"Критика фільму "Гіркі жнива" - продовження інформаційної війни росіян проти України - Наталя Дзюбенко-Мейс

Майже всі дивилися фільм Стівена Спілберґа "Список Шиндлера", присвячений трагедії Голокосту. Картина отримала одностайне схвалення критиків та глядачів. Не в останню чергу завдяки оптимістичному фіналу цієї страхітливої кінооповіді. Та мало хто, принаймні з моїх знайомих, наважився на перегляд драми британця Марка Германа "Хлопчик в смугастій піжамі". Історія показана очима 8-річного сина коменданта концентраційного табору Бруно. Він випадково знайомиться із своїм однолітком євреєм Шмуелем. По різні боки огорожі вони стають друзями. Коли родина знову переїжджає, Бруно вирішує попрощатися зі Шмуелем. Робить підкоп і заходить на територію табору. Обох хлопчиків ловлять і відправляють до газової камери.

Це зворушливий, чесний фільм. Настільки страшний у своїй правді, наскільки й трагічний. Не всі психологічно можуть його витримати. Образи жаху буквально впиваються в мозок, від них важко звільнитися.

В усних свідчення очевидців Голодомору, опублікованих в численних збірниках, чимало подібних трагічних історій. Це готові сюжети. Переконана, їхня екранізація не викликала б заперечень, навіть в основних політичних опонентів цієї теми. Маю на увазі російську ідеологічну машину. Бо той, хто зміг би досидіти до кінця кіносеансу, мусив би визнати і художню вартість і гуманістичний пафос такої стрічки. Що і трапилося з "Хлопчиком…" Деякою мірою, це ж трапилося і з "Гіркими жнивами". Чимало моїх друзів чесно визнали, що їм страшно йти на фільм про Голодомор.

Голод в Україну прийшов разом із ленінськими продзагонами, більшовицькими ордами, радянською владою. Смерті мільйонів у 1921-1923 роках, далі повільне затухання. А з 1927-го в Україні знову починає набирати страхітливих обертів маховик голодних смертей. Який доходить апогею у 1932-1933 роках. Війна і знову — голод 1946-1947 років. А разом неможливість сказати про це, навіть пошепки. Від цього страху ми не звільнилися досі. Це уже на генетичному рівні, у нашій підсвідомості.

Свідчення очевидців – найстрашніше, найважче для дослідників. Бо щоразу маєш справу з окремим людським життям, особистісними переживаннями. Художнику іще складніше, бо перед ним стоїть завдання типовому характеру надати індивідуальних рис. І бути правдивим. А гірка правда якраз і полягає в тому, що в історії цього антиукраїнського народовбивства не можливий оптимістичний фінал.

"Гіркі жнива" — історія навіть не села, а невеликого хутора. Історики добре знають, що саме жителі українських хуторів були найстійкішими, найнепоступливішими у своїй боротьбі з колгоспним закріпаченням. Чимало з них тікали на шахти, в казахські степи, свідомо йшли на смерть. Але не у новітнє рабство. Творцям фільму, канадцям українського походження, вдалося висвітлити історичну правду без викривлень. Високо оцінюю цю кінороботу. І з нетерпінням чекаю на мистецькі твори на цю тематику від тутешніх українців.

Фільму закидають перевантаження штампами. Українські вишиванки, дівчата, які танцюють, Купальська ніч з її незмінними віночками на воді. Стрічка, адресована насамперед зарубіжному глядачу. Мета — показати історію українського села, як носія національних цінностей. Тому автори фільму обрали найпоширеніший, характерний відеоряд.

Здається, що картина українського села до Голодомору надто ідилічна, барвиста. Це звернення до міфу і водночас його творення.

Пшеничні поля, на яких працювали власники. Чепурненькі дівчата, ставні юнаки. Надто чистенькі – дорікають критики… Ненатурально. Українці обов'язково повинні бути в якомусь дранті і вимазані багнюкою. А ще голодні і босі.

Я переконана, як переконана була в цьому і моя бабуся, яка розповідала про Голодомор, що життя до нього було іншим. Співучішим, яскравішим, кольоровішим. Це був світ добра і високих духовних цінностей.

В центрі "Гірких жнив" - романтична історія кохання. Таке бачення для багатьох критиків чомусь неприйнятне. Заважає показати історію вимирання цілих сіл і хуторів. Очікувалася розлога і гнітюча панорама суцільного мороку, в якому навік покірно зникають українці і Україна. Без боротьби, без опору.

Але в центрі усіх оповідей про головні історичні події люди. Говоримо про Трою, а згадуємо Париса і прекрасну Єлену. Становлення Риму не обходиться без романтичної історії Антонія і Клеопатри. Практично в центрі кожного більш-менш вартісного мистецького твору – людські історії, висвітлення вічних цінностей, серед яких найвищою, найживотворящою є людська любов.

Саме вона - любов до дітей, до батьків, до родини, до коханих, до землі і була тим єдиним джерелом сили, яка дозволила українському народу вижити в часи лихоліття 1930-х. Любов піднімала чоловіків на боротьбу, а жінок штовхала на немислимі прояви жертовності.

