Ми стільки часу живемо під тиском, що майже полюбили цей стан - білоруський культуролог

25 березня в Білорусі відзначили День волі. Саме цього числа у 1918 році Білоруська Народна Республіка оголосила про свою незалежність.

З приходом до влади Олександра Лукашенка в середині 1990-х День волі став для білорусів приводом вийти на вулиці й площі, щоб показати свою незгоду з авторитаризмом.

Лише в столиці Мінську вчора затримали більше 200 чоловік. І це незважаючи на те, що опозиція через жорсткі репресії режиму тимчасово припинала масові вуличні протести проти нелегітимного обрання Лукашенка на черговий президентський строк. 15 діб отримала навіть дівчина в якої міліція помітила біло-червоно-білі шкарпетки.

Пропонуємо послухати головні гімни білоруського музичного спротиву.

"Радыё Свабода", гурт Ulіs

- Я б назвав цю пісню головною в нашому музичному спротиві, - каже білоруський культоролог Максим Жбанков. - Вийшла 1990-го на платівці "Краіна доўгай белай хмары".

Це була спроба промовляти актуальною на той час музичною мовою про своє, болюче, важливе. "Радыё Свабода" як текст цікавий тим, що все звучить доволі абстрактно: "Над нами білий стяг". Чому білий? Хотілося, аби був біло-червоно-білий. Але ж дивіться, колір теперішньої нашої революції саме білий. Виходить, що це порожній простір, який можна заповнити своїми діями, справами, боротьбою. Це дуже сильний, цікавий, виразний образ саме тому, що позначає певне поле можливостей.

"Радыё Свабода" - це посилання на хвилю, заборонену в радянські часи. Через неї ми вчилися бути іншими, європейцями в певному смислі. Хай це було і американське радіо, але білоруська студія звучала з чеської Праги. Композиція "Радыё Свабода" давала враження неспинного руху. Образ радіостанції дуже цікавий, настільки, що при ясності і простоті, давав можливість кожному його розуміти по-своєму.

"Паветраны шар", гурт N.R.M.

Чудова історія, яка має спільність із трагедією 1995 року, - продовжує Жбанков. - Тоді з території Польщі в небо Білорусі залетіла повітряна куля з американцями. З усього видно було, що туристи заблукали. Вітром їх несло в бік військової авіабази. Прикордонники підняли бойовий вертоліт і збили кулю. Загинуло двоє аеронавтів, зокрема 68-річний колишній пілот, який пройшов Другу світову, війну у В'єтнамі, Суецьку кризу.

Тобто пісня "Паветраны шар" про те, що у своїй кулі ти можеш бути вільним, летіти куди захочеш, але завжди знайдеться той, хто буде в тебе стріляти.

Лідер гурту N.R.M. Лявон Вольський - головний лірик білоруського рок-н-ролу. Він театр в одній особі. Я колись жартівливо сказав, що в ньому поєднуються блазень і пророк. Час від часу вони по черзі записують альбоми.

Починав він як національний гард-рокер у групі "Мроя". З 1994-го був N.R.M. - гурт іншої генерації, більш просунутий, не такий громіздкий. Мелодійний з певними реверансами у бік гранжу.

Проєкт "Крамбамбуля" був відповіддю на заборону на професію для національних рок-музикантів початку 2000-х. Чорні списки ці, до речі, існують і досі. У нас досі саджають рокерів за вуличні виступи, судять за пісні.

"Крамбаубля" виглядав як весільний оркестр із жартівливими піснями про алкоголь, у форматі карнавалу. Виступали на корпоративах, тобто музиканти могли продовжувати виступати і заробляти творчістю. Такий собі партизанський рок-н-рол комфортного формату.

Сольний Лявон Артурович останнього часу - це розлучення з масштабними проєктами. Вихід на особисте авторське висловлювання. Випускає психологічний декаданс, хоча завжди був змагаром, партизаном. Думаю, що це все-таки були скоріше ознаки кризи тих часів, коли здавалося, що все так і залишиться і ми ніколи не побачимо іншої Білорусі. Зараз виглядає все інакше.

У теперішній ситуації вельми популярним стають так звані народні хори, коли люди виходять на вулицю чи у крамницю і співають "Магутны божа". На початку 1990-х пісню розглядали як можливий гімн Білорусі, Лукашенко залишив радянський. Але найчастіше виконують пісні Вольського.

