Український переклад нової книги Пауло Коельйо "Адюльтер" вийде друком напередодні Форуму видавців у видавництві "Клуб Сімейного Дозвілля".
Перший наклад твору славетного бразильця складе 20 тисяч примірників. Книга українською, увійде в перші п'ятнадцять світових перекладів роману, до продажу "Адюльтер" надійде під час Форуму видавців у Львові.
Сюжет нової книги Коельйо "Адюльтер", розгортається навколо жінки на ім'я Лінда. На перший погляд вона має все: коханого чоловіка, чарівних дітей, успішну кар'єру. Але одного дня Лінда усвідомлює, що таке життя, про яке інші тільки мріють, їй несила терпіти. Все, що вона відчуває, — це сама порожнеча. Чим можна зарадити, коли, здається, усі мрії здійснилися й більше нема чого бажати? Зустріч із Жакобом, її колишнім бойфрендом, пробуджує в жінці забуту пристрасть і гостроту почуттів. Але рано чи пізно доведеться зробити вибір. Можливо, найважливіший у житті.
Про унікальну історію створення своєї нової книги Пауло Коельйо розповів наступне: "Подружня зрада - це одна з тих речей, що їх, як показує статистика, зробив у своєму житті кожен третій. Я не стверджую, що це - ви, але така статистика. І ця делікатна тема існуватиме доти, доки існуватиме інститут шлюбу. Скільки пар розлучилося через те, що не змогли подолати цей складний момент. І тоді я написав цю книгу. Спочатку я не планував писати книгу, я лише хотів провести онлайн-дискусію, але потім я сів, у мене в голові з'явилася ідея, і я почав писати. Книга вийшла ніби підвішеною в повітрі, і вона немовби залучає вас до відвертого обговорювання цієї теми. От про що моя нова книга під назвою "Адюльтер". Сподіваюся, вам сподобається і ви з цікавістю й розважливо поміркуєте на цю тему".
Пропонуємо до Вашої уваги уривок з нової книги Коельйо "Адюльтер":
Щоранку, коли я розплющую очі на так званий "новий день", мене опановує бажання знову заплющити їх і не підводитися з ліжка. Але підводитися треба.
У мене чудовий чоловік, глибоко в мене закоханий, який володіє значним фондом капіталовкладень і щороку ― навіть усупереч своєму бажанню ― фігурує в списку трьохсот найбагатших людей Швейцарії, що публікується на сторінках часопису "Підсумки".
Я маю двох синів, які становлять "сенс мого життя" (так кажуть мої подруги). Щоранку я повинна напоїти їх кавою й відвести до школи, ― за п'ять хвилин пішої ходи від нашої домівки, ― де вони навчаються за повною програмою, дозволяючи мені працювати й розпоряджатися своїм часом. Після уроків філіппінська доглядальниця опікується ними доти, доки мій чоловік і я повернемося додому.
Мені подобається моя служба. Я журналістка й працюю в поважній газеті, яку можна прочитати на всіх перехрестях Женеви, де ми живемо.
Раз на рік я вирушаю на вакації разом з усією родиною, переважно в райські місцевості з чудовими пляжами, в "екзотичні" міста з убогим населенням, яке спонукає нас почуватися ще багатшими, привілейованими й облагодіяними життям.
Я досі не відрекомендувалася. Зроблю це з великою приємністю. Мене звати Лінда. Маю тридцять один рік віку, один метр сімдесят п'ять сантиметрів зросту, шістдесят вісім кілограмів ваги і вдягаюся в найкраще вбрання, яке можна купити за гроші (завдяки безмежній щедрості мого чоловіка). Розбуджую бажання в чоловіків і заздрість у жінок.
Проте щоранку, коли розплющую очі й дивлюся на цей ідеальний світ, про який усі мріють, та мало кому вдається завоювати його, я знаю, що день буде для мене катастрофою. До початку цього року я ні про що не замислювалася, лише тішилася життям, хоч іноді й відчувала провину в тому, що маю більше, ніж заслуговую. Але одного чудового дня, готуючи вранішню каву для всіх (пригадую, уже була весна й квіти почали розквітати в нашому садку), я себе запитала: "Невже все так і має бути?"
Мені не слід було ставити собі таке запитання. Але в цьому винен один письменник, у якого вчора я брала інтерв'ю і який під час нашої розмови сказав:
― Мені зовсім нецікаво бути щасливим. Я волію підкорятися пристрасті, хоча це й небезпечно, бо ми ніколи не знаємо, що чекає на нас попереду.
Я тоді подумала: бідолаха, він ніколи не почувається задоволеним. Йому судилося померти в смутку й гіркоті.
Наступного дня я зрозуміла, що мені ніколи нічого не загрожувало й не загрожуватиме.
Я знала, що чекає на мене попереду: ще один день, який нічим не відрізнятиметься від попереднього. Пристрасть? Атож, я кохаю свого чоловіка, і це гарантовано убезпечує мене від депресії відчувати, що я живу з кимось лише задля грошей, задля дітей або про людське око.
Я живу в найбільш упевненій у собі країні світу, усе в моєму житті впорядковане, я добра мати й добра дружина. Я здобула суворе протестантське виховання й намагаюся передати його своїм дітям. Я не вчиню жодного хибного кроку, бо знаю, що можу все зіпсувати. Я все роблю з максимальною ефективністю і з найменшою особистою участю...
1 
4880
Коментарі