Ексклюзиви
Вівторок, 21 березня 2017 17:25

"Критика фільму "Гіркі жнива" - продовження інформаційної війни росіян проти України - Наталя Дзюбенко-Мейс

Автор: miok.lviv.ua
  Письменниця, дружина дослідника Голодомору, американського історика Джеймса Мейса Наталя Дзюбенко-Мейс
Письменниця, дружина дослідника Голодомору, американського історика Джеймса Мейса Наталя Дзюбенко-Мейс

В прокаті 45 країн йде канадська історична драма "Гіркі жнива". Це перший англомовний художній фільм про Голодомор в Україні 1932-1933 років. Своїми враженнями від картини ділиться письменниця, дружина дослідника Голодомору, американського історика Джеймса Мейса Наталя Дзюбенко-Мейс.

Чи вдалося показати масштаби Голодомору?

Майже всі дивилися фільм Стівена Спілберґа "Список Шиндлера", присвячений трагедії Голокосту. Картина отримала одностайне схвалення критиків та глядачів. Не в останню чергу завдяки оптимістичному фіналу цієї страхітливої кінооповіді. Та мало хто, принаймні з моїх знайомих, наважився на перегляд драми британця Марка Германа "Хлопчик в смугастій піжамі". Історія показана очима 8-річного сина коменданта концентраційного табору Бруно. Він випадково знайомиться із своїм однолітком євреєм Шмуелем. По різні боки огорожі вони стають друзями. Коли родина знову переїжджає, Бруно вирішує попрощатися зі Шмуелем. Робить підкоп і заходить на територію табору. Обох хлопчиків ловлять і відправляють до газової камери.

Це зворушливий, чесний фільм. Настільки страшний у своїй правді, наскільки й трагічний. Не всі психологічно можуть його витримати. Образи жаху буквально впиваються в мозок, від них важко звільнитися.

В усних свідчення очевидців Голодомору, опублікованих в численних збірниках, чимало подібних трагічних історій. Це готові сюжети. Переконана, їхня екранізація не викликала б заперечень, навіть в основних політичних опонентів цієї теми. Маю на увазі російську ідеологічну машину. Бо той, хто зміг би досидіти до кінця кіносеансу, мусив би визнати і художню вартість і гуманістичний пафос такої стрічки. Що і трапилося з "Хлопчиком…" Деякою мірою, це ж трапилося і з "Гіркими жнивами". Чимало моїх друзів чесно визнали, що їм страшно йти на фільм про Голодомор.

Складність висвітлення цієї теми в тому, що цей жах і абсолютне звірине пекло, яке відбулося на наших землях, потрібно олюднити. Дати обличчя, голоси, характери. Виписати повільне згасання розуму, людського духу однієї конкретної людини.

Голод в Україну прийшов разом із ленінськими продзагонами, більшовицькими ордами, радянською владою. Смерті мільйонів у 1921-1923 роках, далі повільне затухання. А з 1927-го в Україні знову починає набирати страхітливих обертів маховик голодних смертей. Який доходить апогею у 1932-1933 роках. Війна і знову — голод 1946-1947 років. А разом неможливість сказати про це, навіть пошепки. Від цього страху ми не звільнилися досі. Це уже на генетичному рівні, у нашій підсвідомості.

Свідчення очевидців – найстрашніше, найважче для дослідників. Бо щоразу маєш справу з окремим людським життям, особистісними переживаннями. Художнику іще складніше, бо перед ним стоїть завдання типовому характеру надати індивідуальних рис. І бути правдивим. А гірка правда якраз і полягає в тому, що в історії цього антиукраїнського народовбивства не можливий оптимістичний фінал.

"Гіркі жнива" — історія навіть не села, а невеликого хутора. Історики добре знають, що саме жителі українських хуторів були найстійкішими, найнепоступливішими у своїй боротьбі з колгоспним закріпаченням. Чимало з них тікали на шахти, в казахські степи, свідомо йшли на смерть. Але не у новітнє рабство. Творцям фільму, канадцям українського походження, вдалося висвітлити історичну правду без викривлень. Високо оцінюю цю кінороботу. І з нетерпінням чекаю на мистецькі твори на цю тематику від тутешніх українців.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни з українцями, як садисти з мазохістами - Скрипка

Чи можна сказати, що образи героїв вийшли занадто схематичними? Як це можна було б виправити?

