Хлопців не вистачало, від дівчат червонію досі - Анжеліка Рудницька згадує українську музику 1990-х

"Українська музика 1990-х - це передусім фестиваль "Червона рута", хіт-паради "12-2" на радіо "Промінь" і телевізійна "Територія А", - каже телеведуча, співачка, художниця, громадська активістка Анжеліка Рудницька.

До 30-річчя Незалежності України пригадуємо найвизначніші альбоми кожного десятиліття. Починаємо з 1990-х.

Руся, "Попелюшка", 1992 рік

Всі з нетерпінням чекали кожен новий трек Ірини Осауленко або просто Русі. На початку 1990-х вона – справжня королева дискотек. Не було жодної телепрограми чи радіоефіру в якій би не звучали її хіти. Якщо навіть не пам'ятав хто така Руся, то її музика була скрізь з тобою. Старша сестра Наташі Корольової була яскрава.

Дуже схожа на тодішніх найпопулярніших телеведучих - своєрідний образ епохи. Але якщо зірки ще радянського ТБ були гладенько зачесані, чемненькі, акуратненькі, то зачіска Русі нагадувала про німецьку поп-діву Сандру. І взагалі все в ній дуже сексі – короткі спіднички, голі ноги, високі підбори, але й вишиванка. Оця ідентифікація її українська людей заводила. Творила нову хвилю поп-музики. Наприклад з феміністичними нотками, як у пісні "Нехай собі говорять" де дівчина не соромиться, що вирішила спокусити хлопця. Про що тільки не було хітів у Русі – про День народження, літо, русалок. Виконувала й багато лірики.

З Костею Осауленко – її чоловіком, композитором і продюсером були великі трудяжки. Видавали багато записів, постійно гастролювали, намагалися не пропустити жодного ефіру. Пізніше стало відомо, що заробляли гроші на лікування сина, який народився з фізичними вадами. Врешті сім`я Осауленків вимушена була виїхати в США, бо там комфортніше було жити з хворою дитиною. Руся пожертвувала музичною кар'єрою заради родини. На українській сцені її продовженням фактично стала Ірина Білик.

Ірина Білик, "Фарби", 1997 рік

На початку творчого шляху Білик дуже нагадувала Русю. В них були однакові зачіски, схожі емоційно і навіть десь стилістично пісні. Далі Ірина Миколаївна почала рухатися в інший бік. Відриватися від тодішньої української естради. Наслідувати Мадонну та інших світових зірок.

Руся була цікава тим, що мала впізнаваний почерк шлягерів, які їй писав чоловік. У Білик теж була своя концепція – вона сама була авторкою своїх пісень.

"Вона мені сьогодні подзвонила,

Сказала, що не може більше так.

Сказала, що вона – твоя дружина,

А я – ніхто, і звуть мене – ніяк", - оця її щирість і безпосередність підкуповувала завжди. Коли в пісні є щось особисте, то торкає людей швидше, ніж абстрактна філософія. Для масової музики потрібно, щоб усе було просто і зрозуміло.

Білик її змогла спродукувати. Й класно, що артистка розвивалася, шукала співпраці з новими аранжувальниками.

Бо музиканту треба знайти спеціаліста, який допоможе технічними засобами висловити саме його емоції. Це завжди складний процес – пошук форми. Творчість на догоду моді чи пошук себе, чи одне й інше – це абсолютно нормально. На альбомі "Фарби" стало помітно як Білик розвивається, а разом з нею і її прихильники.

Кому не подобалась нова складніша музика співачки, міг і надалі слухати її перші платівки в стилі євро-денс.

Хочеться в нашій розмові згадати усю палітру української музики 1990-х. Тому зі співачками поки зупинимося. Лише нагадаємо, що в той час засяяли зірки Руслани Лижичко, Жені Власової, Юлії Лорд, Каті Чилі.

Коли нарікають на розкутість сучасних співачок, то згадую ну дуже вільні кліпи Наталки Самсонової. Я навіть досі дивлюся і червонію.

Одним із розчарувань для мене стала Марина Одольська. Виконавицю зараз мало видно, а має унікальний тембр. Сама пише пісні, що найцінніше й найчесніше у виконавця.

А ще у 1990-х з'явилася Вєрка Сердючка, тоді ще скромниця, без зірки на голові.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кравчучки, жуйки і спортивні костюми: які речі стали символами 1990-х

Олександр Пономарьов, "З ранку до ночі", 1996 рік

З хлопцями на українській сцені вічна проблема, їх завжди не вистачало. Ті, хто потрапляли на естраду дуже швидко отримували популярність, якщо їх музика торкалася сердець.

Ім`я Cашка Пономарьова, напевно, назавжди вже буде асоціюватися з піснею "З ранку до ночі". Не даремно ж і його студія зараз так називається.

