Четвер, 16 березня 2017 14:37

"Нас переконують, що все можна купити: нову нирку, новий гумовий х...й. Тільки викладай за це гроші"
7

Фото: Сергій Старостенко

Гурт "Хамерман знищує віруси" цьогоріч святкує 20 років. Один з лідерів гурту Володимир Пахолюк каже, що епатажному панк-гурту завоювати свою аудиторію було непросто.

Серйозність - це в певному сенсі фікція. Мутки мови. Це штука, яка насправді нічого не означає, і вона може прочитатися тільки на фоні нібито несерйозності.

Коли ми переїхали в Київ, нас тут на перших порах ніхто не знав. Ми виступали на розігріві інших гуртів. Люди не розуміли, що відбувається. Доводилося достукуватися до цієї аудиторії і робити спроби порозумітися. Тепер ми виходимо - люди уже заряджені. Ми уже не просто ідіоти в жіночих трусах, а культова група.

Коли працювали у спортивному виданні, ви активно займалися спортом. Це ваша життєва позиція чи видання заохотило?

У мене насправді в житті все періодами. Я ніколи не займався чимось постійно. Через це дуже сильно страждаю. Взимку, наприклад, постійно черево збільшується. Влітку багато овочів і легко тримати себе в формі. Плюс тримають у тонусі концерти. Ти ж не можеш вийти на сцену в такій поганій формі, як Вєрка Сердючка — обвислим і товстим. У нас у групі роль людини, яка змирилася зі звичайною фізичною формою, грає Альберт. А я повинен тримати марку.

Серйозність - це в певному сенсі фікція. Мутки мови. Це штука, яка насправді нічого не означає, і вона може прочитатися тільки на фоні нібито несерйозності

Восени починається сезонна депресія. Природно, алкоголь. Він зовсім відбиває бажання тренуватися. Тому до нового року ти вже ходиш з брюшком. Уже скучаю за теплом, коли я перестану бухати і щоранку починатиму з виснажливого фізичного навантаження.

Ви казали, що ваш гурт 20 років намагається витягнути людей із зони комфорту і спонукати їх думати.

Я, власне, через це і не хочу зараз повертатися у ЗМІ. Не хочеться просто прийти на роботу і писати про шампунь. Тоді як є набагато важливіші питання, на які хочеться знайти відповіді. Я радий, що маю на це час, сім'ю і розуміючу дружину.

Автор: Сергій Старостенко
 

Вона прихильниця ХЗВ?

Навпаки. Перед кожною репетицією каже: "От уяви, якщо в школi сина дiзнаються про твiй гурт, про костюми, про матюки?" "Не хвилюйся, - кажу. – Ми з директрисою френди у ФБ. Усi про все вже давно знають". Познайомився з Ольгою, коли працював сторожем у дитячому парку. У мене були різнокольорові шкарпетки, обидві діряві, порване пальто з подраним рукавом, тому що я на нього дражнив собак - підпрацьовував дресирувальником. Пам'ятаю, тижня два до того не купався. Гуляв із собакою, зайшов у гості, а там була вона.

Дружина перед кожною репетицією каже: "От уяви, якщо в школi сина дiзнаються про твiй гурт, про костюми, про матюки?" "Не хвилюйся, - кажу. – Ми з директрисою френди в ФБ. Усi про все вже давно знають".

Вона - мій книжковий фільтр. Я вже давно сам не вибираю книжок. Дружина читає, а потім мені підсовує. Дуже зручно.

А ви їй можете порадити кіно.

Так. Але вона рідко дивиться те, що дивлюся я. Тут ми йдемо паралельними курсами. Але я стежу за Кейт Уінслет і Джейком Джилленхолом - її улюбленими акторами, і підсуваю відразу як тільки щось нове з їх участю з'являється.

Дивитеся сучасне українське кіно?

Коли дивився "Плем'я", не міг позбутися відчуття, що бачу наші 80-ті. Я ще у 1980-х роках переситився цією чорнушною темою. Я не хочу на це дивитися знову. І справа не в депресняку. Річ у тому, в які місця це кіно б'є. От я не хочу, щоб мене били в ті місця. Я готовий дивитися серйозні фільми, які вивертають душу. Але це, блін...

На які мозолі наступає?

Я часом уявляю, як почувався б, якби жив у Середньовіччі. Їдеш кудись у справах, а тут тебе спиняють посланці короля і кажуть: "Вова, бери свою сокиру і пішли мочити англійців", наприклад. Ти виходиш, і тобі тупо стріла в лоб.

Я не хотів би потрапити в той час. Все-таки зворотня сторона гуманізації - хороша. Ми можемо принаймні не йти на війну, якщо не хочемо.

Ці фільми пробуджують у мені спогади про первісні часи прямо на тілесному рівні. Коли не було ніяких правил, коли тебе просто могли заввиграшки зрівняти з землею. Зараз хоча б є менти, є друзі, є адвокати, яким можна подзвонити. Ну хоч якісь видимі правила. Примат бездумної сили мене реально лякає.

Найбільший страх для мене - опинитися там, де немає смислу. Це просто жах, страшніше за який бути не може.

Автор: Сергій Старостенко
 

Таке траплялося?

Часом нахлинає відчуття, що немає берегів, що немає якорів, що ти сам по собі. Тобі немає за що схопитися. А сам ти нічим не є. Ти не цементуєш реальність.

У такому разі радять хапатися за дім всередині себе.

