його – як пісні Сковороди. Вони дуже статичні.

Але потім він переїжджає в Київ, і тут з'являється інша стилістика, інший світ. Тут він пише довжелезні вірші, і зізнається, що хоче писати вірші на великих білих стінах Лаври, як на сувоях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Літературно-мистецьку періодику ХХ століття перевели в цифру

Лишега магічним чином поєднує міфічність і реальну дійсність. Коли я вперше прочитала його вірш "Лебідь", уявила, ніби хтось бере тебе за руку на початку літа і веде в сосновий ліс. Ви ідете під повним місяцем, краєвиди змінюються, і раптом ви вже не в лісі, а на березі Балтійського моря, де лебідь тріпоче крильми, і ти бачиш ці бризки води. Лишега показує низку картин, як кадри з фільмів, і їх можна дивитися".

 

Інтерв'ю з Катериною Девдерою читайте в журналі "Країна".

×