В столичному кінотеатрі "Київ" відбувся показ трьох частин міжнародного кінопроекту "Моє дитинство" Ірини Правило."Моє дитинство" містить три короткометражних ігрових фільми, зняті за останні 6 років. Кожен фільм у середньому вийшов по 30 хв.
Стрічка "Кров" - дипломна робота режисерки. Створена за мотивами однойменного оповідання грузинського письменника Нодара Думбадзе. Знімали на батьківщині письменника в грузинському селі Хідіставі. Стрічка знята у чорно-білому кольорі. За кадром лунає грузинське багатоголосся і дудук.
За сюжетом 12-річний Нодарі завдає своїй бабусі Юлії турбот. Хлопець накрав персиків у свого вчителя географії і виміняв їх на тютюн. Продав срібні ложки бабусі, щоб купити книгу "Декамерон". Роздав більшу частину мішка борошна сусідським дітям. Пані Юлія вирішує віддати його на виховання діду Кішварді. Хлопець не хоче, але вимушений піти з дідом. Разом вони живуть, ведуть господарство. Юлія не витримує розлуки з дитиною і просить Кішварді повернути онука. Той жаліє жінку й віддає хлопця. За декілька днів жалкує про своє рішення. Збирається знову забрати Нодарі, але хлопець повертається сам. Дід вважає, що його "покликала кров".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фані Каплан перестане бути негативним персонажем
"Приїхавши в Хідіставі вперше, ми зустріли 12-річного хлопчину. Я побачила його обабіч дороги й попросила водія зупинитися. Зрозуміла, що саме він має бути головним героєм. Вискочила з машини. Щось намагалася пояснити англійською. Перелякала дитину. Вона не розуміла, що від неї хочуть. Потім виявилося, що це Герундій Чігогідзе, двоюрідний небіж автора оповідання "Кров". Він йшов нас зустрічати. Ця роль була саме для нього. Останню сцену ми знімали в тій кімнаті, де реально відбувались описані події", - каже режисерка Ірина Правило.
Другий фільм кінотрилогії - "Мужицький ангел", знятий за однойменним оповіданням Степана Васильченка. Робота спочатку і в кінці показана, як мультик. Основну дію зняли з реальними акторами. У мультику говориться про ангела, який вирішив жити разом з людьми й допомагати їм. Одного разу зрозумів, що замастив свій білий одяг й більше не може повернутись на небо. Полетів на гору, став на коліна. Почав молитися, щоб Бог вибачив йому. Основна історія про 6-річного хлопчика Іванка. Найбільше Іванко хоче, аби на Святвечір до куті на столі був мед. А його немає. Надворі повоєнний час, хлопчик живе лише з матір'ю. Напередодні Різдва мати відправляє сина помолитися в церкву й попросити в Бога, щоб зглянувся на їх злидні. Вдягає на дитину хутряну шапку. Головний герой йде до церкви, де бачить ікону Мужицького ангела. Біля неї — солодощі, пряники і мед. Хлопчик починає розмовляти з Мужицьким ангелом та просити "хоча б одного щербатого горнятка меду". І той дає і возноситься на небо. Як і належить різдвяній історії, стрічка яскрава та барвиста.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Звук чорнобильського саркофагу став героєм фільму
"Цю стрічку ми знімали в селі Нижній Березів на Івано-Франківщині. Колись там я знімала документальний фільм "Пані Марися" про одну світлу бабусю. Місце знайоме, тому почали з нього. Жителі попросили спочатку зробити кастинг у них в селі. Наступного дня набився цілий дитячий садок із дітей та батьків. Серед них був руденький хлопчик Толя. Коли ми робили пробу, він мав сказати: "Бог і не чув того, як я йому рано й у вечір молився, щоб була кутя з медом. Не хочеться вже мені і до церкви ходити". Дитина сказала перше речення і замовкла. Всі кажуть, щоб продовжував. А він головою киває, мовляв ні. Я підходжу, а в нього очі на мокрому місці. Й він мені каже: "Я не можу того сказати". Я зрозуміла, що він вірить у ці слова. Думає, що йому дійсно заборонять до церкви ходити, а він же хоче", - каже Ірина.
Картина "Мій університет" знята в Італії за однойменним оповіданням Ніно Палумбо. В історії йдеться про сім'ю, котра мешкає в маленькій провінції Тоскани. 14-річний Джованні читає книгу "Божественна комедія" Данте Аліг'єрі. Її успадкував від батька. Хлопець намагається розібрати змісти праці знаменитого флорентійця. Але розуміння твору Аліг'єрі дається підлітку не так просто. Книга наповнена коментарями та посиланнями на інші праці письменника. Одного разу Джованні дізнається від свого старшого брата, що у місті є велика бібліотека в старому замку і вирішує шукати відповіді там. У бібліотеці він знаходить "іншого батька" - вчителя. "Того вечора почався мій університет", - каже Джованні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Паралельно з вірусом грипу по Україні ходить інший вірус - Філатов
"Мій університет" — приклад світової підтримки. Гроші ми збирали весь час виробництва фільму. Долучалася українська діаспора зі всього світу. Допомогли громадські об'єднання українців, церковні об'єднання. Поки ми збирали гроші на Італію, показали перші фільми для 10 тисяч дітей. Ми пішли в школи, бо зрозуміли, що цей проект потрібно показувати дітям. Багато з них переживають те, що й наші головні герої. Об'єднує фільми тема становлення особистості. Ідея народилася 2010 року. Тоді ми не могли уявити, наскільки тема дітей післявоєнного часу стане актуальною для України", - додає режисерка.
"Доки дивився фільм "Кров", перенісся в своє післявоєнне дитинство. Моя бабуся українка мала за чоловіка грузинського князя. Згадав молоду маму та тата на коні", - каже глядач Василь Клевець.
"Сподобалась та частина, де ангел подружився з дітьми. Їм було так весело разом. Грали в сніжки, разом співали пісні. Як ми в школі, тільки без ангела", - каже 8-річний Данило Оліферчук. На фільм його привів тато.
На презентації тему трьох країн представили три стенди в трьох різних кутках залу. Український був прикрашений зображеннями ангелів. Посередині висіла ікона Мужицького ангела. А над нею три дзвіночки. Внизу на столі лежала книжка Степана Васильченка, калина, свічки та глиняне горнятко. У грузинському кутку висіли роги для вина та старі фотографії. Знизу в кошику лежали мандарини, апельсини та яблука. До кінця вечора залишилися лише яблука.
Кінотрилогію "Моє дитинство" можна побачити 22 грудня о 18:00 у київському Будинку кіно, вул. Саксаганського, 6.
1 
4880
Коментарі