Жіноча аудиторія цього романтика лишається за ним багато років. Виконавець експериментував теж. Намагався робити танцювальну музику, але його все одно тягне в лірику. Окрім того академічна освіта стримує в певних рамках, тримає наче в лещатах. Слухаю його інші романтичні, і це все одно"З ранку до ночі" в численних інтерпретаціях.

З іншого боку впізнаваність – це почерк артиста. Публіці теж це подобається. Людина лінива істота. В юності здатна сприйняти багато інформації, а чим старше стає – тим частіше повертається до молодості, туго впускає в себе нові емоції чи навіть заперечує їх.

Віктор Павлік, "Шикидим", 1998 рік

Павлік вніс в українську музику колорит. Був суперліриком ще у складі тернопільського гурту "Анна Марія". Особливо запам'ятався хітом "Ти подобаєшся мені". Поїхав на заробітки в Туреччину. Повернувшись почав міксувати себе романтичного з собою запальним. На цьому місці на довгі роки і застряг, але без Павліка не справедливо було б обійтися згадуючи 1990-ті.

Першу сольну платівку назвав "Шикидим" на честь однойменної пісні турецького виконавця Таркана.

Юрко Юрченко, "Я йду", 1998 рік

Юрченко - унікальний на той момент випадок, коли за дуже-дуже короткий період виконавець став мегапопулярним. Це, звичайно ж, було ще пов'язано з популярністю "Території А", яка бралася його продюсувати. Але не дійшли до головних здобутків. Слава особиста з`явилася, а інших вихідних даних популярності так і не сталося. Говорю про гроші й можливості, які дають - розвиватися, інвестувати в творчість. Це феноменально - на сцені проєкт Юрко Юрченко працював 2 роки, а популярність обговорюємо досі.

Згадала громадськість про співака коли з'явився 2017-го в одному з талант-шоу.

Юрченко сам пише пісні. Зараз розповідає, що з юності тяжів до року, але наприкінці 1990-х вирішив спробувати себе в поп-музиці.

Писав просто і доступно. Його пісні захопили щирістю, наївністю, бажанням любові, якої усім нам не вистачає. Оця суміш, плюс правильна стратегія просування і невтомність самого артиста перетворили сільського вчителя на зірку.

Із співаків першого десятиліття Незалежності України ще хочеться згадати EL Кравчука. Робив в якомусь смислі театральну музику, виступав з яскравими постановками. Не даремно ж зіграв головну роль у виставі Андрія Жолдака "Гамлет. Сни".

Яскравими чоловічими голосам українська сцена тоді також збагатилася завдяки появі вокальних формацій "Піккардіська терція" й "Мен саунд".

"Брати Гадюкіни","Ми — хлопці з Бандерштадту", 1991 рік

Кінець 1980-х - початок 1990-х – це був період великої свободи.

Тобто це зараз роблять дурниці для того щоб зібрати лайки в тік-токах, а тоді митці відчули, що нарешті можна робити що хочеш і почали відриватися. І це те, що принципово відрізняє той час від нинішнього.

"Братам Гадюкіним" одним із перших вдалося розламати стереотипи радянщини на українській сцені. Їх початок - це взагалі панк з вибитими зубами. Зовнішній вигляд йшов у розріз із тим, що люди звикли бачити. Свобода проявлялася у всьому – текстах, одязі, поведінці. І звичайно це був добрячий шматок протесту в музиці. Але у "Гадів" ніколи не було надриву і пафосу. Все робили жартома - легко, вальяжно. Було в цьому щось від львівського батярства. Вони й зараз схожі на лінивих залюблених котів. Ще з мамою в Рівному ходили на їх концерт. Настрибалися. Йдемо наступного дня вдруге на виступ "Гадів" такі щасливі. Сусідка питає – куди ми такі?

Коли дізналася вигукнула: "Боже, какой кошмар, как на такое вообще можно смотреть?"

Я ще тоді підлітком запам'ятала, як по різному люди сприймають світ. Навіть через призму музики. Мистецтво взагалі є добрим лакмусовим папірцем для визначення способу мислення людини.

Ліричний герой майже кожної пісні впізнаваний до болю. То це хлопець, який через те, що дівчина пішла з іншим танцювати побив у сільському клубі всі ліхтарі й опинився за ґратами, то український патріот, який у всіх негараздах Батьківщини винуватить лише підступних москалів.

Такої музики – простої, без пафосу досі не вистачає.

У певному сенсі до феномену "Гадюкіних" наблизився гурт "Жадан і собаки".

"Воплі Відоплясова", "Музіка", 1997 рік

Пам'ятаю Олега Скрипку коли він ще виступав по студентських вечірках. Зажди був справжнім енерджайзером. Постійно заведений, комунікабельний, з купою творчих ідей. Й цією енергією запалював усіх. Таким і залишився.