Певною мірою. Я би злукавила, коли б сказала, що у фільмі нема недоліків. В інший час, в іншій ситуації можна би було проаналізувати, наприклад, надто спрощене протистояння добра і зла, адже фахова критика річ нормальна, природна і необхідна.

І те, який арсенал використовують вітчизняні кінокритики й інтелектуали демократичного Заходу не може, не дивувати. Закиди і звинувачення, які висувають проти цього фільму, стосуються далеко не мистецьких прийомів чи зображальних засобів. Адже фільм не претендує на повноту картини чи на роль наукового документа. Це історія двох людей, які із смертельної косовиці винесли своє кохання. Обкрадені, але чисті, нескорені душі.

The Hollywood Reporter, The Irish Times, The Northwest Indiana Times, San Francisco Gate, National Review, Sidney Morning Herald – це далеко неповний перелік західних видань, які не пошкодували своїх шпальт для розгрому цієї стрічки. На фільм "Гіркі жнива" з людоїдським азартом дружно накинулися спершу західні, потім вітчизняні медіа.

Критика йде по наростаючій, фільм розсмикали на епізоди, деталі і звинуватили у всіх смертних гріхах. Зокрема авторитетне кіновидання The Hollywood Reporter написало, що настільки поганий фільм міг бути лише результатом неправильних амбіцій, а добрі наміри авторів зазнали поразки перед безпорадним втіленням історичної драми.

Газета The Irish Times назвала фільм "епічною потворністю, настільки жахливою, що це варто побачити". На думку рецензента, стрічка є патріотично-марнославним проектом, і шляхетні просвітницькі наміри авторів не виправдовують її. Також "Гіркі жнива" вважає дилетантським кіно San Francisco Gate.

Олексій Росовецький у своїй статті на "Телекритиці" зазначив, що картина розпадається на дві нерівні частини: на пронизливу мелодраму і на шаблонний вестерн. На його думку, стрічка є антисемітською, а також підводить глядача до висновку, що українцеві по-справжньому добре лише за межами України. Переповнені огульною критикою і українські видання, які витратили чимало зусиль та часу, щоб донести і навіть "творчо" розвинути думку західних фахівців.

Все з єдиною метою – поховати у зародку в українського глядача навіть думку переглянути картину, самостійно скласти свою оцінку. Повсюдно категоричні висновки, безапеляційні присуди на зразок того, що тема Голодомору взагалі не підйомна і нецікава для мистецтва кіно.

Безперечно. Недарма, одним із консультантів під час зйомок фільму був відомий в Україні і світі історик Орест Субтельний. Прообраз головної героїні фільму – мати режисера Джорджа Менделюка. Рятуючись від голоду, вона дійшла з Харкова до Львова в пошуках хліба і свободи. "Вона розповідала, як люди стояли ночами в чергах за хлібом і, щоб не впасти від знесилля, спиралися на тих, що стояли попереду. А її шкільна подруга померла від голоду просто під час уроків, сидячи за партою", – розповідав Джордж Менделюк у своїх численних інтерв'ю.

Образ матері режисера став вирішальним і у виборі актриси на головну роль: "Пісню "Місяць на небі", що лунає у фільмі, мені співала мама, коли я був маленьким, а Саманта Баркс співає також". Та й сцени, які нібито не "пов'язані з його особистою біографією", виписано достатньо точно, політично коректно.

Незначних фактологічних чи хронологічних зміщень не уникнути. Якщо зважати, якої кількості тем намагалися торкнутися творці картини. Це і жіночі бунти, спротив, селянські повстання, розстріляне відродження, катівні НКВС, дитяча безпритульність, руйнування духовних підвалин, знищення церкви і її служителів, агресивне зросійщення.

Звідси і певна умовність деяких мізансцен, коли колосальний матеріал втискають у один-два кадри. Але все це зробили на одному болючому наскрізному нерві. Так, це наша історія. Кожен може до неї додати щось своє, уточнити, договорити. І в цьому сила картини.

Начитавшись, я звісно потерпала за долю цього фільму. Та все ж: "Нехарактерно і малоймовірно, але лишається фактом, "Гіркі жнива" в топі за відвідуваністю та касовими зборами в Україні" - такі заголовки сайтів, що відстежують фінансові збори в кінотеатрах України. Фільм дивним чином вирвався в лідери українського кінопрокату навіть за відсутності будь-якої позитивної реклами.

І навіть такий неймовірний, практично ще небачений у нашій новітній історії розгром кінострічки, не відбив бажання українців самостійно скласти думку, що ж так роздратувало наших і зарубіжних інтелектуалів. Я сама свідок, як молодь виходила з кінотеатру – схвильована, зі сльозами на очах. Уже не кажучи про людей старшого віку, які не так часто то й ходять у кінотеатри.

У цьому випадку немає великої честі, щоб підтакувати різним "підголоскам". Треба набратися мужності захистити те справжнє, що поки що маємо. Прийде час – поставлять інші, сильніші могутніші фільми, в яких світові відкриють страшну правду Голодомору у всій його масштабності. Та все ж саме ця стрічка завжди буде одним із перших зарубіжних художніх фільмів про українську трагедію, які торкнулися людських сердець.