1981 рік, гуртожиток Київського університету, журфак. На балконі сидять студенти, слухають радіо і чують, що радянська держава вводить війська у Польщу. Їхня реакція – емоційна. Вони шукають друкарську машинку, знаходять на кафедрі. залишаються ввечері після занять і друкують тонкі листівки, де пишуть, що протестують проти агресії проти Польщі. Вночі ці листівки розклеюють. І вже на ранок їх підняли з ліжок. Їх ніхто не здав, просто в КГБ за шрифтом визначали на якій саме машинці надрукували текст. Саме тому, наприклад, колись кожен писав автобіографію у радянських установах, зокрема і для того, аби залишити свій почерк. Починає лекцію "Самвидав як спосіб протистояння цензурі" журналіст, історик Вахтанг Кіпіані у рамках тематичного кластеру "Територія свободи: ЗМІ" на 25 Book Forum.
"Самвидав - це, коли сам пишу, сам друкую, сам розповсюджую, а потім сам за це сиджу у в'язниці. Так казав радянський дисидент Володимир Буковський".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донбас і мирні: розповіли 11 вражаючих історій цивільних людей війни
Технологічно робити самвидави було складно, поширювати – страшно. Тому довіряли лише найближчим.
"Деякі дисиденти купували машинки, наприклад, в Узбекистані. Відбиток друку машинки був там. Це давало додаткового часу на її використання, - каже журналіст. - Впродовж 1989-91 років в Україні випустили понад 1300 газет. Тобто щодня виходила понад 1 газета. Тому Україна не отримала, а виборола незалежність. Боротьба – це не завжди через кров. Самвидави сприяли тому, що ми стали іншими. І часто саме вони були кватиркою для свіжого повітря".
Найголовнішим самвидавом називають "Український вісник", який видавав В'ячеслав Чорновіл. Один з номерів навіть друкувався в приймальні першого секретаря обкому компартії. Для цього друкарка залишилася після роботи. "Український вісник" - це 400-500 сторінок тексту, кожні 50 з яких надруковані на іншій машинці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Варто поглиблювати взаємозв'язки" - видали збірку кримськотатарської прози українською
"Самвидавами були і гумористичні видання про сміх над собою. Важливо, коли сатира є способом покращити себе. також виходили, наприклад, дайджест зарубіжної преси, рок-самвидав. Роль самвидаву була настільки великою, що навіть компартійні органи пробували випускати свої. Зокрема у "Рок-кур'єрі" не було реальних прізвищ, люди боялися сісти до в'язниці за статтю про концерт Бориса Гребенщікова. Головний редактор підписувався "М. Галя". Це - Олександр Мартиненко, тепер генеральний директор ІА "Інтерфакс-Україна"".
Львівська газета "Поступ" і київська "Голос відродження" – видання, які перестали бути самвидавами і стали масовими джерелами інформації для десятків тисяч людей. Виникли вони виникли з різницею в кілька тижнів у 1989 році. Для прикладу "Поступ" друкували у Литві і привозили до Львова в наплічниках.
"Самвидави змінювали людей навколо себе. В якійсь мірі соціальні мережі є самвидавами сьогодення".
На Форумі видавців у Львові презентували перший український переклад книжки Вільгельма де Рубрука "Подорож у східні краї". У книзі описані подорожі фламандського монаха до столиці Монгольської імперії Каракорума (1253–1255 рр.) за дорученням французького короля Людовіка ІХ Святого
3 
4880
Коментарі