Найкращі фотографії зробив бухим - Віктор Марущенко

14

У Києві після тривалої хвороби пішов із життя видатний фотограф Віктор Марущенко. Згадуємо його найзнаковіші світлини та висловлювання щодо Києва, Чорнобиля, професії та майбутнього.

 

Якщо чесно, все у цій професії я робив з егоїстичних мотивів. Почав займатися фотографією, щоб не ходити на роботу на 9-ту ранку. Кажеш: "Я пішов знімати". Тебе три дні немає. Потім приносиш три фотографії, які зняв за пів години.

 

Я часто відмовляю людей займатися фотографією для заробітку. Пояснюю, що це складно. Вийде не відразу й не в усіх. А якщо і вийде, то є ризик перестати мислити творчо в гонитві за заробітком. Багато хто кидає фотографію. Я цьому дуже радий. Вони продовжують знімати на телефон сім'ю, але амбіції в них зникають.

Найкращі фотографії я зробив, коли був бухий. З'являється такий кураж! Я пив із тими, кого знімав, а знімав тільки тих, з ким дружив. Багато хороших ідей народжуються під легким кайфом. Потім, звичайно, на тверезу вони можуть виявитися нереальними.

Сучасна фотографія — це картинка плюс ваше висловлювання. Тому що гарних фотографій сьогодні роблять дуже багато, але вони вже не працюють самі собою. От тому дуже важливо, що ти хочеш сказати.

Треба якось виховати в людей повагу до фотографії як до мистецького твору. Треба запустити сюди знання. Освіта потрібна. Бачите, ми досі не можемо перетравити квадрат Малевича. Хоча там треба сторінку прочитати, а то й цілу книжку. А яка реакція в нас? "Це ж кожен дурень може намалювати".

Я багато років живу на дві країни. Воджу в Європу екскурсії, щоб показувати українцям, що там відбувається. Тому, думаю, моя роль - бути провідником у цьому світі для всіх охочих. Підключати тих, кому це цікаво, до міжнародного контексту.

У середині 1990-х у вихідні дні стали перекривати Хрещатик. У цьому знімку є атмосфера моменту. Загальні веселощі, ларьки торгують на розлив паленою горілкою. У цій країні треба бути п'яним постійно, інакше все буде похмуро.

Я звернув увагу на те, як змінилися деякі спальні райони. Наприклад, Троєщина. Колись люмпенський район. У ньому жили люди, які якось приїхали із села та створили там свою субкультуру. Насіння і т.д. Їх впізнавали з першого погляду. Зараз же там досить багато нових дорогих будинків, біля яких стоять дорогі авто.

Найефективніший український інвестор - це український народ. Саме за рахунок його рабської праці живе Україна.

Я працював на компанію Кучми як особистий фотограф. Але лікарів цікавіше фотографувати, ніж політиків. Від лікарів хоч якась користь була. Можна було домовитися маму відвести на консультацію.

Чорнобиль - похмуре враження залишилося від усього. Від перших днів, коли ми приїхали до піонертабору. Сиділи в їдальні. Там стояла така тиша. Муху чути було. Усі навколо фізики-ядерники. Усі розуміли, яку дозу хапанули.

Коли переглядаєш знімки Майдану, особливо моменти протистояння, згадується фраза Роберта Капи: "Якщо ваші фотографії недостатньо гарні - значить, ви були недостатньо близько". Багато наших фотографів, знімаючи Майдан, підходили дуже близько. Ризикували життям. Проявляли мужність і громадянську позицію. Майдан прекрасно зняли. Але далі війну не знімають. І справа не в тому, що наші фотографи не можуть цього зробити. Справа у відсутності соціального замовлення.

Наша країна справді системно не архівує минулого. У нас, якщо фотограф помер, вважай, архів пропав. А в усьому світі, якщо фотограф помер, відкривається музей або фонд. Питання архіву взагалі дуже важливе. Як людина, яка за свою кар'єру багато що зняла на соціальну тематику, я дуже гостро це переживаю. На щастя, у мене є Facebook. Це фактично сімейний альбом.