На початку 1990-х ВВ емігрували у Францію. Можна сказати повернулися, бо в Україні з'явилася "Територія А", тобто майданчик з якого мали можливість достукатися до найширшого кола. Пісня "Весна" досі залишається головною в репертуарі гурту.

Гітарні рифи "Воплів" теж в якісь мірі задовольняли потребу українців в протесній музиці.

Але в Києві 1990-х якщо хотів побачити в одному місці усіх наших, треба було дізнатися де виступають "Кому Вниз".

Їх концерти збирали усю патріотичну публіку столиці. На сцену виходив харизматичний, височенний і тоді ще страшенно худющий з впалими щоками Андрій Середа. Неймовірним тембром голосу до дрижаків пробирав.

З рокерів того часу ще слід згадати : "Мертвий півень", "Табулу расу", перші кроки "Океану Ельзи". Хвилю унікального стилю укрбілі – "От Вінта", "Мед Хедс". Гурт "Актус", з якого вийшли сучасні "Козак Систем" і "Гайдамаки".

"Плач Єремії", "Най буде все як є", 1995 рік

"Завтра прийде до кімнати", або більш відома в народі як "Вона" - стала першою українською піснею, яку взяли в репертуар вуличні музиканти Києва. Її автор Кость Москалець дозволяв свій шедевр виконувати багатьом музикантам, але лише версія "Плач Єремії" зробили "Вона" головною піснею часів Незалежності. Те, що вона головна не раз підтверджували опитування. Може тому, що її можна співати під гітару.

Формування лідера "Плач Єремії" Тараса Чубая невід'ємно слід пов'язати з середовищем в якому зростав. Він син зірки львівського андеграунду 1970-х поета Грицька Чубая.

Тому Тарас завжди прискіпливий до текстів, оточення, до того що на-гора випускає.

"Скрябін", Казки", 1997 рік

Тоді ще тріо "Скрябін" – це постійні експерименти. Їх музика частково була схожа на "нову хвилю", яку чули у себе в Новояворівську з польського радіо. Легко могли б зробити кар'єру не у Києві, а у Варшаві. Вперше почула Кузьму на фестивалі "Червона рута". Виступав під сценічним ім'ям Андрій Кіл. Музика і тексти їх гурту дорослішали. Тільки несповна розуму людина може весь час розважатися. Не хочу міфологізувати роль "Скрябіна". Вони були одні з багатьох, хто в той час грав подібну музику. Але залишилися в історії завдяки унікальності фронтмена. Кузьма міг з тобою познайомитися, розповісти три анекдоти і в тебе виникало відчуття, що ви друзі тисячу років.

Життєрадісний, веселий, є завжди що розповісти. Але зараз у мене враження, що люди, які слухали його жарти, ніколи не чули його музики. Бо не співставляли з сенсами пісень. Читаю спогади і здається, що для всіх людей шоу-бізнеса Андрій залишився клоуном. В поганому сенсі. Прямо огиду викликає той примітивний образ, який виринає з мемуарів.

Андрій був дуже складною, уважною, думаючою, рефлексуючою людиною. Інша не написала б, наприклад, пісню "Той прикрий світ".

"Вхід У Змінному Взутті", "Планове засідання", 1997 рік

Хіп-хоп – це одна з нових течій, якій треба було заявити про себе на українській сцені.

Завдяки фестивалю "Червона рута" реперам із Рівного відкорегували музичний матеріал і допомогли народитися найвідомішому їхньому хіту "Сірко собака мій".

Коли "ВУЗВ" почали працювати з "Територією А" разом з Олександром Бригинцем їм вдалося написати свої наступні мегахіти – "А час минає", "Бо вже той день коли". Досі смішно, що не до кінця розуміли тексти які їм писали. В одному була фраза про давнього грека Герострата. За легендою, в місті Ефес підпалив храм Артеміди – хотів таким чином назавжди залишитися в історії.

Але, напевно, для хлопців "Герострат" було настільки невідоме ім'я, що замінили в куплеті "славу" на "слово". Вийшло:

"Швидко кажіть нам, що ми за люди

Брути, Авелі та Іуди.

В крайньому разі Герострати.

Слово чуже не дає нам спати".

Треба згадати й інші яскраві явища української сцени 1990-х. Харків'яни "ТНМК" в тому ж хіп-хопі. Дніпропетровці "Шао? Бао!", волиняни "Тартак", The ВЙО з Кобиляк на Полтавщині. Кияни Green Grey теж стали подією, зі своєю здоровою молодіжною урбаністичною агресією в саунді.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перемогли в Каннах і Берліні. Згадуємо найкращі українські фільми 2000-х

×