До Конституційного Суду України надійшло конституційне подання 46 народних депутатів України щодо неконституційності норм законодавства про вкладення контрактів з працівниками державних та комунальних закладів культури, а також щодо конкурсного відбору керівників закладів культури.
Депутати оскаржують конституційність положень першого речення частини другої, частини третьої статті 20 Закону України "Про театри та театральну справу":
"Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладення контрактів. Формування кадрового складу художнього та артистичного персоналу державних та комунальних театрів здійснюється на конкурсній основі".
абзаців першого, другого, третього частини другої статті 21 Закону України "Про культуру":
"Керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ним контракту на 5 років за результатами конкурсу. Трудові відносини з професійними творчими працівниками державних та комунальних закладів культури оформлюються шляхом укладення контрактів. За результатами конкурсу з переможцем укладається контракт строком від одного до трьох років".
і абзацу першого пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" № 955– VІІІ:
"З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу".
Автори подання заявляють, що строковий як форму трудового договору було поширено абсолютно на всіх працівників відповідної сфери без диференціації в залежності від особливостей та характеру виконаної роботи. Також законодавець не визначив критерії, на основі яких визначається строк угоди, умов, які мають бути обов'язковими для укладення контракту і причин не продовження контракту. Дане питання фактично віднесено до дискреційних повноважень роботодавця, необмежених жодними законодавчими критеріями.
Законодавець фактично уможливив безпідставну відмову у зайнятті посади або звільнення з неї (не продовження дії контракту).
Оскаржувані норми не забезпечують балансу інтересів співробітника, який знаходиться в більш слабкому становищі щодо роботодавця, і інтересів роботодавця, що суперечить положенням частини першої та другої статті 43 Конституції України.
Додамо, Конституційне подання грунтується на науково-консультативних висновках науковців-викладачів Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також правових позиціях Конституційних судів інших країн.
4 
4880
Коментарі