Фільму закидають перевантаження штампами. Українські вишиванки, дівчата, які танцюють, Купальська ніч з її незмінними віночками на воді. Стрічка, адресована насамперед зарубіжному глядачу. Мета — показати історію українського села, як носія національних цінностей. Тому автори фільму обрали найпоширеніший, характерний відеоряд.

Здається, що картина українського села до Голодомору надто ідилічна, барвиста. Це звернення до міфу і водночас його творення.

Так – образи селян архетипні. Вони такими і лишилися в пам'яті свідків. Коли їхні долі розкололися на до і після Голодомору.

Пшеничні поля, на яких працювали власники. Чепурненькі дівчата, ставні юнаки. Надто чистенькі – дорікають критики… Ненатурально. Українці обов'язково повинні бути в якомусь дранті і вимазані багнюкою. А ще голодні і босі.

Я переконана, як переконана була в цьому і моя бабуся, яка розповідала про Голодомор, що життя до нього було іншим. Співучішим, яскравішим, кольоровішим. Це був світ добра і високих духовних цінностей.

Чому наявність любовної лінії в центрі сюжету виправдана?

В центрі "Гірких жнив" - романтична історія кохання. Таке бачення для багатьох критиків чомусь неприйнятне. Заважає показати історію вимирання цілих сіл і хуторів. Очікувалася розлога і гнітюча панорама суцільного мороку, в якому навік покірно зникають українці і Україна. Без боротьби, без опору.

Але в центрі усіх оповідей про головні історичні події люди. Говоримо про Трою, а згадуємо Париса і прекрасну Єлену. Становлення Риму не обходиться без романтичної історії Антонія і Клеопатри. Практично в центрі кожного більш-менш вартісного мистецького твору – людські історії, висвітлення вічних цінностей, серед яких найвищою, найживотворящою є людська любов.

Саме вона - любов до дітей, до батьків, до родини, до коханих, до землі і була тим єдиним джерелом сили, яка дозволила українському народу вижити в часи лихоліття 1930-х. Любов піднімала чоловіків на боротьбу, а жінок штовхала на немислимі прояви жертовності.

Чи вдалося авторам фільму створити цілісний образ українського селянства, показавши опір народу?

Певною мірою. Я би злукавила, коли б сказала, що у фільмі нема недоліків. В інший час, в іншій ситуації можна би було проаналізувати, наприклад, надто спрощене протистояння добра і зла, адже фахова критика річ нормальна, природна і необхідна.

Але у цьому разі йдеться про масовану політичну атаку на знищення фільму. Чітко проглядається арсенал російської інформаційної мілітарної машини проти України.

І те, який арсенал використовують вітчизняні кінокритики й інтелектуали демократичного Заходу не може, не дивувати. Закиди і звинувачення, які висувають проти цього фільму, стосуються далеко не мистецьких прийомів чи зображальних засобів. Адже фільм не претендує на повноту картини чи на роль наукового документа. Це історія двох людей, які із смертельної косовиці винесли своє кохання. Обкрадені, але чисті, нескорені душі.

Чому критику фільму можна назвати масованою політичною атакою?

The Hollywood Reporter, The Irish Times, The Northwest Indiana Times, San Francisco Gate, National Review, Sidney Morning Herald – це далеко неповний перелік західних видань, які не пошкодували своїх шпальт для розгрому цієї стрічки. На фільм "Гіркі жнива" з людоїдським азартом дружно накинулися спершу західні, потім вітчизняні медіа.

Критика йде по наростаючій, фільм розсмикали на епізоди, деталі і звинуватили у всіх смертних гріхах. Зокрема авторитетне кіновидання The Hollywood Reporter написало, що настільки поганий фільм міг бути лише результатом неправильних амбіцій, а добрі наміри авторів зазнали поразки перед безпорадним втіленням історичної драми.

