"Ната тут живе! Я її чекаю. Бачте – вазонок на вікні!" – Ірина Вікирчак, фіналістка "Новели по-українськи"

Публікуємо твір "Вазонок" фіналістки конкурсу "Новели по-українськи" Ірини Вікирчак.

Повний текст новели:

Щур мружився проти сонця і прискіпливо вдивлявся в єдине вікно на рівні другого поверху на глухій, облізлій стіні старого особняка, що, насправді більше справляв враження аварійного, ніж жилого. А коли Ромко з Кольою наблизились, голосно вдав, ніби має дуже важливу бізнес–розмову по мобільному. Ясна річ, ніякого бізнесу він не мав. Так собі, бідолаха, місцевий божевільний, молодий хлопець.

Він завжди тут стоїть? – здивовано спитав Ромко. Минулого літа, як я приїжджав, тільки тут його і бачив. Ну і ше на базарі пару раз.

Шось нічьо не міняється в цих Заліщиках. Як п'ять років тому зразу після школи поїхав до предків в Канаду, так тут все і є. Слухай, а в тому будинку часом не Натка з Б–класу жила? Вроді як, тоже з мамкою звалила.

Чуєш, Щур, там ніхто не живе! Йди додому!

Щур спершу вдав, шо не почув, чи не втямив, що це до нього, скористався тайм–аутом, повільно так розвернувся і майже істерично вигукнув:

Живе! Ната живе! Я її чекаю. Бачте – вазонок на вікні! Бачте? Якби вона його не поливала, він би засох! Може, її зараз і нема, але вона приходе!

Останнє оте "еее" було неприємне, та ще й злилося із бамканням годинника на ратуші. Вірніше, не на ратуші, бо її як такої не було більше, "совєти демонтували", а на старому католицькому костелі. "Бам–бам–бам".

Третя година, – видихнувши, сказав Ромко і копнув камінчик, що покотився вниз вулицею. Ладно, пішли лазити. До Дністра ходи.

– Чуєш, старий, може скажемо йому нарешті, що вазонок насправді – пластиковий?

Твір ще одного фіналіста можна прочитати за посиланням.

×