Чим українська жінка відрізняється від канадійки, коли в Україні зникне корупція і чому чоловіки помирають раніше, читайте у повній версії інтерв'ю із львівським письменником Михайлом Мишкалом. У жовтні матеріал вийшов у журналі "Країна" у рубриці "Щоденник".
На Заході мене вразило, що вони ніколи не роблять зупинки. Не кажуть стоп - а вчаться все життя. У нас яка біда - дівчині 20 років, ти маєш вийти заміж, у 23 маєш бути вагітною мамою. Бо якщо ні - сусіди спати не зможуть.
Фраза "Що люди скажуть" на Галичині - це все. Це головне питання. В мене 8 пар джинсів і два костюми. А в колеги - сім костюмів і одні джинси. В очах його мами - я негативний герой.
Коли їдуть закордон - є дві думки. Перша - вернутись живим. Друга - хоч трошки заробити. Тому що є варіанти, що люди прилітають не те, що у гробах - у мінусах настільки, що за ними приходять сюди і забирають квартири, машини. Рятує, коли є малі діти або у сім'ї нічого нема.
Українців перекидають із Мексики в Штати у гробах, на паромах. Але вам наперед кажуть: "Коли під'їжджає катер американський - будьте готові, що викинуть в море". Ви йдете на такий ризик. Ла-Манш перетинають, замотані у килими. Цю сторінку треба закрити. От поїхали люди в Сибір, заробили кілограм грошей, вернулися, збудували щастя на землі. Парадокс - вони не можуть зупинитися. Вже поїхало друге покоління, які навіть комсомолії не знають - нічого не бояться. І це печально - вони розумні, володіють мовами, кращі батьків. Але тут - куди їх приткнути?
Стан безробіття - це коли у неділю вечір в місті вулиці не порожні. Бо завтра не на роботу. Тепер що субота, що понеділок - пивбар, натовпи. Вони нікуди не спішать, їм нема куди іти. Зайшов до колеги пива купити. Питаю, чи не зачиняють у вихідний. Каже: "Ми не можемо закрити, бо нам знесуть магазин".
Коли я вперше перетинав кордон, думав, там трава зеленіша, у Перемишлі. Це були фізичні відчуття. Польща вже ніби-то нагадує real West. Магазинчики з імпортними сирами і ковбасами у нас називалися польськими. Там почув перший запах бананів. На Сході такого досвіду не було - там ще трималися заводи. У нас як стіна упала - і ми опинилися перед вибором - їхати. Люди везли кілограмами ліхтарики, спирт, батарейки. Сучасні діти не розуміють, що їм дано. Бо щоб щось оцінити, треба порівняти.
У поляків чому добре - відкриті кордони. Хто хоче їхати - нехай, він вернеться і зміниться. Люди почали робити невеликі революції вдома - викидати речі, не об'їдатися. Раніше якщо не випили півлітру в гостях - погано прийняли. Зараз - відкрили, випили по сто - і не стидно. Раніше ти ображав гостів, якщо закривав недопитий коньяк і ставив назад - все, ти впав в очах суспільства. На стіл клали останній хліб. Чому діаспора була шокована: ми вам гроші присилаємо, а ви тут такі столи накриваєте - ломляться. В Польщі таке саме було - але тепер та ти шо. Тому що вони їздять в Німеччину.
Хочу, щоб наше покоління не дивилося на світ через телевізор. А фізично - сіли у автобус.
Чого не залишився на Заході? Там настільки все раціоналізовано. Мені подобаються емоції, сварки з жінками. Там нема такого - там не кидають посуду в чоловіка. Це українка може зробити бойкот - всьо, ти рік зі мною не спиш. Щоб там жити, треба бути як вони. Вона такою стала. А я на цьому погорів.
Жити закордоном - це не тільки хліб різний, а й культурний код. Я ледь не женився за кордоном. Одна фраза - коли моя гіпотетична дружина каже: We just did it. Українка б вам вже таку історію розказала - чому согрішила, чого запізнилася. "Не попрасувала плаття, не могла помити голову" і вся ця лірика. У них там такого немає - все сухо і банально.
У книжці "Сторожі тротуарів" - це моя лав сторі. Героїня прилетіла із Торонто сюди - і вийшло все, як у поганому російському серіалі. Вернути її в життя хотів. Ніфіґа. Тому що я думав, як український чоловік, а вона - вже як канадка. Пішки від неї 50 кілометрів топав цілу ніч. Будь-яка українська жінка кинула би мені матрас на кухні і сказала - куди ти йдеш, ніч надворі. Вона - "It's your problem". Я вийшов о 12-ій ночі, спальний район. Йшов цілу ніч пішки по розбитій дорозі, поки не дійшов на залізничну станцію і сів на поїзд. Я був шокований, але потім зрозумів - це моя помилка. Вона мені казала прямим текстом: "О 8-ій годині остання маршрутка, сідай і їдь". А я діяв як український чоловік - побуду ще, ще, а потім вже куди ти мене дінеш. Українка би мене лишила.
