Історію Радянського Союзу змінили українці - В'ятрович про фільм "Червоний"

Андрій Кокотюха в своїх романах намагається дотримуватись історичної достовірності. Коли писав роман "Червоний", то консультувався і зі мною, і з іншими істориками. Тож в основі його сюжетів історично достовірні факти. Це стосується і "Червоного".

Безперечно. Ми не можемо сказати, що є якийсь один історичний персонаж, який точно є прообразом "Червоного", бо це певною мірою збірний образ. Але є сам факт того, що поява українських повстанців в таборах ГУЛАГу переломила ситуацію у таборах і призвела до повстань.

Особливо масштабні відбулися у 1953- 1954 роках: це і Воркутинське повстання, і Кенгірське повстання, і Норильське повстання. Повстання поставили крапку в існуванні імперії ГУЛАГу, тому що після цього табори почали поступово розформовувати, і ГУЛАГ як такий, в принципі, в 1960-х зник. На мою думку, поява в таборах українських повстанців справила визначальний вплив не лише на самі табори, а й взагалі – на історію Радянського Союзу. Після цих повстань починається загальна зміна суспільно-політичної ситуації у Радянському Союзі, поступово починається відлига, рівень репресій радянської влади падає.

Звичайно. Серед учасників повстань в таборах були, зокрема, і радянські офіцери, які з тих чи інших причин були засуджені. Очевидно, здебільшого з політичних причин. І, очевидно, що це люди, які теж були носіями таких рис, як відчуття власної гідності, прагнення свободи, і це об'єднувало їх з колишніми повстанцями.

Треба розуміти, що до того часу система ГУЛАГу ефективно працювала через те, що до середини 1940-х табори в основному були наповнені політичними в'язнями, переважно там знаходилися люди творчого характеру – письменники, поети, художники, або якісь випадково засуджені люди.
Наприклад, селяни, які не хотіли вступати до колгоспів. Контролювати таких людей у тюремній системі було набагато легше.
Крім того, тюремна система, відображена в сюжеті "Червоного", використовувала кримінальних злочинців супроти тих, хто був засуджений за політичними статтями.
Але коли замість якихось священиків, поетів, художників з'явилися повстанці, які тільки-но вчора тримали в руках зброю і могли за себе постояти та воювати, ситуація почала змінюватись.
Спочатку вона обернулася у справжні війни між кримінальними та політичними в таборах, а потім вже дійшло до того, що політичні почали підіймати повстання вже й проти адміністрації.

Фільми на українську історичну тематику – це надзвичайно важливий спосіб донесення інформації про минуле, і якщо ми говоримо про ту тему, про яку написано в "Червоному", то це те, що мали б знати усі українці, тому що це маловідома тема, важлива тема, і це є прикладом того, як українці змінювали історію.

Сумніваюсь, на жаль. Ми повинні розуміти, що живемо у відкритому суспільстві. Це не Радянський Союз, коли був брак інформації. Сучасний росіянин при бажанні може побачити будь що, користуючись інтернетом. Проблема не в тому, що немає доступу до цієї інформації. Проблема в тому, що для більшості росіян історична правда не є цікавою. Вони задовольняються сучасною російською пропагандою, живуть цими міфами, і саме це небажання є, мабуть, ключовою проблемою, а не брак інформації. Через це якщо б навіть на центральних каналах показали фільм Червоний, я не впевнений, що це якось суттєво змінило б російське суспільство. Приміром, кілька років тому на російських телеканалах показували дуже важливий фільм про радянські репресії - "Катинь" Анджея Вайди. Це не змінило загальних масових уявлень про радянську владу.