Газета The Irish Times назвала фільм "епічною потворністю, настільки жахливою, що це варто побачити". На думку рецензента, стрічка є патріотично-марнославним проектом, і шляхетні просвітницькі наміри авторів не виправдовують її. Також "Гіркі жнива" вважає дилетантським кіно San Francisco Gate.

Олексій Росовецький у своїй статті на "Телекритиці" зазначив, що картина розпадається на дві нерівні частини: на пронизливу мелодраму і на шаблонний вестерн. На його думку, стрічка є антисемітською, а також підводить глядача до висновку, що українцеві по-справжньому добре лише за межами України. Переповнені огульною критикою і українські видання, які витратили чимало зусиль та часу, щоб донести і навіть "творчо" розвинути думку західних фахівців.

Все з єдиною метою – поховати у зародку в українського глядача навіть думку переглянути картину, самостійно скласти свою оцінку. Повсюдно категоричні висновки, безапеляційні присуди на зразок того, що тема Голодомору взагалі не підйомна і нецікава для мистецтва кіно.

Саме висвітлення такої дискусійної проблематики небажане, бо ж не доведено, що Голодомор мав місце, як зумисний, рукотворний. Як протиукраїнський геноцид.

Чи можна сказати, що кожен епізод фільму має фактологічне підґрунтя? Заснований на реальних історіях жертв Голоду 1932-1933 року?

Безперечно. Недарма, одним із консультантів під час зйомок фільму був відомий в Україні і світі історик Орест Субтельний. Прообраз головної героїні фільму – мати режисера Джорджа Менделюка. Рятуючись від голоду, вона дійшла з Харкова до Львова в пошуках хліба і свободи. "Вона розповідала, як люди стояли ночами в чергах за хлібом і, щоб не впасти від знесилля, спиралися на тих, що стояли попереду. А її шкільна подруга померла від голоду просто під час уроків, сидячи за партою", – розповідав Джордж Менделюк у своїх численних інтерв'ю.

Образ матері режисера став вирішальним і у виборі актриси на головну роль: "Пісню "Місяць на небі", що лунає у фільмі, мені співала мама, коли я був маленьким, а Саманта Баркс співає також". Та й сцени, які нібито не "пов'язані з його особистою біографією", виписано достатньо точно, політично коректно.

Незначних фактологічних чи хронологічних зміщень не уникнути. Якщо зважати, якої кількості тем намагалися торкнутися творці картини. Це і жіночі бунти, спротив, селянські повстання, розстріляне відродження, катівні НКВС, дитяча безпритульність, руйнування духовних підвалин, знищення церкви і її служителів, агресивне зросійщення.

Звідси і певна умовність деяких мізансцен, коли колосальний матеріал втискають у один-два кадри. Але все це зробили на одному болючому наскрізному нерві. Так, це наша історія. Кожен може до неї додати щось своє, уточнити, договорити. І в цьому сила картини.

Чи вдасться авторам фільму в англомовного глядача, який ніколи не чув про Голодомор, створити після перегляду цілісне уявлення про трагедію?

Цілісне – звісно ж ні. Це не наукове дослідження і не звинувачувальна промова. Це художній твір, в якому зображені кати і жертви, винуватці, призвідці Голодомору і конаючий люд в товарняках, на вулицях сіл і міст.

Фільм викликає одночасно співчуття, жаль та захоплення – в цьому його надзавдання. У нинішній ситуації, коли в Україні ллється кров наших співгромадян, наших бійців – це дуже важливо.