Є люди, які ніколи не стануть канадійцями, американцями, австралійцями не зважаючи на культурний, матеріальний пресинг. Можливо, тому що вони читали Шевченка. Не тому, що їм в школі сказали - а "Розрита могила" зачепила. Коли почув, як Скрипка заспівав "Горіла сосна" - мене пробило - це пісня моєї Батьківщини. А є люди, який не пробиває. Бо як пояснити, чому дочка Костянтина Острозького зрадила батька і перейшла в католицизм? Все що робив батько, просто порубала.
Хтось чує музику, хтось - літературу. А хтось не чує. А може йому і не треба. Може йому так краще - сало складати чи інструкцію до порохотяга писати.
В Ізраїлі була така теорія - давайте зберемо найрозумніших дітей і генеруємо націю геніїв. Тести, з 4 років з садочку, вузькоспеціалізовані школи. Нічого в них не вийшло. Бо у 14 років ти геній і читаєш Марка Твена в оригіналі, а у 18 ровесники тебе доганяють. У тому плюс життя, що не кожен, хто у 4 роки пише музику - Моцарт.
Перше покоління радянської інтелігенції - це були люди, яких влада знайшла по селах. Тих, хто написав "Як тебе не любити, Києве мій". У них не було бекґраунду, батьків-інтелігентів. Вони прийшли сюди, служили режиму. Але вони були геніальні в своєму роді. Це зараз є реклама. Раніше було дуже жорстке сито професійне. А тепер - великий мінус наших часів - це гроші.
Гроші можуть однаково переважити ваш дар чи вашу працездатність. Редакція мене послала писати про конкурс краси - вперше і востаннє. Вбило, що виходили дівчата, які фізично не мають права там виступати. Я написав, що мені все рівно, але в моделі мають бути певні параметри. Її завдання - продавати одяг. Модель - це просто глухоніма лялька, що б вони там не казали про інтелект. Та вона букв може не знати. Але мусить бути красива, або екзотична, приваблива. А там були 1 метр 65 росту, зайва вага. Я про це написав. Навіть в тому корупція - бо хочуть своїх дочок туди. Мусять бути правила гри.
Я виріс на асфальті, а колега мій - такий жосткий - що виріс під асфальтом і пробився крізь бетон. Пояснив суть факультету міжнародних відносин. От сидиш ти за пивом. Пройшли тему економіки і жінок - і далі, де вчаться твої діти. І от ти кажеш в політехнічному, а ти - міжнародні відносини. Як це звучить. Снобізм - він існує на будь-якому рівні. Тому навчають такі науки не потрібні.
Україна на порядок корумпованіша. За радянських часів теж була корупція, але нам давали ще шанс. Ти міг пробитися наверх, цей ліфт існував. До нас на третій курс приїжджали з Москви, забирали найкращих фізиків просто зі Львова. І так, що давали кімнату в гуртожитку. На міжнародних відносинах же нічого не грало. Приїжджали діти, які наперед знали, що працюватимуть в консульстві в Торонто. На превеликий жаль, вони й далі працюють. Як показують сюжети коли якісь жахи і звертаються в посольство - там доходить до того, що люди іноземної не знають. Не кажу про Ірак, Іран - банальної німецької, англійської, іспанської. Три мови, якими говорить вся Європа.
У Китаї за корупцію розстрілюють. В Україні корупції не стане, коли люди, які дають гроші, просто не будуть їх вже мати. Казав студентам, які платять за залік - якщо вся група перестане давати - система зупиниться. Або коли економіка зміниться. Колись у Львові переплачували за горілку, шампанське, колготки, за чоботи. Зараз який дурак буде переплачувати, коли йдете по вулиці, а вас за руку тягнуть - купіть? Економіка може вбити корупцію. Але не гарантовано. Думаю, що в Україні корупцію вб'є бідність.
Корупція - це шанс слабких. У Політесі палестинці не платять. Вони здають п'ять разів, десять - у них не прийнято платити. Українець ламається за другий раз і дає. Коли люди з першого ще Майдану їхали - знаєте, про що вони говорили? Скільки треба дати, щоб влаштувати дитину в консерваторію. Це при тому, що на вступі - конкурс в плані таланту. Їхали з Майдану - думали, що поміняли дві фігури зверху - і все, а решта не грає. На простому рівні нічого не змінилося.
А в Україні є штраф, а є контрштраф. У Києві є приклад стоянок. Та шо їм той штраф? Захоче - пів Хрещатика купить.
Київ - це сюрреалістичний світ. Україна приходить - з розуму сходять. Ми як бачимо ці замки - дах зриває. Де та економіка, на якій це побудовано? Вибачте, бульбу возимо з Єгипта. Волиняки пашуть по-чорному. Їхав з німцями-репатріантами на Волинь, де вони народилися. На Львівщині - свято, нікого, пусто, села. Преїжджаємо Волинь - як муравлі - пашуть всі. Важкий фізичний труд - це не коноплю вирощувати чи макову соломку.
