Ми не йдемо до європейської цивілізації, а належимо до неї - філософ

Шукати себе і свою культуру в тіні мертвого російського хутора – це шлях у нікуди.

Так вважає філософ Вахтанґ Кебуладзе. Про це розповів під час дискусії навколо книжки "Мости замість стін, або Що об'єднує українців?" У ній зібрані есеї 20 українських інтелектуалів. Обговорення відбулося в рамках 27-го "Форуму видавців" у Львові, пише журнал "Країна".

"У Києві є пам'ятник, який вважаю найважливішим в усій Україні, - каже Кебуладзе. - Це колона Магдебурзького права на Набережному шосе. Засвідчує однозначно, що ми не йдемо до європейської цивілізації, а належимо до неї.

Магдебурзьке право - це вільні середньовічні міста, убезпечені стінами від навали варварів. Але й мали мости, аби бути поєднаними з іншими цивілізованими містами. Так створилася європейська цивілізація, а прообразами були давньогрецькі поліси. Тому маємо безпосередній зв'язок із традицією, яка сягає, як кажуть, колиски нашої цивілізації.

Стіни – це те, в чому втілюється одна з головних цінностей європейської цивілізації – безпека. Натомість мости є втіленням іншої цінності – свободи. Але виявляється, що коли наша свобода загрожена – нам потрібні стіни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна є проблематичним суспільством - Дністровий

Мені не потрібна рефлексія щодо радянського. У мене є серйозне, глибоке й раціональне ставлення, яке можна позначити одним словом – огида. Коли чую про радянські мультики, підступає нудота. Ніякого сентименту до дитинства немає і не було.

Як нам ставитися до Радянського Союзу? У нас є прекрасна формула – як сучасні німці до нацистської Німеччини. Можемо використати їхній приклад. Бо ми теж програли у Другій світовій. Позбулися одного тоталітаризму й були захоплені іншим – російським більшовизмом. Нам треба усвідомити, що це жахливий режим, який треба деконструювати. У собі насамперед.

Немає окремо совєтської спадщини, окремо Росії. Це все деструктивна Російська імперія. Тут не випадає шукати якісь мости. Вони загрозливі. Треба дослухатися до слів Юрка Андруховича. У колонці "Любов та ненависть у Києві" у січні 2014-го написав, що ненавидіти вбивць не аморально.

Бентежить, що в нашій культурній спільноті є побоювання - що ж ми робитимемо без великої російської культури. Чи не перетвориться наша на якусь хуторянську. Цей острах і є проявом хуторянства. Бо російська реальність усе більше перетворюється на мертвий хутір на чолі з кровожерливим упирем. Причому Путін не як особистість, а колективний.

Як виглядав російський павільйон на торішньому Франкфуртському книжковому ярмарку? На стенді висів іконостас письменників, як у совєтських школах. Починався, ясно, з Пушкіна. А закінчувався Висоцьким. Хоч би як ставитися до нього, але, даруйте, він помер 40 років тому. Це важливий меседж, саморозкриття, зізнання організаторів павільйону, що відтоді в Росії нічого немає. Велика література закінчилася. Тому давайте не будувати туди мости - культурні, політичні, економічні. Давайте від цього нарешті відходити.

Нам не судилося іншої ідентичності, окрім сучасної європейської політичної нації. Це наша історична, природна спадщина. Якщо ми здійснимося, як чехи чи поляки, як словенці чи хорвати – то відбудемося. І політичному плані, і в культурному, і в будь-якому іншому".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 1 жовтня.

×