"Слуцкая брама", гурт Krama

Присвячена пам`ятці архітектури XVIст. у Несвіжі. Це місто у теперішній Мінський області колись було однією із резиденцій Радзівілів - найстарішого, найзаможнішого роду Великого Князівства Литовського. Білоруси вважають, що Слуцька брама є одним із символом їх країни, по ній можна вивчати історію. Ці ворота Несвіжа були чи не першою будівлею в стилі бароко на території ВКЛ. Під час війни з Московською державою 1655-го Слуцька брама зазнала значних пошкоджень. Після чого Несвіж на декілько років звільнили від державних податків і армійських постоїв аби місто мало можливість відбудуватися. 1706-го вже шведи фактично зрівняли з землею обороні споруди Несвіжа. Відродитися наче Фенікс з попелу брама змогла лише 1788-го за сприяння князя Кароля Станіслава Радзивілла. "Пане Коханку", як ще називали в народі цього могутнього магната славився своїми дивними вчинками й витрачанням коштів на різноманітні бздури. Наприклад, влітку міг засипати сіллю всі довколишні дороги аби покататися на санях.
Із своєї замкової каплиці Радзівіл переніс в браму ікону Божої Матері.
Римо-католицькі меси відбувалися в ній до приходу радянської влади 1939 року. За СРСР, як культову споруду Слуцьку браму хотіли знести, але врятував пам'ятку дефіцит житла у поруйнованому під час Другої світової Несвіжі. На місця знищеного нацистами єврейського гетто в місто приїздили люди з усього СРСР, але даху над головою для усіх не вистачало. Знести Слуцьку браму й хотіли, бо через неї неможливо було провести автомобільну магістраль. Але, дивом, радянська влада пошкодувала пам'ять про "проклятих панів" і організувала круговий рух навколо історичних воріт Несвіжа.
Тепер брама,як і багато століть тому прикрашає дорогу на Слуцьк. Це містечко відоме антибільшовицьким повстанням. У листопаді — грудні 1920 року приблизно місяць армія БНР, що складалися в основному з місцевих селян, чинила опір каральним акціям червоної армії. Після хвилі національного відродження в кінці 1980-х частиною білоруського суспільства дата 27 листопада відзначається як День Героїв. Офіційна влада Білорусі ігнорує історичне значення антибільшовицького повстання точно так, як і все, пов'язане з Білоруською Народною Республікою.

"ЛаЛаЛаЛа", спільний проєкт "Народны Альбом"

Поруч з очевидними лідерами рок-сцени Ulіs, N.R.M. Krama важливу роль до початку 2000-х грали спільні музичні проєкти, зокрема на вірші Міхала Анемподистова. В них брали участь головні альтернативні музиканти країни. А на той час білоруський рок був важливішим за всіх політологів, економічні прогнози.

Фактично сонгбуком білоруської ідентичності став "Народны Альбом". Особисто знав російськомовних бізнесменів, які після цієї платівки приходили до білорущини.

Дія платівки відбувається у міжвоєнній Західній Білорусі. Це територія, через яку проходили з одного боку німці з поляками, з іншого - російські комуністи. Територія, на якій весь час відбувалась боротьба не лише політичних, а й культурних впливів. "Народны Альбом" - це романтичний портрет білоруського прикордоння, дисидентського, контрабандистського, багатомовного. Бо на платівці звучать не лише білоруські, але й польські і єврейські слова.

Це історія багатошарового поліфонічного всесвіту, який існує напередодні дуже потужних катаклізмів - Другої світової й приходу радянської влади.

Звучить цікаво, бо не пропаганда, не політичне висловлювання. Скоріше, це поетичне рок-н-рольне осмислення нашої долі, перспектив і загального стану свідомості.

Коли ви хочете зрозуміти Білорусь, починати треба з "Народного альбому".

"Прэзыдэнт, ідзі дамоў", гурт "Новае Неба"

Пісня з'явилася 1995-го, напередодні референдуму, який ініціював новообраний Олександр Лукашенко. За його підсумками отримав право розпустити парламент, російській мові надали статус другої державної, повернулися радянські символи.

Лідерка гурту "Новае Неба" Кася Камоцька досі залишається авторитетною особою, хоча записується значно менше. Більше зосередилась на продюсуванні документального кіно. Тому здається, що емігрувала в Польщу. Але Кася - той випадок, коли у білоруського музики його сценічна роль, публічна позиція абсолютно з'єднана з особистим вибором. За кордоном неможливо писати пісні, для яких важлива енергетика білоруської партизанської впертості, незгоди з тиском і здатності протистояти. Ми стільки часу живемо під тиском, що майже полюбили цей стан. Часом додає відчаю, а часом сили, бо ми знаємо, як може бути, і нас це не лякає.

×