Перекопав на вихідних весь город на дачі, тому що в мене батьки хворі. 12 мішків картоплі - чуть не здох. Але хто? Якби мій батько не посадив ту бульбу, я би може й не викопував. Я напевно, викопав менше, ніж він посадив.
Був по всій східній Європі. Найближче мені була колишня Югославія, особливо Сербія. Їхня музика, їхня кухня, вино, сливовиця. І поляки - купляли у нас ті фотоальбоми в Ольштині. Їм було шкода нас, бо вони теж пройшли це. Перші заробітчани, перші повії, які стояли на кожному куті Європи - то були поляки.
У Британії бачив - ті пенсіонери всі з фіолетовим волоссям. В мене був шок - свято міське - у нас там чортзнаєхто. У них строга градація - діти - батьки - діди. У нас пенсіонери, яким треба вже сидіти вдома - їдуть електричками. Бо треба помогти дочці, а в неї двоє дітей. Це ж принизливо. У них - з дитиною треба посидіти? Наймайте когось. Навіть я працював бебі-сіттером.
Плюс - ми своїх стариків не викидаємо напризволяще, у будинки престарілих. Мінус який - коли ваша бабця вам каже: "За кого ти заміж виходиш?" або "Що це ти вдягла?" Там такого нема. Я би не хотів, щоб мене так викинули. Не треба мені склянки води на старості, я не п'ю стільки води. Якщо на те пішло - більше люблю уругвайський чай мате. Просто хочу, щоб мені було з ким поговорити - не з кактусом, не з котом. Знаю старшу жінку, що купила курку зарізати - і лишила. Від самотності говорила з нею. То не собака і не кіт, то курка тупа. У нас до того йде у великих містах. Бо покоління дітей поїхали на заробітки і не вернулись.
Мені не хотілося б зустріти старість у середовищі своїх ровесників. Коли доходиш до певного віку, хочеться щось розказати - досвідом поділитися.
1990-ті - це негламурні часи. У Києві тоді на вокзалі стояли напьорсточники. На Хрещатику смалений шашлик продавали. То був циганський табір, а не гламурне місто. Люди які сучасну літературу - затишні фонди, стипендії. Вони не були викинуті на ту вулицю, де мали спекулювати сигарети. Перші купони можна було поміняти на 10 баксів - ніхто не знав курсу. Реальна історія, коли я перший український купон поміняв на блок сигарет "Президент". Щоб такі речі знати, треба було там бути.
Є таке прислів'я закордоном - хто біжить попереду пожежників, коли горить будинок? Емігрант. І перші люди, яких ви зустрічаєте, коли в Нью-Йорк йдете на роботу - емігранти. Сидить емігрант-азіат, бритву накручує. голять на вулиці без електрики. Бо їм треба зустріти перших покупців, бути кращим, ніж американець. Американець буде ще дві години спати.
Великобританія - єдина країна, де нема антисемітизму. Бо британці себе вважають кращими від іноземців, мудрішими. Настільки у них є снобізм. Купують машини гірші, а все рівно вважають себе кращим. Вони досі живуть тим, що німці купили їхні заводи.
Не можна переводити стосунки в механіку.
Ми кричимо не тому, що неправильно виховані, а тому що в українця пре душа. Хоче, щоб дитина чи дружина була кращою. Щоб теща кричала на зятя - уявити на Заході в принципі не можна. Там кажуть, їхнє життя. Українці живуть - кровоточать.
Ми вибираємо серцем. Ми розлучаємося серцем.
Чоловіки скоріше помирають за жінок. На стадіон, де я біжу 15 кілометрів кожен ранок, виходить 8 жінок і два чоловіки - я і сторож. Сторож не бігає. Чому жінки хочуть бути здоровими, подобатись, а чоловіки сидять і пиво п'ють? Тому що ми, гнилі українські чоловіки, не вартуємо українських жінок. Це парадокс, бо такі жінки мали б народжувати синів, які б їх поважали.
В мене є три телефони - для мами, для себе і для сина - ми годинами рішаємо геометрію. Болить голова, щоб він не повторив мій шлях. Найгірше, що може бути в сім'ї - це розлучення. Читачка на презентації сказала: "Ви такий мудрий, книжки пишете. А можете пояснити це все нашим синам?" А що я казатиму вашим синам, як не можу достукатися до власного? От сьогодні він мав робити геометрію. Додзвонився до колишньої дружини - каже, пішов гуляти. Чого пішов гуляти? Він шо, помудрів за ніч?
Це часи есемес, мова змінюється. У книжці "Сторожі тротуарів" хотів, щоб миготіли флешбеки. Можу сказати все, але тільки кидаю знаки. Не треба давити на читача. Люди собі то все відкриють. Дико розчаровують українською літературою - коли мене заганяють в кут і не дають вибору для фантазії. Я собі сам придумаю. Тому так писав. Життя взагалі то ненормована штука. "Зразу не пиши" - казав мені Віктор Неборак. Ті речі повинні відійти. Одразу записати - це буде репортаж в газету. Коли фільтруєте через час - викидаєте зайве. Через 15 років має прийти хтось кращий, мудріший, який це може зрозуміти.
3 
4880
Коментарі