"Нам необхідно підтримати ініціативу канадських українців, які намагаються донести історію Голодомору-геноциду до західного глядача та українців у світі. І не так важливі несхвальні відгуки, як те, що вони є і їх так багато. Важливо, що ці відгуки з'явилися масово. Отже, зачепило, Бо таки ніде правди діти: Європа мовчала, коли Україна тихо з голоду помирала. А деякі західні інтелектуали дозволили собі абсолютно неетичні зауваження. Про це також необхідно говорити. Ці відгуки, як своєрідна провокація, виклик на двобій. У черговий раз доводиться спостерігати протистояння правди і брехні, добра і кривди. Фільм "Гіркі жнива" - своєрідний виклик і заклик до нас, нині живучих, думаймо, гадаймо й про своє дбаймо" - це відгук на фільм Олесі Онишко, працівника Національного Меморіалу жертв Голодомору. А письменник Василь Портяк пише : "А щодо тих, хто так і не побачив "образу пекла на українських землях...". Вони свого часу не хотіли бачити самого пекла. Не добилися цього ні Ґарет Джонс, ні Джеймс Мейс. А тепер про фільм пишуть, що "трагедія України заслуговує на кращий фільм." Ну що ж... Хто хоче, вади знайде, навіть для об'єктивної критики. Але фільм є і таки змушує говорити про цю нашу трагедію. Велика дяка за це!"

Чи відчуваєте належну увагу вітчизняного глядача до стрічки? На який суспільний резонанс фільму очікували?

Начитавшись, я звісно потерпала за долю цього фільму. Та все ж: "Нехарактерно і малоймовірно, але лишається фактом, "Гіркі жнива" в топі за відвідуваністю та касовими зборами в Україні" - такі заголовки сайтів, що відстежують фінансові збори в кінотеатрах України. Фільм дивним чином вирвався в лідери українського кінопрокату навіть за відсутності будь-якої позитивної реклами.

З'ясувалося, що свідомістю українців нині не так то й легко маніпулювати.

І навіть такий неймовірний, практично ще небачений у нашій новітній історії розгром кінострічки, не відбив бажання українців самостійно скласти думку, що ж так роздратувало наших і зарубіжних інтелектуалів. Я сама свідок, як молодь виходила з кінотеатру – схвильована, зі сльозами на очах. Уже не кажучи про людей старшого віку, які не так часто то й ходять у кінотеатри.

У цьому випадку немає великої честі, щоб підтакувати різним "підголоскам". Треба набратися мужності захистити те справжнє, що поки що маємо. Прийде час – поставлять інші, сильніші могутніші фільми, в яких світові відкриють страшну правду Голодомору у всій його масштабності. Та все ж саме ця стрічка завжди буде одним із перших зарубіжних художніх фільмів про українську трагедію, які торкнулися людських сердець.

Більше вражень про фільм "Гіркі жнива" читайте в наступному номері журналу "Країна".

$20 млн на фільм "Гіркі жнива" виділив канадський бізнесмен Ян Ігнатович. У центрі сюжету — кохання художника Юрія і сусідської дівчини Наталки, які живуть на Черкащині. Восени 1932-го в їх селі з'являються каральні загони НКВС. Силою забирають у людей продукти. Батька Юрія вбивають. Чоловік приєднується до збройного повстання проти радянської влади. Його наречена Наталка організовує жіночий бунт. Головних героїв втілили британські актори Саманта Баркс та Макс Айронс.

Сценарист фільму канадець Річард Бачинський-Гувер походить із козацького роду. Кілька разів приїздив в Україну. Працював у архівах, консультувався з істориками. Був сотником на Майдані. Залишився жити в Києві. Тут народився його син Євген.

Режисер фільму канадець Джордж Менделюк. Під час Голодомору з його родини вижили лише мати Женя та її сестра Варвара. Вони були підлітками. В пошуках харчів пройшли пішки з Харкова до Львова.

Зараз ви читаєте новину «"Критика фільму "Гіркі жнива" - продовження інформаційної війни росіян проти України - Наталя Дзюбенко-Мейс». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1870
Голосування Історію життя кого з українських музикантів ви б хотіли побачити у художньому фільмі?
  • Володимир Івасюк
  • Ігор Білозір
  • Андрій Кузьменко, "Скрябін"
  • Гайтана
  • Руслана
  • Оксана Хожай
  • Володимир Бебешко
  • Віка Врадій
  • Сергій Кузьмінський, "Брати Гадюкіни"
  • Василь Гонтарський, Вася Club
  • ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода