"Мініскульптурі "Привида Києва" труть скельця, щоби краще бачив ворогів" – авторка проєкту "Шукай"

Ідея встановлювати скульптурки в Києві з'явилась, коли в Ужгороді побачила їхні мініскульптурки. Їх робив скульптор Михайло Колодко. Зараз він живе в Будапешті і встановлює свої роботи там.

За рік почала робити перші кроки. Захотіла трішки переоформити ідею та через скульптури розповідати історію Києва. Тобто, щоб одна фігурка розповідала один конкретний факт з життя столиці. 2018 року почали з котлети по-київськи. Зараз встановлено вже 37 скульптурок. Люди їх шукають і дізнаються щось нове про столицю. Мета проєкту – щоб мешканці Києва знали своє місто. Його історію, історію людей, які вплинули на столицю.

Немає проєктів, які втілювати легко. "Шукай" отримує дозволи на встановлення, домовляється про фінансування і співпрацює з меценатами та скульпторами. Це цікавий шлях.

Маю список задумів, які постійно поповнюю. Якісь ідеї подають меценати. Якісь – підказують клієнти на екскурсіях чи скидають підписники мого інстаграму та фейсбуку. Я завжди вдячна за це. Читаю книжки про Київ, відвідую музеї, спілкуюся з істориками. Я в постійному пошуку. Від моменту затвердження ідеї з меценатом до відкриття скульптури проходить три місяці.

Після 24 лютого меценатів побільшало, бо люди, які виїхали за кордон, зараз ще більше хочуть зробити щось для Києва. Буду рада, якщо після цього інтерв'ю прийдуть нові зацікавлені меценати. Хочу, щоб цього року скульптурок було уже 40.

Коли прочитала про "Привида Києва", написала в соцмережах, що ми обов'язково маємо присвятити йому мініскульптурку. Це такий важливий образ для нас, українців. Він дає надію і почуття захищеності, адже над нашими головами є сміливі і такі вправні воїни. Після "Привида Києва" працюємо над скульптуркою не воєнною. Подивимося, як буде далі.

Стежу за поведінкою людей, які віднаходять наших "шукайчиків". Скульптурки завжди хочеться потерти та загадати бажання. Ми повністю легалізували це бажання і для кожної скульптурки придумуємо нові прикмети. Одна з традицій, яка мені подобається, це велопробіги, присвячені пошукам наших скульптурок. А також коли дітям в школі дають завдання відшукати скульптурки, намалювати і розказати історію про символ.

Дівчина, яка відшукала київську плінфу – така цегла, з якої побудовані Золоті ворота та Софія Київська, потерла скульптурку її і зовсім скоро придбала собі квартиру. Бажання здійснюються.

Вважаю себе киянкою. Народилася в Ізмаїлі, але з 9 років кожне літо проводила в Києві, а в 16 років переїхала назавжди. Відчуття дому з'явилося одразу, як вступила в інститут.

Смітники, туалети, провела б реконструкцію вулиці Дмитрівської. Пішла б до "Агентів змін" та "Мапи реновації", і робила би все, що вони пропонують і за що стоять.

У кожного екскурсовода на сайті написано, що він закохує в те місто, яке показує. Це основна місія всіх гідів і це дуже правильно і здорово, коли людина презентує місто, тому що любить і його, і людей. Вважаю, що закохати у місто можна тих людей, які цього хочуть. І стільки років мені вдається це робити, бо дуже ретельно ставлюся до того, як позиціонувати себе і свої екскурсії. Відповідно, приходять ті люди, яким підходить мій формат. Коли до мене приходить мотивована людина, яка хотіла екскурсію, сама її придбала і хоче розібратися в історії Києва, вона отримає це від мене. А коли на екскурсію приходять люди, які не люблять Київ і які ненавидять ходити в принципі, таких, на жаль, я насильно не закохаю. І ніхто цього не зробить.

Завжди аналізую, як ще точніше я можу посилювати свій меседж. Тому, наприклад, торік остаточно скасувала продаж подарункових сертифікатів, а в цьому році започаткувала збірні екскурсії за розкладом. Часто-густо подарунковий сертифікат потрапляє в руки людей, які на екскурсію не хотіли. Їм її просто подарували, а отже треба йти, бо буде неповага до тієї людини, яка вручила сертифікат.

 

Можливо, це здивує, але є люди, які не люблять екскурсії. Я їх розумію, якщо чесно. Бо репутація у слова "екскурсія" так собі. Всі пам'ятають шкільні або ті, де бубонять вивчений напам'ять текст, де нудно, де нічого не чути, де не можна поставити питання. Я працюю трішки в іншому стилі, я люблю свою роботу і людей. Я перетворюю професію екскурсовода на рок-стар, щоб люди заряджалися і хотіли й надалі досліджувати місто. Але людина на екскурсії має бути мотивована, має хотіти її, в ідеалі має сама за неї сплатити. Тоді все функціонуватиме, як годинник. Я працюю для тих, хто хотів саме до мене, а люди отримують задоволення, бо перед ними людина, яка виконує свою роботу із захопленням. Всі одне одного надихають.

Важливо знайти свого клієнта, якому підходитимеш саме ти і твій продукт. Тому мої збірні екскурсії – це те, що зараз мене неймовірно надихає та тримає в тонусі. Бо працюю з місцевими. З тими, хто живе в Києві роками, а може, і все життя. Місцевих треба дивувати, на відміну від турів для іноземців – бо для них все вперше: і Хрещатик, і Андріївський узвіз. Тому екскурсоводи часто люблять працювати саме з іноземцями, бо їх легше здивувати. Спробуйте показати Ярославів Вал тому, хто на ньому виріс. Оце задачка із зірочкою і я намагаюся її вирішувати вже багато років. Певно, це і є секрет того, що я займаюся цим вже сім років і не перегораю – до мене переважно приходять ті люди, які цього хочуть.

 

Ще раз впевнилася, що хочу жити тільки тут. Переживала за все одразу і, авжеж, за Софію Київську, яка стоїть стільки років і яка встояла перед усім. І перед цими покидьками з Росії встоїть.

Іноземці зазвичай дуже тактовні і толерантні, вони ніколи не скажуть, що щось було жахливо, або їм щось не подобається. Тому зворотній зв'язок зазвичай тільки хороший. Вражають люди, які тримають маленький і середній бізнес: кав'ярні, магазинчики тощо. Креативність наших людей, сервіс. Район Золотих воріт люблять найбільше: тут тобі і парки, і готелі, і сніданки на будь-який смак.

Місцевим – розповідати цікаві історії про людей, які жили і працювали в столиці і про київських меценатів. Іноземцям – показати якомога ширше місто з усіх сторін: історія Києва за 5 хвилин, архітектура, їжа, івенти, люди. А зараз і воєнна історія Києва.

Всі. Бо їх створювала за своїм бажанням, без тиску ззовні. Працюю сама, мене не продають туристичні агенції, для яких я робила би те, чого не хочу. Є просто маршрут, який я найчастіше проводжу, або проводила до повномасштабного вторгнення. Для іноземців, наприклад, бо їм потрібен оглядовий базовий тур. Зараз маю переважно екскурсію під назвою "Золотий район", бо багато куди в Києві поки що не можна ходити. А тут в мене є локації, які працюють і які можна відвідувати.

Ще не знаю, чи буде окремо воєнний маршрут, але вже зараз потрошки розповідаю про Київ під час різних подій, частиною яких він був.

Тиждень тому о 6:30 ранку я прокинулася від вибухів, які на власні очі побачила з вікна. Вже вдруге. Я випила заспокійливе і о 9:30 вже вийшла на дві екскурсії. Ми маємо жити, працювати. Київ стоїть, стояв і стоятиме. Мене надихають зараз усі воїни, усі люди, які так багато роблять для нашої перемоги. Мені потрібно тільки правильно налаштувати свій робочий графік і висипатися. З останнім складно, але це наша нова реальність. Давайте не втомлюватися від війни, знаходьмо баланс між відпочинком і роботою. Продовжуймо працювати і жити.