А хрін там! Тільки за Бога можна хапатися. Ми найчастіше помічаємо Бога за якимись проблемами. Поранив ногу, обійшлося без ампутації, навернувся на машині і вижив, лише тоді людина думає - Бог є! А я згадую своє весілля чи народження дитини - це ж сто відсотків доказ Божої присутності.

Я упоротий православний. У нас була дуже хороша класний керівник - Олена Сергіївна. Замість якоїсь кінченої політінформації, якою нас пічкали ті радянські некрофіли, вона нам на уроці прочитала Євангеліє. І все. Це чарівна книжка. Я охрестився у православній церкві. Я належу до п'яти відсотків людей, які не просто свічки ставлять.

Культура нашого життя — це культура тотальної смерті, відчуття і передчуття смерті в повітрі витає, як туман. Людину переконують, що все замінне: завжди можна отримати нову нирку, нові штани, новий гумовий х...й. Тільки викладай за це гроші. В цьому купівельному угарі людина починає вірити, що ніякої смерті немає. І потім дуже дивується, що смерть практично скрізь

Капіталізм змушує нас забути про смерть і думати, що так триватиме весь час. Насправді ж культура нашого життя — це культура тотальної смерті, більше того, відчуття і передчуття смерті в повітрі витає, як туман. Забувати про це не можна. Нас програмують ходити по магазинах і чимбільше споживати. Людину переконують, що все замінне: завжди можна отримати нову нирку, нові штани, новий гумовий х...й. Тільки викладай за це гроші. В цьому купівельному угарі людина починає вірити, що ніякої смерті немає. І потім дуже дивується, що смерть практично скрізь.

Ви її теж боїтеся?

Я про це весь час думаю. Не страшно, а страшенно шкода, що доведеться на якийсь час розлучитися з дорогими людьми. Шкода до сліз. Але померти треба. Інакше ти вічно житимеш неповноцінним. Це все так чудово придумано.

Культура смерті у світі різна. Китайці досі бережуть таблички з іменами сотень поколінь своїх родичів і перечитують їх по поминальних днях. А ми від сили пам'ятаємо імена прабабусь. Бо для нас смерть - це забуття.

Я якийсь час жив біля цвинтаря і обійшов його вздовж і впоперек. Тому що там рівні доріжки, сосонки, свіже повітря і ніяких машин - дуже зручно з маленькою дитиною гуляти. Читаєш епітафії, і волосся від тих написів дибки стає. "От і все...". Бляха! Відразу згадується КПСС у 1980-ті, коли партійні чиновники почали один за одним помирати. Ті всі поховальні марші і депресія - це якесь позбавлення смислу життя людини взагалі. Ще й через це я не люблю совок.

А може все бути інакше. У мене інше до цього ставлення. На цвинтарі можу вінків безхозних набрати для кліпу. Беру їх зі смітників. Їх і так уже викинули. Якось ми з моїм другом після Великодня ідемо по цвинтарю, бачу на могилах цукерки. Беру ті цукерки, які для мене і покладені, а він на мене дивиться так, ніби я оградку на брухт спилюю. Наші люди не розуміють, що можна робити, а що ні. Для чого тоді ті цукерки там лежать?

Автор: Сергій Старостенко
 

Як змінилися ваші відчуття за 25 років без совка?

Я принциповий песиміст, для мене стакан завжди наполовину порожній і ця половина призначена не мені. Совок нікуди не подівся. Так що нам усім, хто виросли в СРСР і всотали радянські правила гри, потрібно померти.

Друге. Відповідно до теорії мовних актів, подолати розрив між змістом висловлювання і власне актом говоріння неможливо. Іншими словами, ми завжди будемо говорити не те, нас завжди будуть розуміти не так. Може, всі ці iсторiї про долар по 10 і про безвіз відбуваються через те, что ми неправильно все розуміємо? Нам казали одне. А ми подумали інше. ЦІ всі непорозумiння призводять нас до емоційніх катастроф и емоційніх чорних дір.

Тобто, ми живемо в даремних очікуваннях?

Ми живемо в ситуації, коли по-інакшому і бути не може. І з цим нічого не поробиш. Я до політики ставлюся з холодним серцем. У мене на носі два нових альбоми, проблеми сина в школі, бо він дорослішає. Який на хер Трамп?

Читайте також: "Альберту на клавіші сипалися з костюма хробаки. А глядачі думали, що ми в кролячих шубах"

Мій кум - один із засновників проекту "Наші гроші". Це сайт, де вони розслідують історії з розпилами державних коштів. Читаєш i розумiєш, що вже давно заховати нічого. Ті самі схеми: всі пиляють бабки. Мені це не цікаво. Буде цікаво, коли вже нарешті всiх посадять. Цунамі рухається повільно, зате швидко накриває. Колись це таки має статися.

Зараз ви читаєте новину «"Нас переконують, що все можна купити: нову нирку, новий гумовий х...й. Тільки викладай за це гроші"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 676
Голосування Прем'єру якого українського фільму ви очікуєте найбільше?
  • "Червоний" реж. Заза Буадзе
  • "Припутні" реж. Аркадій Непиталюк
  • "Коли падають дерева" реж. Марися Нікітюк
  • "Люксембург" реж.Мирослав Слабошпицький
  • "Її серце" реж. Ахтем Сеітаблаєв
  • "Сторожова застава" реж. Юрій Ковальов
  • "Рівень чорного" реж. Валентин Васянович
  • "Брама" реж. Володимир Тихий
Переглянути