Українську книгу вперше представили на популярному Паризькому книжковому салоні, який відкрився у п'ятницю 16 березня в виставковому комплексі Порт де Версаль. Про те, як проходили літературні події, розповіла українська письменниця Лариса Денисенко.

"Емблема Паризького книжкового салону 2012 року (Paris, Salon du Livre) – книжковий голуб. Сторінки розгортаються наче крила. Книжковим голубом почуваєшся й сам. Простір, велич, це крите приміщення схоже на небо. Й на письменників там чекають, як на поштових голубів", - розповідає Лариса.

"Крім письменників, видавців та книгарів тут можна зустріти всіх: зірок політики, мистецтва та спорту. Зокрема, в один з днів проводилися дебати за участі відомого французького футболіста на тему користі книжок для всебічного розвитку людини. Він не тільки був одним з головних спікерів, він читає. Як не важко в це повірити, але людина, котра віртуозно стукає ногами по м'ячу, читає книжки і закликає робити це інших".

"Біля відомої французької письменниці Амелі Нотомб відбувається перфоманс, на перший погляд це звичайна фотосесія перед автограф-сесією. Але розумієш, що все заплановано, читачів більшає, напруження зростає, читачі переминаються з ноги на ногу, готуються стартувати з книжками в руках, щоб як тільки можна – наблизитися до улюбленої письменниці. Видавці, що застосовують гламурні підходи піару, цілком задоволені", - описує далі Денисенко.

"Вражає стенд Конго. Гордовиті, шикарні в національних костюмах учасники. Чудові видання для дітей, про природу, белетристика. Книжки оформлені так, що хочеться все і негайно купити для подарунків".

"Ми, українські письменники – Марія Матіос, Євгенія Кононенко, Тимофій Гаврилів, Ірися Ликович, Євген Положій, Антон Кушнір та я – презентуємося на Салоні вперше. Перед нами – шикарний зал, нас слухають земляки, котрі підтримують нас. Тут французькі та інші видавці, зокрема, з видавництв "Galimard" та "Noir Sur Blanc", французи. Нас знімає кореспондент з "Le Figaro". Ірина Дмитришин та перекладачі декламують наші тексти французькою, і здається, що так і має бути. І віриться, що буде й надалі. От тільки серед публіки не має представників української амбасади, котрі витребували 4 запрошення, але часу підійти так і не знайшли. Можливо, це і найкраще, але відчуваєш за них – сором, бо це також – України. Як наші тексти. Як і ми. А ми на відміну за них – відчуваємо відповідальність за свою батьківщину", - закінчила вона.

×